Постанова Волинський апеляційний суд № 159/1535/23

Справа № 159/1535/23 Головуючий у 1 інстанції: Грідяєва М. В. Провадження № 22-ц/802/747/23 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 липня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Шевчук Л. Я., суддів Данилюк В. А., Киці С. І., секретар с/з Трикош Н. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2023 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтувала тим, що на підставі наказу ТзОВ «УКРДОРС» № 134/К від 17 грудня 2018 року її було прийнято на роботу шліфувальником по дереву деревообробного цеху № 5, а на підставі наказу ТзОВ «УКРДОРС» № 41/К від 26 грудня 2022 року її було звільнено з роботи із 26 грудня 2022 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. На час звільнення з роботи 26 грудня 2022 року підприємство мало перед нею заборгованість по заробітній платі за відпрацьовані дні у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2022 року. Під час звільнення вона отримала копію наказу № 41/К від 26 грудня 2022 року про припинення трудового дого­вору і трудову книжку. Проте роботодавцем не було проведено з нею повного розрахунку, не були виплачені всі суми, належні їй при звільнені з роботи (заробітна плата, індексація грошового забезпечення, компенсація за невикористані дні відпустки, тощо). Довідку про розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати ТзОВ «УКРДОРС» їй не надав. Згідно даних, що містяться у відомостях Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб Держав­ного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , сума її заробітку за вересень 2022 року складає 8 462,41 грн, за жовтень - 8 544,97 грн, за листопад - 8 134,40 грн, за грудень -10 901,25 грн, а всього на загальну суму - 36043,03 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Середня заробітна плата за останні два місяці роботи, що передує місяцю, у якому вона була звільнена з роботи, складає 8 339,68 грн (8 544,97 + 8 134,40 = 16 679,37 : 2). Кількість робочих днів у жовтні - 21, у листопаді -

22. Середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці склало 21,5 дні (20 + 23 = 43) : 2 = 21,5. Її середньоденний заробіток за розрахунковий період складає 387,90 грн (8 339,68 : 21,5). Позивачка також зазначала, що в день звільнення з роботи їй не були виплачені всі належні суми, час затримки розрахунку при звільненні складає 90 днів, а тому відповідач повинен виплатити в її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 34 911 грн (90 х 387,90) без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Посилаючись на зазначені обставини та на статтю 34 Закону України «Про оплату праці», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», позивачка просила суд стягнути з відповідача ТзОВ «УКРДОРС» у її користь заборгованість по заробітній платі за вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року, компенсацію за невикористану відпустку, компенсацію за затримку виплати заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2022 року по дату фактичного розрахунку, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 073,60 грн та витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 2 000 грн. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ТзОВ «УКРДОРС» в користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 24 121,02 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 33 923,82 грн, а всього 58 044,84 грн з врахуванням податку на доходи з фізичних осіб та військового збору. Стягнуто з ТзОВ «УКРДОРС» в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ТзОВ «УКРДОРС» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення всієї суми заборгованості по заробітній платі. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . Відзив на апеляційну скаргу не подавався. Представник відповідача ТзОВ «УКРДОРС» подав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то апеляційний суд відповідно до принципу диспозитивності не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини судового рішення ні в мотивувальній ні в резолютивній частині свого рішення. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач в день звільнення позивачки з роботи не виплатив всі належні їй суми, а тому суд стягнув з відповідача в користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом за матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 18 грудня 2018 року до 26 грудня 2022 року працювала у ТзОВ «УКРДОРС» шліфувальником по дереву деревообробного цеху №

5. На підставі наказу про припинення трудового договору від 26 грудня 2022 року ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці, наказом № 41-к від 26 грудня 2022 року (а. с. 9-11). Згідно з наданою відповідачем ТзОВ «УКРДОРС» довідкою про доходи від 03 квітня 2023 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2022 року по 26 грудня 2022 року складає 36 043,03 грн, роботодавцем виплачено 4 893,61 грн, у зв?язку з чим заборгованість по заробітній платі складає 24 121,02 грн з врахуванням податку на доходи з фізичних осіб та військового збору, яку суд стягнув з відповідача в користь позивачки (а. с. 35). Відповідно до 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Як передбачено частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Така правова позиція зроблена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2015 року. Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 зазначеного Кодексу. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (постанова Верховного Суду України від 27 березня 2013 року у справі № 6-15цс13). З врахуванням наведених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач повинен виплатити позивачці середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 грудня 2022 року (наступний день після звільнення) по 30 травня 2023 року. При розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховано вимоги Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року, згідно якої врахуванню при розрахунку днів затримки розрахунку підлягають не календарні дні, а робочі дні. При цьому судом встановлено, що за період з 27 грудня 2022 року по 30 травня 2023 року кількість робочих днів складає 111 днів (грудень 2022 року - 4 дні, січень 2023 року - 22 дні, лютий 2023 року - 20 днів, березень 2023 року - 23 дня, квітень 2023 року - 20 днів, травень 2017 року - 22 дні) х 305,62 грн (середньоденна заробітна плата позивачки з розрахунку 6 878,70 грн - 242,24 грн відпускні = 6 636,46 грн (20 днів у жовтні 2022 року (1 день відпустка) + 6 548,19 грн - 3 710,25 грн відпускні = 2 837,94 грн (11 днів у листопаді 2022 (15 днів відпустка)) = 9 474,40 грн / 31). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки, складає 33 923,82 грн, з розрахунку - 305,62 грн х 111 днів з врахуванням податку на доходи з фізичних осіб та військового збору, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивачки. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням постанов Верховного Суду, оскільки зменшення розміру середнього заробітку є правом, а не обов`язком суду та залежить від конкретних обставин справи. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є співмірним та пропорційним з розміром компенсаційних витрат позивачки, яких вона зазнала внаслідок несвоєчасного здійснення з нею розрахунку при звільненні з роботи. Так, розмір сум, які належали позивачці при звільненні складає 24 121,02 грн, період затримки розрахунку - 5 місяців. Крім того відповідач не довів суду, що зазначені суми не були виплачені відповідачем позивачці в день звільнення її з роботи з поважних причин. У постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17 зроблено висновок про те, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця в користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» залишити без задоволення. Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 травня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді