Постанова 4851 № 440/8837/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2023 р. Справа № 440/8837/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2022, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/8837/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ щодо нарахування та виплаті ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ПОЛТАВСЬКІЙ ОБЛАСТІ нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 задоволено позов. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб, Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що позивач є вдовою ветерана війни, інваліда та ліквідатора наслідків ЧАЕС 1 категорії, що підтверджено копіями посвідчень серії НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 і протоколу з її пенсійної справи № 1603012276 від 01.10.2016 та має право на пільги, встановлені законодавством України /зв.а.с. 10, а.с. 34-35/. Відповідачем у червні 2022 року проведено виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 966,00 грн, що підтверджено довідкою та не заперечувалось сторонами /а.с. 37/. Посилаючись на необхідність виплати такої допомоги у розмірі, кратному п`яти мінімальним пенсіям за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі меншому ніж передбачено ч. 5 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (в подальшому - Закон № 3551-XII). Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 р. № 367-XIV): "Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком". Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 р. (набрав чинності 01.01.2008 р.) ч. 5 ст. 15 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". В пункті 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, установлено, зокрема, що норми та положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, Кабінету Міністрів України делеговані повноваження встановлювати, розмір разової грошової допомоги до 5 травня. Кабінетом Міністрів України 07.05.2022 р. прийнято постанову № 540 "Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова № 540), якою передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня; членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, а також членам сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України - 966 гривень; учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень. Водночас, окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду № 3-р/2020 від 27.02.2020 р. Тобто, на час виникнення спірних правовідносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р/2020 відновлено дію ч. 5 ст. 15 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Таким чином, виходячи із, визначених у ч. 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня членам сім`ї загиблого військовослужбовця у 2022 році слід застосовувати не Постанову № 540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу. Суд апеляційної інстанції зазначає, що обмеження в Постанові № 540 Урядом України розміру грошової допомоги до 5 травня у 2022 році всупереч правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні № 3-р/2020 від 27.02.2020 р., зумовило ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону № 3551-XII. Проте, необхідність виконання компетентним органом як розпорядником бюджетних коштів вимог Постанови № 540 не звільняє його від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки позивач є членом сім`ї загиблого військовослужбовця, у зв`язку з чим має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції Закону України № 367-ХІV від 25.12.1998 р. "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми зазначеної допомоги. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 р. у справі № 560/8064/22. Одночасно, в справі № 560/8064/22 Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 р. у справі № 580/2869/22, щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог осіб в подібних правовідносинах щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, а не Постановою №

540. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 р.; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 р.; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 р.; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 р., пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2022 по справі № 440/8837/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич