Постанова Полтавський апеляційний суд № 644/6614/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 644/6614/20 Номер провадження 22-ц/814/1301/23Головуючий у 1-й інстанції Матвієвська Г. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дорош А.І., Дряниця Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 червня 2021 року, постановлене суддею Матвієвською Г.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в с т а н о в и в: 04.09.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 09.07.2020 набула від ОСОБА_3 право вимоги до ОСОБА_2 згідно договору позики від 20.12.2012, на умовах розписки, складеної останньою. За умов такого договору ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_3 16 775,00 дол. США, які взяла у борг та не повернула на її вимогу від 07.07.2020. Про відступлення права вимоги та необхідність сплати боргу новому кредитору позичальника повідомлено листом від 10.07.2020, яке залишилося останнім не виконаним, вимоги повернути кошти ігнорує. Із наведених підстав просить стягнути із ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 20.12.2012 у розмірі 16 775,00 дол. США. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29.06.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами договору позики, та, відповідно, факту існування боргового зобов`язання. Позивач оскаржила рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити. Із підстав, раніше викладених у позовній заяві, доводить своє право вимоги до відповідача за борговою розпискою від 20.12.2012 на суму 16 775,00 дол. США. Звертає увагу, що відповідач визнає факт отримання грошових коштів у позику та обов`язок її повернення. Саме на підтвердження укладення договору позики і передачі грошей за ним і була складена розписка. При цьому датою отримання коштів є дата написання розписки, яка була передана на зберігання кредитора до виконання зобов`язання відповідачем. Наголошує, що за відсутності у борговій розписці дати повернення коштів, сума позики підлягає поверненню на вимогу кредитора, яка надсилалася відповідачці та залишилася нею без реагування. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06.08.2021 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 01.09.2021. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 27.01.2023 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін. Сторони в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином у порядку, визначеному ч.11 ст.128 ЦПК України, повідомленими про день та час розгляду справи, що згідно ч.2 ст.372 цього Кодексу не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно розписки від 20.12.2012 ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_2 16 775,00 дол. США, які вона заборгувала./а.с.21/ 07.07.2020 ОСОБА_3 направила ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів за борговою розпискою, за змістом якої просить виплатити борг у розмірі 16 775,00 дол. США або її еквівалент у гривні станом на день отримання цієї вимоги. У разі відсутності відповіді на цю вимогу у семиденний термін або у разі відмови повернути їй, ОСОБА_3 , указану суму отриману Вами, ОСОБА_2 , відповідно до розписки від 20.12.2012 вона буде вимушена звернутися до суду з відповідною позовною заявою та буде просити суд крім основної суми боргу відшкодувати також вартість наданої правової допомоги, інфляційні витрати та три відсотки річних./а.с.6/ 09.07.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за яким остання набула право вимоги за і стає кредитором за борговою розпискою від 20.12.2012 на суму 16 775,00 дол. США, яка написана ОСОБА_2 , а також права, які забезпечують виконання зобов`язань та інші права, пов`язані із правами вимоги по зазначених договорах, у тому числі, у повному обсязі./а.с.7/ 20.07.2020 ОСОБА_3 надіслала ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги та копію такого договору./а.с.8,9/ Відмовляючи у задоволенні вимог позову, районний суд виходив із того, що позивачем не доведено факт укладення договору позики, оскільки у борговій розписці відсутня фіксація факту передачі грошових коштів в якості позики, їх отримання відповідачем та обов`язок повернуто. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником. При цьому тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України). Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України). Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Згідно позиції Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №369/11450/19, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046,1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14 та від 13.12.2017 у справі №6-996цс17. Наведені норми матеріального права та позицію Верховного Суду щодо їх застосування суд першої інстанції неправильно застосував та дійшов помилково висновку, що позивачем не доведено факт укладення між сторонами договору позики та існування боргового зобов`язання. Разом із цим, апеляційним судом установлено, що за змістом оригіналу розписки від 20.12.2012 ОСОБА_2 зобов`язалася повернути ОСОБА_2 16 775,00 дол. США, які вона заборгувала, дата та підпис. Тобто, розписка містить істотні умови договору позики - дату її складання, отримання коштів у визначеній конкретній сумі та зобов`язання щодо їх повернення. У той же час, оскільки у борговому документі не зазначено дату повернення позики, вказана обставина свідчить про невизначеність сторонами договору строку повернення грошових коштів. Тому такий строк встановлюється відповідно до вимог абзацу 2 частини першої статі 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги. Висновки суду першої інстанції, що у борговій розписці відсутня фіксація факту передачі грошових коштів в якості позики, їх отримання відповідачем не ґрунтуються на вимогах ЦК України, яким визначено, що боргова розписка посвідчує факт передання грошової суми позичальнику, тоді як власноручне складення ним розписки підтверджує їх отримання. При цьому відсутність у розписці посилання, на виконання якого саме зобов`язання відповідач повинен сплатити обумовлену суму грошових коштів позивачу, не має правового значення для вирішення спору, оскільки дана обставина не є обов`язковою умовою договору позики (постанова Верховного Суду у справі №516/97/16-ц від 16.08.2018). Тоді як не зазначення паспортних та інших персональних даних сторін договору не спростовує ні належність сторін у договорі, ні факт укладення договору між сторонами. Із підстав викладеного, враховуючи, що наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначив про отримання певної суми коштів, скріпив її своїм підписом,- укладений сторонами договір позики є реальним. Наявність оригіналу боргової розписки у правонаступника кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Крім того, відповідач не спростовував факт одержання ним від позивача коштів у позику, а також розмір заборгованості, заявленої до стягнення. Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення районного суду скасуванню, із постановленням нового про задоволення позову. Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 261,20 грн. за подачу апеляційної скарги (840,80 грн. х 150%). Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384,389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 29 червня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити. Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 16 775 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят п`ять),00 дол. США. у якості боргу за борговою розпискою від 20 грудня 2012 року. Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1261,20 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27.07.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді А.І. Дорош Ю.В. Дряниця