Постанова 4857 № 500/92/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/92/23 пров. № А/857/6546/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Осташем А.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м.Тернополі) у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком, скасувати рішення відповідача №191950017039 від 26.07.2022 щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком та зобов`язати призначити їй пенсію за віком з 06.07.2022. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.03.2023 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов`язано ГУ ПФУ зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 25.08.1980 по 21.01.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.08.1980 та зобов`язано відповідача призначити та виплатити позивачці пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) з 06.07.2022. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у позивачки загальний страховий стаж є не достатнім для призначення пенсії по віку відповідно до №1058. Зазначає, що в трудовій книжці відсутній запис про звільнення та наступне прийняття позивачки у ТзОВ "Явір". Крім того, при внесенні запису про переведення ОСОБА_1 по переводу в підприємство "Кенан" ЛТД" не вказано посади керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи, якими засвідчено зазначений запис про роботу. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що 19.07.2022 позивачка звернулась до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058. Листом №1900-0214-8/20182 від 27.07.2022 ГУ ПФУ відмовило позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років. Зокрема зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 25.08.1980 по 21.01.1998, оскільки наявний запис про ліквідацію підприємства «Молочарня» (запис засвідчено печаткою новоутвореного підприємства), але відповідний запис про звільнення та наступне прийняття в ТзОВ «Явір» відсутній. Крім того, в записі про переведення в ТзОВ «Кенан» ЛТД» відсутня посада відповідальної особи Не погоджуючись із таким діями пенсійного органу, позивачка звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Враховуючи наявність у позивачки умов для призначення пенсії за віком, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, ГУ ПФУ необхідно зобов`язати здійснити призначення та виплату позивачці пенсії за віком та зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 25.08.1980 по 21.01.1998. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Як видно з матеріалів, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком стало не зарахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 25.08.1980 по 21.01.1998 оскільки наявний запис про ліквідацію підприємства «Молочарня» (запис засвідчено печаткою новоутвореного підприємства), але відповідний запис про звільнення та наступне прийняття в ТзОВ «Явір», відсутній. Крім того, в записі про переведення в ТзОВ «Кенан» ЛТД» відсутня посада відповідальної особи Згідно ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637). Так, відповідно до п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №

637. Згідно Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відмовляючи у призначенні пенсії, пенсійний орган зазначив, що страховий стаж позиваки становить 27 років 02 місяці 06 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Судом встановлено, що у період з 25.08.1980 по 21.01.1998 позивачка згідно наказу №143-л від 25.08.1980 була прийнята на посаду машиністом мийної машини в Тернопільське об`єднання харчування працівників та учнів (запис №1), яке згідно наказу №253 від 25.12.1980 було ліквідовано та створено Тернопільське міське об`єднання харчування та 16.01.1981 згідно наказу №3-е була зарахована машиністом мийної машини 3 розряду (запис №2). В подальшому 02.03.1987 позивачка отримала кваліфікацію повара 3 розряду (запис №3). 29.03.1988 її було переведено поваром 3-го розряду в кафе «Молочарня». 22.12.1988 позивачці присвоєно кваліфікацію повара 4-го розряду та 30.10.1992 переведена на посаду бармена в бар кафе «Молочарня» (запис №6). 13.11.1995 працювала барменом в ТОВ «Явір» у зв`язку із ліквідацією підприємства «Молочарня» та створення ТОВ «Явір». 21.01.1998 позивачку переведено в підприємство «Кенан», трудовий стаж в якому відповідачем зараховано. Таким чином, трудовою книжкою позивачки підтверджено стаж роботи її з з 25.08.1980 по 21.01.1998, а тому ці періоди підлягають зарахуванню до її страхового стажу. При цьому, недотримання роботодавцем правил ведення трудової книжки не може спричиняти негативні наслідки для працівника. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на зазначене, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 по справі №687/975/17, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України. Колегія суддів зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а. Щодо позовних вимог про призначення пенсії за віком, то колегія зазначає, що відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017. Починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2020 по 31 грудня 2020 - не менше 27 років. Рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії ґрунтувалось на відсутності необхідного страхового стажу 29 років (згідно розрахунку страховий стаж позивачки становив 27 років 02 місяці 06 днів) Однак, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для зарахування позивачці до страхового стажу спірного періоду, тому позивачка набула право на призначення пенсії. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необідності зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу роботи періоди з 25.08.1980 по 21.01.1998 та призначити пенсію за віком, що забезпечить ефективне відновлення її прав. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року по справі №500/92/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук