Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/4128/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4260/23 Справа № 202/4128/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В. при секретарі Мовшович Р.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку, - В С Т А Н О В И Л А : У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку. Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , якій належало на підставі права власності 63/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а також 63/100 частин земельної ділянки площею 0,0915 га, розташованою за цією ж адресою, кадастровий номер 1210100000:04:044:0008. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на зазначене майно. Згідно з заповітом від 27 грудня 2002 року ОСОБА_5 заповіла: 21/100 частин домоволодіння ОСОБА_1 та 42/100 частин домоволодіння їй. 23 червня 2005 року Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 42/100 частин домоволодіння. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 березня 2020 року право власності на 42/100 частин домоволодіння зареєстровано за нею. 20 червня 2020 року вона звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на 42/100 частин земельної ділянки, що дорівнює розміру її частки в домоволодінні. Постановою від 20 червня 2020 року нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку у зв`язку з тим, що вона не охоплена заповітом, а тому спадкується на загальних підставах. Враховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею право власності на 42/100 частин земельної ділянки площею 0, 0915 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), кадастровий номер: 1210100000:04:044:0008. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , а саме, визнано за нею право власності на 42/100 частин земельної ділянки площею 0, 0915 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), кадастровий номер: 1210100000:04:044:0008. Рішення суду мотивоване тим, що за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості. Встановивши, що позивачка є спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 та отримала в порядку спадкування за заповітом право власності на 42/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку про те, що частка ОСОБА_2 у праві власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування вказаного домоволодіння складає 42/100 частин, а тому позов підлягає задоволенню. Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 140,13 грн. з кожного. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення у даній справі є передчасним, так як в провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерахунок часток, виділення частки у житловому будинку та земельної ділянки в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення без змін, з наступних підстав. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25 жовтня 2001 року за №2410 земельна ділянка площею 0,0915 га по АДРЕСА_1 була передана у спільну часткову власність ОСОБА_5 63/100 частини та ОСОБА_6 37/100 частини. Відповідно до дублікату Державного акту на право власності на земельну ділянку за зазначеною адресою від 13 жовтня 2004 року земельна ділянка в розмірі 63/100 частки належала ОСОБА_5 , призначена для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, її кадастровий номер 1210100000:04:044:0008. Право власності на 63/100 частки домоволодіння на підставі дублікату договору дарування серії ВВК №885993 від 30 серпня 2004 року і дублікату свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 2004 року було зареєстровано за ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 травня 2005 року за №7343454. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на 63/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та 63/100 частини земельної ділянки, на якій розташоване вищезазначене домоволодіння. За життя ОСОБА_5 було складено заповіт від 27 грудня 2002 року, яким вона заповідала належні їй 63/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 у розмірі 21/100 частини та ОСОБА_2 у розмірі 42/100 частини. 08 січня 2004 року ОСОБА_2 подала до Шостої дніпропетровської нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . 23 червня 2005 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 42/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 42/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, постановою державного нотаріуса Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 04 червня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 42/100 частки земельної ділянки площею 0, 0915 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:04:044:0008, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки земельна ділянка не охоплена заповітом і спадкується за законом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтями 1216, 1218, 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно до частини другої та третьої статті 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Згідно статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України). Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частин першої та другої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків). Згідно частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Частина четверта статті 120 ЗК України визначає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості. Встановивши, що позивачка є спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 та отримала в порядку спадкування за заповітом право власності на 42/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що частка ОСОБА_2 у праві власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування вказаного домоволодіння складає 42/100 частин. Доводи апелянта в скарзі про те, що рішення у даній справі є передчасним, так як в провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерахунок часток, виділення частки у житловому будинку та земельної ділянки в натурі в окремий об`єкт нерухомого майна та припинення права спільної часткової власності, - колегія суддів вважає безпідставними та такими, що зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи. Доказів на спростування позовних вимог відповідачкою ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Також колегія суддів не можу погодитися із доводами Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про підтримку апеляційної скарги та відповідно у відзиві просили скасувати додаткове рішення в частині розподілу судових витрат, оскільки апеляційних скарг на вказане додаткове рішення ніхто із сторін не подавав, а тому відсутні підстави для його перегляду. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді В.С. Городнича О.В. Лаченкова