Постанова 4857 № 140/6457/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/6457/22 пров. № А/857/6830/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Денисюком Р.С. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, в с т а н о в и в : У жовтні 2022 року Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки податковий борг в сумі 108380,30 грн. В обґрунтування позову зазначає, що відповідач була взята на податковий облік та зобов`язана сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України (далі - ПК України). Проте, всупереч вимогам статей 16, 36, 38 цього Кодексу свої обов`язки належним чином не виконувала, у зв`язку з чим за нею обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 108380,30 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 позовні вимоги були задоволені повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ГУ ДПС у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки слід сплачувати до місцевого бюджету, а не до державного бюджету. У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДПС просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що згідно з розрахунком податкового боргу, довідкою про наявність боргу по платежах до бюджету та витягом з АІС Податковий блок за ОСОБА_1 рахується податковий борг з податку на нерухоме майно, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в загальній сумі 108380,30 грн. Судом встановлено, що податковий борг з податку на нерухоме майно, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в загальній сумі 108380,30 грн виник внаслідок несплати нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями (далі - ППР) №0204378-2405-0321 від 12.04.2021 на суму 4019,86 грн, №0204379-2405-0321 від 12.04.2021 на суму 51167,21 грн, №0029461-5333-0321 від 27.05.2020 на суму 49318,60 грн та №0029460-5333-0321 від 27.05.2020 на суму 3874,63 грн. ППР №0204378-2405-0321, №0204379-2405-0321 від 12.04.2021 були надіслані та вручені відповідачці 28.04.2021, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Оскільки відповідачем податковий борг не сплачений, контролюючий орган звернувся до адміністративного суду з позовними вимогами про стягнення податкового боргу. Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки за відповідачем рахується податковий борг щодо наявності та розміру якого останнім не подано до суду відзиву, не надано доказів його сплати, а вжиті контролюючим органом заходи не призвели до його погашення, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно п.15.1 ст.15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Відповідно до п.п. 16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом. Згідно п.п. 20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно п.57.3 ст.57 Кодексу, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Пунктом 59.1 ст. 59 ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Згідно п.п. «е» п. 176.1 ст. 176 ПК України, платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку. Таким чином, з вказаних норм слідує, що у платника податків наявний обов`язок щодо сплати лише узгодженої суми податкових зобов`язань. Отже, ПК України встановлена послідовність звернення до суду з вимогами щодо стягнення податкового боргу платника. Обов`язкові умови (обставини), наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у податкового органу права на звернення до суду з даним позовом, є : наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення податкової служби до суду із позовом про її стягнення має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку. Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є, зокрема фізичні особи, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості. Базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п.66.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Відповідно до абз.7 п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Пунктом 54.5 ст. 54 ПК України передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно п. 56.18 ст. 56 ПК України, рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Колегія суддів зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 по справі №140/12702/20 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ДПС про визнання протиправними та скасування ППР №0029461-5333-0321, №0029460-5333-0321 від 27.05.2020 було відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили 10.03.2021. Відтак, грошове зобов`язання, визначене вищевказаними ППР, є узгодженим. Таким чином, узгоджені грошові зобов`язання в загальній сумі 108380,30 грн є податковим боргом. Про наявність за відповідачем податкового боргу в сумі 108380,30 грн свідчить довідка про наявність боргу по платежах до бюджету, розрахунок сум податкового боргу та витяг з АІС Податковий блок. Також відповідач не надав доказів, які б підтверджували самостійну сплату відповідачем нарахованих сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості. З матеріалів справи видно, що у зв`язку з несплатою податкового боргу згідно ст. 59 ПК України відповідачу була надіслана податкова вимога № 0023613-1303-0321 від 07.09.2021, яка була їй вручена 24.09.2021. Вказана податкова вимога була оскаржена відповідачем в судовому порядку та рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2022 по справі №140/15972/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги відмовлено. Доказів сплати вказаної у податковій вимозі суми податкового боргу ОСОБА_1 не надала. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року по справі №140/6457/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук