Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/3266/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6814/23 Справа № 214/3266/22 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 214/3266/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року, яка постановлена суддею Малаховською І.Б. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначено справу до розгляду. Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду посилаючись на те, що оскаржувана ухвала перешкоджає розгляду справи про розірвання шлюбу та порушує право позивача на справедливий суд. Апелянтом зазначено, що позовна заява позивача відповідає вимогам ст.ст.175,177 ЦПК України, а чинним законодавством не передбачено обов`язку вжиття заходів досудового врегулювання питання щодо розірвання шлюбу між подружжям. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Закриваючи провадження у справі на підставі п.1.ч.1 ст.255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази звернення сторін до органів РАЦСу з спільною заявою про розірвання шлюбу або відмови відповідача від такого звернення, відсутня відмова державного органу реєстрації актів цивільного стану у розірванні шлюбу, відмова у прийнятті відповідної заяви органом РАЦСу, або данні про заперечення відповідачем проти розірвання шлюбу чи ухилення її від звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану з спільною заявою про розірвання шлюбу, що свідчить про те, що подружжя ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за відсутності підстав для розірвання шлюбу в судовому порядку, мають звертатись до державного органу реєстрації актів цивільного стану із заявою про розірвання шлюбу, тому позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Однак такого висновку суд першої інстанції дійшов помилково. Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (див. пункт 33 постанови від 1 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанову від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Крім того, як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Як убачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, тобто за захистом свого цивільного права, яке на думку позивача порушено. Способом захисту порушеного права позивач обрала звернення до суду, яке закріплене конституційними гарантіями права на судовий захист, у в`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В оскаржуваній ухвалі судом зазначено, що Сімейним кодексом України окремо визначено підстави для розірвання шлюбу в органах ДРАЦС та окремо визначено підстави для звернення з таким позовом до суду. Однак нормами Сімейного кодексу України, за умов того, що сторони від шлюбу спільних дітей не мають та відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, не встановлено обов`язковості звернення сторін до органів РАЦСу з спільною заявою про розірвання шлюбу. Отже, норми Сімейного кодексу України передбачають як звернення подружжя до органів РАЦСу з спільною заявою про розірвання шлюбу, так і звернення одного із подружжя до суду з позовом про розірвання шлюбу незалежно від того, чи є у подружжя неповнолітні діти та незалежно від того, що подружжя не заперечує проти розірвання шлюбу. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції помилково виходив з того, що спір не підвідомчий цивільному судочинству, оскільки предметом позову у даній справі є розірвання шлюбу, які за своїм змістом є цивільно-правовими. За вказаних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги апелянта заслуговують на увагу. Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, крім іншого - порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, відповідно до положень статті 379 ЦПК України, вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , - задовольнити. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2023 року - скасувати. Направити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 01 серпня 2023 року. Головуючий: Судді: