Постанова 4824 № 366/1682/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 366/1682/21 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко Ю.В. Провадження № 22-ц/824/9161/2023 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складіколегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Матвієнко Ю.О., Крижанівської Г.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Бережної Наталії Миколаївни, яка діє від імені та в інтересах Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в: В липні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначив, що 28 квітня 2016 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 погодив, що підписана ним анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складають договір. Відповідно до розрахунку банку станом на 13 червня 2021року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 10 057,92 грн., з яких: 8119,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1937,94 грн. - заборгованість за відсотками. АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість. Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року в позові АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5500,00 грн. В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг і підтвердив, що він ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Відповідач отримав кредитну картку, користувався нею та частково виконував умови договору кредиту. Сторони досягнули згоди щодо всіх умов кредитування, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача заборгованості. Апелянт також вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу, оскільки понесення ним таких витрат документально не підтверджено. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 квітня 2016 року з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої погодив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», складає між ним та АТ КБ «Приватбанк» договір (а.с. 26). Відповідно до наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку станом на 13 червня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 10 057,92 грн., з яких: 8119,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1937,94 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 9-14). З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості через недоведеність погодження сторонами істотних умов кредитного договору. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентної ставки за користування кредитом, а також строк та порядок повернення кредиту у визначеному розмірі та сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У позові АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 28 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою процентів за користування кредитом. На підтвердження погодження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості, виписку відкритого на ім`я ОСОБА_1 рахунку, довідку про видані кредитні картки, зміну умов кредитування, копію паспорта відповідача. Разом з тим, надані позивачем документи не підтверджують погодження сторонами істотних умов договору кредитування, а тому у суду були відсутні підстави вважати, що кредитний договір між сторонами був укладений Як вбачається з матеріалів справи, ані витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ані витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача ОСОБА_1 . Підписана ОСОБА_1 анкета-заява містить лише його анкетні дані та контактну інформацію. Анкета-заява не містить даних про умови кредитування. В ній відсутня відмітка яку саме картку просить видати відповідач. 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Розрахунок заборгованості, виписка з рахунку та надані суду довідки про видані кредитні картки та зміну умов кредитування також не є документами, які можуть посвідчувати погодження сторонами умов щодо розміру та сплати процентів. Відтак, АТ КБ «Приватбанк» не доведено погодження з відповідачем усіх істотних умов кредитного договору. Статтею 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності цивільного судочинства. Частиною 1 вказаної статті визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» обґрунтовані наявними договірними зобов`язаннями із ОСОБА_1 , а до позовної заяви не долучено належних та допустимих доказів погодження з сторонами всіх істотних умов договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові АТ КБ «Приватбанк». За умови надання доказів отримання відповідачем кредитної картки та отримання ним коштів, АТ КБ «Приватбанк» має право заявити вимоги про стягнення з нього різниці між сумою коштів, які були витрачені з карткового рахунку, та сумою коштів, на яку поповнений картковий рахунок на підставі ст.1212 ЦК України. Разом з тим, таких позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» не заявляв. Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат. Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога відповідачу в суді першої інстанції надавалася адвокатом Шурубором В.І. На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідач надав копію укладеного із адвокатом Шурубором В.І. договору про надання правової допомоги від 19 жовтня 2021 року, відповідно до якого сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару за надання адвокатом правничої допомоги вказаної у розмірі 5 500,00 грн. Також відповідач надав акт прийому-передачі юридичних послуг від 19 жовтня 2021 року на суму 5 500,00 грн., квитанцію про сплату витрат на правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн., детальний опис наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. АТ КБ «Приватбанк» не заявляло клопотання про зменшення заявленого ОСОБА_1 , розміру витрат на правничу допомогу. А тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з позивача АТ КБ «Приватбанк`на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Бережної Наталії Миколаївни, яка діє від імені та в інтересах Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Матвієнко Ю.О. Крижанівська Г.В.