Постанова 4811 № 464/2020/22

Справа № 464/2020/22 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/810/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Зеліско-Чемерис К.Р. з участю представника відповідачки ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Білик Романни Олегівни на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року в складі судді Горбань О.Ю. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаняк Світлана Степанівна про усунення від спадкування, - встановив: У травні 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вимоги обґрунтовувала тим, що померлий ОСОБА_4 був її братом. Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_4 заповіту не склав. Позивачка, як сестра померлого, звернулась із заявою до нотаріуса для прийняття спадщини, нотаріусом заведено спадкову справу, проте позивачці повідомлено, що в майбутньому їй буде відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини з тих підстав, що донька померлого, відповідачка по справі, подала заяву про прийняття спадщини. Зазначає, що за життя ОСОБА_4 відповідачка знаходилась у неприязних стосунках із батьком, не підтримувала з ним жодних родинних стосунків. Покійний брат позивачки за життя періодично проживав із нею, мав ряд тяжких хронічних захворювань, внаслідок чого проходив тривале лікування та переніс хірургічну операцію. Позивачка постійно допомагала йому, доглядала за ним, купувала ліки, продукти харчування, сприяла у наданні медичної допомоги та підтримувала фінансово. Натомість, протягом тривалого часу відповідачка жодним чином не надавала допомогу своєму батькові, ухилялась від такої, хоча мала можливість її надавати. Крім того, позивачка здійснила поховання свого брата ОСОБА_4 та витратила на це свої кошти, а відповідачка не брала участі ні у лікуванні, ні у похованні свого батька. З наведених підстав просила суд усунути відповідачку від спадкування на вказану квартиру. Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Косаняк Світлана Степанівна, про усунення від спадкування залишено без задоволення. Рішення суду оскаржила ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Білик Р.О., вважає, що судом не надано належної оцінки наданим доказам та показам свідків з обох сторін. Зокрема судом не враховано, що на момент смерті ОСОБА_4 був особою похилого віку та мав проблеми зі здоров`ям. Протягом 2015-2021 років він неодноразово звертався зі скаргами до лікарів на головні болі, постійне головокружіння, часті втрати свідомості, хворобливий стан, задишку при фізичних навантаженнях, продуктивний кашель, на біль в шлунку, обох ногах, в поперековому відділі та інші болі, про що свідчать відповідні записи у медичній книжці хворого. Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 13.03.2015 ОСОБА_4 призначено пенсію за віком як інваліду 2-ої групи захворювання довічно. Всю матеріальну і фізичну допомогу за життя ОСОБА_4 отримував від позивачки, яка за ним доглядала, купувала ліки, продукти харчування, сприяла у наданні медичної допомоги. Відповідачка у відзиві вказала, що у неї мало вільного часу для тісного спілкування з родиною, однак жодних доказів на підтвердження надання допомоги покійному батькові не надала, хоча достовірно знала про його безпорадний стан та потребу в допомозі, як фізичній так і матеріальній. Позивачка (апелянт) вважає, що є особою, для якої усунення відповідачки від права на спадкування породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, оскільки вона звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_4 . Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі. 09 травня 2023 ріку від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачка висловилась про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Зазначила, що з показів допитаних свідків вбачається, що ОСОБА_4 не був у безпорадному стані, як і не потребував матеріального забезпечення та стороннього догляду. Батько дійсно періодично проходив медичні обстеження та лікування від наявних у нього захворювань, але він не був обмежений в пересуванні, міг самостійно приготувати їжу, поратись в побуті у забезпечити умови свого життя. Відносини ОСОБА_2 із братом за його життя, його поховання, може свідчити про міцність родинних відносин, характер спілкування, їх моральні зобов`язання як сестри і брата, які є етичними нормами, а не про наявність підстав для усунення доньки від спадкування після смерті її батька. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Представник відповідачки ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам відзиву на скаргу. Позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 в судове засідання 25 липня 2023 року не прибули, представник подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із її участю в інших судових засіданнях, однак доказів виклику у такі засідання не надала. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Зокрема, суд першої інстанції прийшов висновку, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами, що її брат ОСОБА_4 при житті потребував допомоги саме від відповідачки, не доведено, що він звертався до доньки по допомогу, а остання, будучи обізнаною про необхідність надання такої допомоги та маючи можливість її надати, свідомо та умисно ухилялася від надання допомоги батькові. Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та вимогам матеріального закону. Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 79 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.6). Причина смерті мозковий інсульт (а.с.50). З листа КНП «1 територіальне медичне об`єднання м.Львові» №411 від 13.05.2022 вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на лікуванні у хірургічному відділенні з 21.11.2021 по 24.11.2021 з діагнозом: забій грудної клітки. У зв`язку з появою неврологічної симптоматики 25.11.2021 переведений у неврологічне відділення, де пролікувався до 27.11.2021 з діагнозом: інфаркт головного мозку. Набряк головного мозку. Ішемічна хвороба серця. Фібриляція передсердь. Гіпертонічна хвороба 3, ст.3, ризик

4. Забій грудної клітки (в побуті) (а.с.51) Як слідує з інформації, наданої позивачкою, ОСОБА_4 з 2015 року страждав на ряд захворювань, лікувався в різних медичних закладах. Йому призначено пенсію як особі з інвалідністю ІІ групи (а.с.16-47,52). З копії витягу про реєстрацію в Спадковому майні вбачається, що останнє місце проживання ОСОБА_4 - АДРЕСА_2 (а.с.10-11, 119). Після смерті останнього відкрилася спадщина. Встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є рідною сестрою ОСОБА_4 , а відповідачка ОСОБА_3 донькою ОСОБА_4 . Факт родинних зв`язків відповідачки ОСОБА_3 з померлим ОСОБА_4 не заперечується. Разом з тим, з`ясовано, що позивачка ОСОБА_2 здійснила поховання ОСОБА_4 , що підтверджується рахунками замовлень на організацію та проведення поховань (а.с.15). За своє життя ОСОБА_4 заповіту не залишив, а відтак, спадкування здійснюється за законом. Між сторонами виник спір з приводу усунення від права на спадкування ОСОБА_3 дочки покійного ОСОБА_4 , спадкоємця першої черги. Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України). Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом. За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Частиною другою статті 1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у -статтях 1261 1265 цього Кодексу. Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ч. 1 ст. 1262). Частиною першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Згідно із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п. 6 Постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, правило абзацу 2 частини 3 статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Непред`явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Таким чином, при вирішенні справи про усунення особи від права на спадщину на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України потрібно встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Таким чином, ухилення від надання допомоги спадкодавцеві характеризується умисною формою вини. Висновки Верховного суду щодо застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18)). У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що підлягають з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) сформульовано висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини. При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами в медичних документах. Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані, оскільки він самостійно забезпечував умови свого проживання, самостійно пересувався по квартирі та готував собі їжу, тому фактично не потребував постійного стороннього догляду. З огляду на викладене, за відсутності встановлення судом одночасно трьох необхідних обставин для вирішення питання про усунення від спадкування після смерті ОСОБА_4 на підставі частини 5 статті 1224 ЦК України, а саме, в матеріалах справи відсутні докази перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисного ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю чи їх бездіяльності, спрямованої на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, а також того, що спадкодавець потребував такої допомоги саме від відповідачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для усунення відповідачки ОСОБА_3 від права у спадщині після померлого ОСОБА_4 , а відтак і про відмову у задоволенні позову. Оцінюючи доводи позивачки щодо ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ненадання відповідачкою допомоги батьку само по собі не свідчить про її ухилення від надання цієї допомоги. Жодний із досліджених судом письмових доказів про вказане не свідчить, а допитані судом свідки не засвідчили суду достовірних фактів потреби спадкодавця в отриманні допомоги від відповідачки та її ухилення від надання такої допомоги батьку. За таких обставин, позивачка не навела переконливих доказів на підтвердження нагальної потреби спадкодавця в отриманні (матеріальної та/або фізичної) допомоги саме від відповідачки за умови її надання самою позивачкою, як рідною сестрою, а також не довела, що спадкодавець звертався до відповідачки за такою допомогою, а остання навмисно ухилялася від надання необхідної допомоги спадкодавцеві. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат не вирішується. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Білик Романни Олегівни - залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складений 26 липня 2023 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк