Ухвала КАС ВС № 560/9361/21

УХВАЛА 27 липня 2023 року м. Київ справа №560/9361/21 адміністративне провадження № К/990/30919/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М., суддів - Жука А.В., Мартинюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.10.2021 (головуючий суддя - О.Л. Польовий) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2021 (головуючий суддя - О.П. Курко, судді - В.Б. Шидловський, О.А. Боровицький) у справі № 560/9361/21 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 23.06.2021 № 103/2021-р/к; - поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління молоді та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації; - стягнути з Хмельницької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу; - стягнути з Хмельницької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, у розмірі 100 000, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження відповідачем грубо порушено норми чинного трудового законодавства, оскільки без повідомлення про звільнення позивача з займаної посади, відповідачем не запропоновано рівнозначну посаду. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.10.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2021, у задоволенні позову відмовлено. При ухваленні рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на дату видання повідомлення від 08.02.2021 № 37/09-10-759/2021 про реорганізацію управління молоді та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації та наступне звільнення з посади редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачала право, а не обов`язок роботодавця пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у зв`язку з реорганізацією державного органу. З посиланням на положення статті 9-1 Закону України «Про державну службу», суди дійшли висновку, що відповідачем виконано вимоги частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в частині доведення до відома позивача повідомлення про наступне звільнення. З огляду на що, суди виснували, що відповідачем під час звільнення позивача дотримано вимоги Закону України «Про державну службу», відтак спірне розпорядження є таким, що прийняте у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначенні чинним законодавством, тому підстави для його скасування відсутні. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 87 Закону України «Про державну службу» зі змінами відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX у подібних правовідносинах. Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 26.07.2023 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України). Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд враховує, що після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховним Судом сформовано правову позицію у подібних правовідносинах щодо застосування статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-ІХ), зокрема у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20. Так, аналізуючи положення Закону України «Про державну службу», якими визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оскаржуваного наказу, Верховний Суд у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції до набрання чинності Законом України від 19.09.2019 № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Законом України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни та доповнення до Закону України «Про державну службу», зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону України «Про державну службу» (у редакції, що діє з 25.09.2019) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». При цьому, Верховним Судом у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20 зауважено, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Аналогічна правова позиція щодо розуміння/тлумачення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» міститься у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20 та ін. Повертаючись до обставин цієї справи, судами встановлено, що на час повідомлення позивача про наступне звільнення та видання спірного наказу про звільнення діяли положення Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ та стаття 40 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ, якою визначалося, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, визначалась саме Законом України «Про державну службу», а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства. Отже, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що Законом України «Про державну службу», який є спеціальним до спірних правовідносин, встановлено право суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо працевлаштування державного службовця. З урахуванням наведеного, Верховний Суд констатує про правильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 87 Закону України «Про державну службу» у відповідності до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20. З огляду на доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про наступне звільнення, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що здійснивши аналіз положень статті 9-1 Закону України «Про державну службу», Верховний Суд у постанові від 09.08.2022 у справі № 380/876/21 дійшов висновку про альтернативність вибору керівником державної служби способів доведення інформації або документів до відома державного службовця: особисто, поштою, електронною поштою, використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку. При чому, вибір одного із зазначених способів доведення інформації не тягне за собою обов`язку одночасного використання іншого. Крім того, у вказаній постанові суд звернув увагу, що законодавцем у вищенаведеній нормі Закону України «Про державну службу» не визначено імперативних вимог щодо вибору конкретного виду відправлення документів державного службовця засобами поштового зв`язку (простого, рекомендованого, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю), який, в розумінні Закону України «Про державну службу», вважатиметься належним повідомленням. Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові від 22.12.2022 у справі № 160/8601/20. У справі, що розглядається, суди попередніх встановили, що 08.02.2021 позивачу надіслано повідомлення № 37/09-10-759/21 про реорганізацію управління молоді та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації та наступне звільнення з посади на електронні адреси, які зазначені в особовій картці державного службовця (позивача). Вказане підтверджено протоколом про доведення інформації до відома державного службовця від 08.02.2021. Отже, з огляду на приписи статті 9-1 Закону України «Про державну службу» повідомлення від 08.02.2021 № 37/09-10-759/21 про реорганізацію управління молоді та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації та наступне звільнення з посади є доведеним до відома позивача. За правилами пункту 4 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом. Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку щодо наявності підстав для закриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 327, 341, 339, 345, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд ухвалив: Закрити касаційне провадження № К/990/30919/22 у справі № 560/9361/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.10.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2021 у справі № 560/9361/21 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді А. В. Жук Н. М. Мартинюк