Постанова 4813 № 2-6059/11

Номер провадження: 22-ц/813/2230/23 Справа № 2-6059/11 Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., з участю секретаря Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2021 року, постановленого під головуванням судді Свяченої Ю.Б., повний текст рішення суду складений 08 листопада 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександра Володимировича про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно, - в с т а н о в и в: У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: - визнати договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним; - зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 прийняту у нього 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що був власником 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради від 22 липня 1999р. З метою отримання у власність всіє квартири, оскільки інша 1/2 частина належала ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 30.03.2000р., та враховуючи, що у червні 2006 року йому потрібно було вирушати у командировку, він домовився з ОСОБА_2 надати їй довіреність, щоб вона від його імені оформила договір купівлі-продажу 1/2частки квартири з ОСОБА_5 . Також, позивач вважав, що разом з довіреністю у нотаріуса він укладав з відповідачкою договір про довічне утримання, як раніше обіцяв відповідачці. На виконання своїх обіцянок та з метою отримання догляду за ним з боку відповідачки, позивач 15 червня 2006р. укладає з нею договір дарування 1/2 частки квартири і яким передає у власність ОСОБА_2 1/2частки квартири АДРЕСА_1 та одночасно з цим видає довіреність ім`я на ім`я ОСОБА_2 на право укладення договору купівлі-продажу. Після укладення зазначених угод позивач ходив у рейси, а відповідачка доглядала за квартирою та за ним, як домовлялися, але коли відповідач повернувся з чергового рейсу із закордонного плавання в вересні місяці 2010 року, ОСОБА_2 змінила своє ставлення до своїх обов`язків, нічого не бажала робити для нього по квартирі, у зв`язку з чим позивач повідомив, що змушений буде розірвати договір довічного утримання, якщо відповідачка не буде виконувати своїх обов`язків, на що вона зазначила, що у нотаріуса був оформлений договір дарування, а не довічного утримання. На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом, оскільки на його думку договір був укладений внаслідок помилки. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2011 року позов ОСОБА_3 був задоволений. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2016 року за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення суду у зв`язку з нововиявленими обставинами, скасовано рішення суду від 20.10.2011 року, зупинено провадження у справі до встановлення правонаступників (спадкоємців) ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . 22.05.2017 року провадження по справі поновлене. 22.01.2018 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якій просила застосувати строк позовної давності. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 червня 2018 року до участі у справі було залучено приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. 04 лютого 2019 року судом була здійснена заміна позивача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_4 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2021 року позовОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 задоволений. Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 15 червня 2006р. 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В., реєстровий номер №1097. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду про те, що ОСОБА_3 діяв під впливом помилки і що його волевиявлення було спрямовано на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування є незаконними, оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що волевиявлення ОСОБА_4 було спрямовано на укладення договору дарування, що підтверджується договором, який був укладений в письмовій формі, особисто підписаний ОСОБА_3 , дієздатність якого була встановлена та посвідчений нотаріально. Також апелянт зазначає, що судом не були застосовані строки позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_6 , представник ОСОБА_4 зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, яка не підлягає задоволенню, а також звертає увагу, що ухвала суду про скасування рішення за нововиявленими обставинами не підлягала оскарженню, але при винесенні рішення суду по справі необхідно надати їй правову оцінку на предмет відповідності процесуальних норм. Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. про призначене судове засідання на 25 липня 2023 року був сповіщений належним чином у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 31, зв.б. т. 4). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності нез`явившихся осіб, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Мельник Н.Ю., представника ОСОБА_2 , адвоката Пятигорець В.І., представника ОСОБА_4 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору дарування та наданням в той же час довіреності на ім`я відповідачки з метою придбання майна (іншої частини квартири), позивач вважав, що укладає договір довічного утримання, тобто помилявся щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення, а тому є передбачені ст. 229 ЦК України підстави для визнання правочину недійсним. Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, за наступних підстав. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради 22 липня 1999 року належала ОСОБА_3 та ОСОБА_7 кожному по 1/2 частки (а.с. 138 т. 2). 13.03.2000 року ОСОБА_7 подарувала 1/2 частину квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , що підтверджується договором дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори, та зареєстрованого в реєстрі № 2-995 (а.с. 14 т. 1). 15.06.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/2 частини квартира АДРЕСА_1 , який посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі № 1097 (а.с. 11 т. 1). ОСОБА_2 договір дарування зареєстровано 29.08.2006 року (а.с. 10, 62-67 т. 1). 03 серпня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом 15.06.2006 року та зареєстрованої у реєстрі № 1098 діяла ОСОБА_2 , укладено договір дарування 1/2 частки квартира АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі № 1516 (а.с. 17, 57 т. 1). Договір дарування зареєстрований 27.12.2006 року (а.с. 16, 62-67 т. 1). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 101 т. 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України). Згідно роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Судом встановлено, що 15 червня 2006 року між дарувальником та обдарованою укладений договір дарування частини квартири, за умовами якого дарувальник передав безоплатно у власність відповідачці 1/2 частини квартири. Договір дарування частини квартири укладений у письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом. Обдарована зареєструвала право власності на належну їй частини квартири, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладання договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного, відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладання договору дарування, тощо. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Що стосується посилання ОСОБА_3 на помилку при укладанні спірного правочину, замість договору довічного утримання, колегія суддів зазначає, що особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного, тощо. Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_3 на момент укладення спірного договору виповнилось 60 років, за станом здоров`я він не потребував сторонньої допомоги, працював капітаном на судах під іноземними прапорами, на момент укладання спірного договору надав ОСОБА_2 доручення на придбання від його імені іншої 1/2 частини, залишаючись проживати в спірній квартирі (а.с. 18 т.1). Посилання суду в оскаржуваному судовому рішенні на те, що метою договору довічного утримання було отримання ОСОБА_3 від відповідачки послуг щодо догляду за квартирою, здійснення квартирної плати та інших платежів пов`язаних з квартирою, а також догляд за позивачем не підтверджується жодним належним доказом, та є припущенням суду. Оскільки, при розгляді справи було встановлено, що оспорюваний договір було укладено у нотаріуса у присутності обох сторін, які у подальшому підписали договір, позивачем не було надано доказів, що помилка дійсно мала місце, а незнання закону чи його неправильне тлумачення не може бути підставою для визнання правочину недійсним, на підставі чого колегія суддів доходить до висновку, що оспорюваний договір дарування було укладено з дотриманням вимог закону, що діяв на час його укладення, у зв`язку із чим у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним має бути відмовлено. Доводи апеляційної скарги про незастосування строків позовної давності, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають з підстав того, що посилання позивача на те, що спірний договір дарування укладений дарувальником в супереч його волі, оскільки він помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими, а застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог. Саме такий висновок був викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Таким чином, оскільки колегією суддів не встановлено порушення прав та законних інтересів ОСОБА_3 , то у задоволенні позовних вимог останнього має бути відмовлено за їх необґрунтованістю. При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2021 року скасувати. Прийняти постанову. Позовні вимоги ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександра Володимировича про визнання договору дарування недійсним та зобов`язання повернути майно залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 27 липня 2023 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова