Ухвала КАС ВС № 990/131/22

УХВАЛА 25 липня 2023 року м. Київ справа №990/131/22 адміністративне провадження №П/990/131/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мельник-Томенко Ж.М., суддів Данилевич Н.А., Жука А.В., Загороднюка А.Г., Мартинюк Н.М., за участі: секретаря судового засідання - Зайчишиної Т.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Нарольської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та нечинним рішення, установив: 13.09.2022 до Верховного Суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якій позивач просить визнати рішення ВРП від 15.02.2022 №129/0/15-22 «Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності судді та авторитету правосуддя за повідомленням судді Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 » протиправним та нечинним повністю. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваним рішенням ВРП, розглянувши повідомлення судді Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, вирішила звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні № 42022000000000004, внесеному 05.01.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 376 Кримінального кодексу України, за фактами, викладеними у повідомленні судді Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_2 . На переконання позивача, вказане рішення за своїм змістом та по суті в кримінальному аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є кримінальним обвинуваченням проти позивача, журналістів телеканалу «ЕСПРЕСО» та веб-сайту «Лівий берег» у вчиненні кримінального правопорушення, яке переслідується у кримінальному порядку за частиною першою статті 376 Кримінального кодексу України (втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов`язків або добитися винесення неправосудного рішення). Позивач зазначає, що рішення прийнято ВРП без урахування права позивача на участь у процесі прийняття такого рішення, що призвело до несправедливості такого рішення в цілому. Вказує, що оскаржуване рішення ґрунтується виключно на нічим не доведеному припущенні. Позивач стверджує, що повідомлення суддею ОСОБА_2 про втручання журналістів та інших представників телеканалу «ЕСПРЕСО», інтернет-видання «лівий берег», адвоката Мартиновського О.В. у її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя під час розгляду справи № 910/15551/20 в апеляційному провадженні не відповідає дійсності та не доведено доказами. Наголошує, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, недоведеним та суперечливим. Таке, на думку позивача, суперечить частині третій статті 62 Конституції України, відповідно до якої, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а також частині другій статті 61 Конституції України, відповідно до якої, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Позивач вказує, що ВРП не довела факт втручання позивачем та/або наміру втрутитися у діяльність судді Барсук М.А. щодо здійснення правосуддя під час розгляду справи № 910/15551/20 в апеляційному порядку. В оскаржуваному рішенні не наведено жодних доказів та жодним чином не аргументовано нібито втручання позивачем у діяльність судді Барсук М.А. під час розгляду справи № 910/15551/20 в апеляційному порядку у якій-небудь формі чи способом. Позивачем наголошується, що рішення щодо нього є непропорційним втручанням у здійснення позивачем свободи вираження поглядів, що гарантується статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та здійснено не згідно із законом, не було необхідним для досягнення переслідуваної легітимної мети та не є необхідним у демократичному суспільстві Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., Жука А.В., Данилевич Н.А. для розгляду судової справи № 990/131/22. Ухвалою Верховного Суду від 19.09.2022 визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із цієї позовною заявою, позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення - залишено без руху, установлено строк десять днів з дати вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви. В межах строку, визначеного ухвалою від 19.09.2022, позивачем усунуто недоліки позовної заяви. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів Данилевич Н.А., Мартинюк Н.М., Жука А.В., Загороднюка А.Г. для розгляду судової справи № 990/131/22. Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2022 відкрито провадження в адміністративній справі № 990/131/22 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення. 21.11.2022 ВРП подано до суду заяву про закриття провадження у справі, в якій відповідач вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ВРП не вплине на обсяг прав та обов`язків позивача. Зазначає, що оскаржуване рішення лише декларує намір ВРП на звернення до Офісу Генерального прокурора щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочину у кримінальному провадженні № 42022000000000004, внесеному 05.01.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 376 Кримінального кодексу України, за фактами, викладеними у повідомленні судді Північного апеляційного господарського суду Барсук М.А. Наголошує, що оскаржуване рішення ВРП не порушує прав та інтересів позивача, а також не впливає на їх обсяг та зміст. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Тому відповідач клопоче закрити провадження у справі. 25.07.2023 позивачем подано заперечення проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі, в якому позивач просить у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі відмовити. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав заявлене ним клопотання про закриття провадження у справі з підстав та мотивів, наведених у клопотанні. У судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення клопотання ВРП про закриття провадження у справі. Вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про закриття провадження у даній справі, суд виходить з такого. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. З огляду на доводи та обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 . Суд вважає, що такі потребують перевірки в межах розгляду справи по суті з метою встановлення наявності/відсутності у позивача будь-якого порушеного права оскаржуваним рішення відповідача. Таким чином, в даному випадку, Суд дійшов висновку, що для з`ясування обставин існування у позивача права або законного інтересу, чи має місце їх порушення, справа має бути розглянута по суті позовних вимог. Відтак, у задоволенні клопотання ВРП про закриття провадження слід відмовити. Керуючись статтями 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ухвалив: У задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі відмовити. Ухвала набирає законної сили після її проголошення та не оскаржується. Заперечення на таку ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду. Повний текст ухвали складено 27.07.2023. Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко Судді Н.А. Данилевич А.В. Жук А.Г. Загороднюк Н.М. Мартинюк