Постанова 4851 № 520/28703/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 р. Справа № 520/28703/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.2022, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 31.05.23 по справі № 520/28703/22 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання протиправною бездіяльності з приводу незастосування у період 01.03.2018 -19.02.2020 при обчисленні надбавки за науковий ступінь "кандидат технічних наук" вимог ч.2 ст.59 "Закону України "Про вищу освіту"; 2) зобов`язання перерахувати, нарах, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльності Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі відповідач, Університет) з приводу незастосування у період 01.03.2018-19.02.2020, при встановленні та обчисленні надбавки за науковий ступінь "кандидат технічних наук", вимог ч.2 ст.59 "Закону України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 №1556-VII (далі за текстом Закон №1556-VII); - зобов`язати Університет перерахувати, нарахувати та виплатити за період 01.03.2018-19.02.2020 йому доплату за науковий ступінь "кандидат технічних наук" із застосуванням ч.2 ст.59 Закону №1556-VII. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.22 по справі 520/28703/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача з приводу незастосування у період 01.03.2018-19.02.2020, при обчисленні надбавки за науковий ступінь "кандидат технічних наук" ОСОБА_1 , положень ч.2 ст.59 Закону №1556-VII . Зобов`язано відповідача обчислити та нарахувати ОСОБА_1 за період 01.03.2018-19.02.2020 доплату за науковий ступінь "кандидат технічних наук" із застосуванням ч.2 ст.59 Закону №1556-VII і провести виплату з урахуванням раніше здійснених платежів. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.05.22 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а не загального законодавства. На думку апелянта суд першої інстанції повинен був за власної ініціативи залучити в якості співвідповідача Кабінет Міністрів України, який визначив для військових навчальних закладів розміри доплат для наукових та науково-педагогічних працівників Збройних сил України. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. І. Кожедуба на посаді старшого наукового співробітника та був звільнений у запас та виключений зі списку особового складу з 15.05.2019. ОСОБА_1 є кандидатом технічних наук, однак, з 01.03.2018 по день звільнення зі служби позивачу здійснювалася доплата за науковий ступінь "кандидат наук" -5% від посадового окладу. 13.11.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити виплати надбавки за науковий ступінь "кандидат технічних наук" згідно з ч.2 ст.59 Закону №1556-VII у розмірі 15% окладу. Листом від 29.11.2021 № 350/176/100-689/2502 відповідач повідомив позивача, що грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України нараховується відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) та наказу Міністра Оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам". Відповідач, зокрема, зазначив, що стаття 59 Закону №1556-VII стосується науково-педагогічних, наукових, педагогічних та інших працівників закладів вищої освіти, тому її дія на військовослужбовців Збройних Сил України не розповсюджується. Не погоджуючись з такою протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для застосування відповідачем Закону №1556-VII при нарахуванні доплати за науковий ступінь і вчене звання позивачу, оскільки вказаний закон розповсюджується на наукових працівників вищого військового навчального закладу, а не приписів постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 за № 704, на підставі якої відповідач неправомірно розрахував указані надбавки позивачеві. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №1556-VII законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із Законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку. У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 1556-VII вищий військовий навчальний заклад (заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання) це заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 1556-VII державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання), військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, мають право своїми актами встановлювати особливі вимоги до: 1) управління відповідним вищим військовим навчальним закладом (закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання), військовим навчальним підрозділом закладу вищої освіти; 2) діяльності та повноважень вченої ради; 3) кандидатів на посади керівників відповідних вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), їх структурних підрозділів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та порядку їх призначення; 4) практичної підготовки осіб, які навчаються у відповідних вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 5) порядку заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників; 6) реалізації прав і обов`язків наукових і науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 7) порядку відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 8) підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти в аспірантурі (ад`юнктурі) та докторантурі відповідних закладів вищої освіти. Акти, передбачені у пунктах 6 і 7 цієї частини, затверджуються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що законодавством передбачено створення вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти зі специфічними умовами навчання). Особливістю їх правового статусу є те, що державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади, можуть встановлювати своїми актами особливі вимоги до окремих сфер діяльності таких закладів, до яких не відноситься визначення матеріального забезпечення науково-педагогічних працівників. Водночас основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність таких закладів та яким передбачено гарантії науково-педагогічним, науковим, педагогічним та іншим працівникам закладів вищої освіти, в тому числі щодо матеріально-фінансового забезпечення, є Закон №1556-VII. Пунктом 8 Розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №1556-VII передбачено, що науковий ступінь кандидата наук після набрання чинності цим Законом прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника. Частиною 2 статті 59 Закону № 1556-VII визначено, що науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцент і старшого дослідника 25 відсотків посадового окладу, професор 33 відсотки від посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір за рахунок власних надходжень. Отже вказаними нормами чітко передбачено встановлення доплат за науковий ступінь та за вчене звання безвідносно до того, чи є такий заклад вищим військовим навчальним закладом зі специфічними умовами навчання чи звичайним закладом вищої освіти. Під час розгляду справи сторонами не оспорювалось, що позивач проходив військову службу в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, який є вищим військовим навчальним закладом зі спеціальними умовами навчання, а тому матеріальне забезпечення працівника такого закладу має здійснюватися з урахуванням вимог, у тому числі, статті 59 Закону України "Про вищу освіту". Разом з цим, обґрунтовуючи правомірність встановлення позивачу надбавки за науковий ступінь (кандидат наук) у розмірі 5 % посадового окладу, відповідач послався на те, що грошове забезпечення позивача як військовослужбовця визначається відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі також - Постанова № 704). Так, підпунктами 2, 3 пункту 6 Постанови № 704 передбачено доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу та доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які займають посади, пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю і мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням. З огляду на матеріали справи, позивачу встановлено відповідно до пп.2 п.6 Постанови № 704 доплату за науковий ступінь кандидата наук в розмірі 5 %. В той же час колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин за участю позивача, як до науково-педагогічного працівника вищого військового закладу зі специфічними умовами навчання мають застосовуватися приписи Закону №1556-VII та, зокрема, встановлюються доплати за науковий ступінь у розмірах не менше ніж 15 % посадового окладу. Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що спеціальним законодавством, яким є Постанова № 704 та Порядок № 260, передбачено встановлення граничних розмірів надбавок, які підлягають нарахуванню та виплаті військовослужбовцям, колегія суддів відхиляє, адже по відношенню до науково-педагогічних працівників, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах зі специфічними умовами навчання саме Закон №1556-VII є спеціальним та має застосовуватися при конкуренції правових норм. Колегія суддів зауважує, що правила визначення доплат за науковий ступінь та за вчене звання, що встановлені пп. 2, 3 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017, поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, в той же час для тих військовослужбовців, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах, така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені статтею 59 Закону №1556-VII. До того ж встановлення науково-педагогічним працівникам в залежності від виду навчального закладу різних розмірів наукових доплат за науковий ступінь та вчене звання розглядається судом як дискримінаційне ставлення до окремої категорії осіб, які маючи відповідні наукові ступені та звання, та працюючи в закладах освіти зі специфічними умовами навчання, сфера діяльності яких врегульована Законом №1556-VII, отримують доплати в менших розмірів ніж працівники освіти, які працюють в вищий навчальних закладах освіти. Таким чином до спірних правовідносин повинна застосовуватись норма, яку містить ч.2 ст. 59 Закону№1556-VII, а не норма, яку містить підзаконний акт - пп.2 п.6 Постанови №

704. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні надбавки за науковий ступінь позивачу, відповідачу необхідно було застосовувати доплату за науковий ступінь ( кандидат наук ) 15% від посадового окладу за спірний період відповідно до ч.2 ст. 59 Закону№1556-VII. Таким чином, незастосування відповідачем положень ч. 2 ст. 59 Закону №1556-VII при встановленні та обчисленні позивачу надбавки за науковий ступінь (кандидат наук) у розмірі 5 %, та ненарахуванні позивачу надбавки за науковий ступінь (кандидат наук) у розмірі 15 % посадового окладу є протиправною бездіяльністю. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року по справі № 520/28703/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк