Постанова Донецький апеляційний суд № 234/58/21

Єдиний унікальний номер 234/58/21 Номер провадження 22-ц/804/1670/21 Головуючий в І інстанції Костюков Д.Г. Єдиний унікальний номер 234/58/21 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/1670/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Гуляєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 31 березня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, вихідної допомоги та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні (головуючий у 1 інстанції суддя Костюков Д.Г.), В С Т А Н О В И В : Позивач звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, вихідної допомоги та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні. В обґрунтування вимог зазначала, що період з 01.04.2004 року по 12.10.2020 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем. Працювала на різних посада, зокрема з 01.03.2015 року працювала на посаді завідуючого інфекційного відділення цієї лікарні. Інфекційне відділення КНП «Міська лікарня № 1» Краматорської міської ради з початку запровадження карантину в Україні відповідно до постанови КМ України № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» працювало та приймало хворих з пневмонією, ознаками коронавірусу COVID-19, більша частина яких в подальшому підтверджувалася позитивними ПЛР-тестами. Проте відповідачем не виконувалися постанови КМ України № 246 від 25.03.2020 року «Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та №311 від 24.04.2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення державних фінансових гарантій медичного обслуговування пацієнтів з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та належної оплати праці медичних та інших працівників, які надають медичну допомогу таким пацієнтам». У зв`язку з чим 12.10.2020 року позивачка відповідно до положень частини 3 статті 38 КЗпП подала заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з вищевикладеними порушеннями трудового законодавства України з боку відповідача. Але у наказі №140-к від 12.10.2020 року, який виданий у день подачі нею відповідної заяви, відповідач порушуючи вимоги законодавства України про працю не конкретизував підстави звільнення, зазначивши лише статтю 38 КЗпП. При звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку, не було проведено виплату їй всіх складових заробітної плати при звільненні, у тому числі вихідної допомоги відповідно до ч.1 ст. 44 КЗпП України. У зв`язку з наведеним просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП України. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 березня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КМП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15095,12 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів при їх виплаті. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Частково не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що сума середнього заробітку у розмірі 147177,42 грн, яку просила стягнути позивачка за весь час затримки розрахунку до дня позову була обґрунтована нею саме невиплатою їй вихідної допомоги передбаченої ч.1 ст. 44 КЗпП України (у стягненні якої було відмовлено судом першої інстанції), та ніяк не пов`язана з фактом затримки розрахунку виплати іншої частини заробітної плати. Таким чином, суд першої інстанції прийняв рішення по суті вимог, які не заявлялися позивачем. Позивачкою надано відзив, у якому вона просила скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. В обґрунтування зазначила, що звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вона мала на увазі компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме невиплату усіх грошових коштів, у тому числі заробітної плати та інші доплат, які не були виплачені при звільненні, а не тільки вихідна допомога. У позові вона посилалася на норми, що регламентують обов`язок роботодавця на повний розрахунок з працівником у день звільнення. Відповідачем було визнано факт несвоєчасного розрахунку з позивачем. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду доводи апеляційного суду підтримала, просила рішення суду в частині, яка оскаржується скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог. Позивач, у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та надала заяву щодо розгляду справи у її відсутність. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідачем оскаржується рішення суду лише у частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, в іншій частині рішення суду сторонами оскаржено не було. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку. Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір. Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що у період з 01.04.2004 року по 12.10.2020 року сторони перебували у трудових правовідносинах. Наказом №16-к від 31.04.2004 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря-інфекціоніста інфекційного відділення. Наказом №61-к від 14.09.2006 року остання переведена на посаду завідуючого інфекційного відділення та наказом №16-а від 02.01.2013 року посада завідуючого відділенням змінена на посаду завідуючого інфекційного відділення, лікаря-інфекціоніста, що підтверджується копією трудової книжки. 12.10.2020 року ОСОБА_1 подала написала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 12.10.2020 року. Відповідно до наказу № 140-к про звільнення від 12.10.2020 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача інфекційним відділенням, лікаря-інфекціоніста з 12.10.2020 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП з виплатою компенсації невикористаної відпустки у кількості 44 календарних дня. Згідно з довідкою КНП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради №84 від 22.10.2020 року нарахована за 2020 рік заробітна плата ОСОБА_1 складає 243488, 86 грн. У тому числі: у січні 2020 року нарахована - 12629,53 грн (до виплати 10040,47 грн), у лютому 2020 року нарахована - 11620,42 грн (до виплати 9238,23 грн), у березні 2020 року нарахована - 11584,38 грн (до виплати 9209,58 грн), у квітні 2020 року нарахована - 11656,35 грн (до виплати 9266,80 грн), у травні 2020 року нарахована - 11981,81 грн (до виплати 9525,04 грн), у червні 2020 року нарахована - 12878,42 грн (до виплати 10238,34 грн), у липні 2020 року нарахована - 18540,71 грн (до виплати 14739,86 грн), у серпні 2020 року нарахована - 48977,62 грн (до виплати 38937,21 грн), у вересні 2020 року нарахована 30271,80 грн (до виплати 24066,08 грн), у жовтні 2020 року нарахована -73348,45 грн (до виплати 58312,02 грн). У листі КНП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради від 05.11.2020 року №1101/01.1-19 наданому у відповідь на звернення ОСОБА_1 зазначено, що позивачці при звільненні була нарахована грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, та 13.10.2020 року виплачена в сумі 40000 грн. Строк здійснення повного розрахунку був обумовлений отриманням фінансування з місцевого бюджету 29.10.2020 року. Про нараховані суми належні при звільненні позивачку буде повідомлено в розрахунковому листку за жовтень. З листа КНП «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради убачається, що лікарнею на картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано наступні суми: - 13.10.2020 року виплачена компенсація за 44 календарних дні невикористаної відпустки у сумі 40000 грн; - 22.10.2020 року виплачена заробітна плата за період з 01.10.2020 року по 12.10.2020 року у сумі 12880,36 грн; - 23.10.2020 року виплачена доплата згідно постанови КМУ №610 від 19.06.2020 року у розмірі 70% посадового окладу, визначеного за 14 тарифним розрядом Єдиної тарифної сітки пропорційно відпрацьованому часу в жовтні 2020 року у сумі 1109,91 грн. - 30.10.2020 року на підставі рішення Краматорської міської ради від 23.10.2020 року №75/VІІ-506 виплачена додаткова щомісячна стимулююча доплата, як медичному працівнику, яка залучалася до лікування хворих на вірусну пневмонію з невизначеним статусом та підозрою на COVID-19 (період жовтень-грудень 2020 року) у розмірі 90% від мінімальної заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу в жовтні у сумі 1325 грн. Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами. За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідачем було допущено порушення ст.116 КЗпП України та своєчасно не було проведено розрахунок зі звільненим працівником. Остаточний розрахунок проведено 23.10.2020 року. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, суд обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме з 13.10.2020 року по 23.10.2020 року. Апеляційний суд погоджується з таким висновком та не приймає доводи апеляційної скарги відповідача з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, з системного аналізу наведених норм убачається, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Відповідно до роз`яснень викладених в п.20 Постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності за невиплату всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації на день звільнення, тобто не виключає вину власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні у розумінні статті 117 КЗпП України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові ВСУ від 07.02.2018 року по справі №359/4100/16-ц Вирішуючи питання щодо розміру виплат, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Відповідно до п.5 розд.ІV вищезазначеного Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період, а після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач звільнена 12.10.2020 року та остаточних розрахунок проведено лише 23.10.2020 року. Відповідно до довідки № 84 від 22.10.2020 року заробітна плата ОСОБА_1 за два останніх календарні місяці роботи перед звільненням (серпень, вересень) склала 79249,42 грн за 42 відпрацьованих робочих дні. Таким чином середньоденна заробітна плата позивачки складає 1886,89 грн (79249,42 грн : 42 дн.). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач повинен сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.10.2020 року по 23.10.2020 року, що складає 15095,12 грн. (1886,89 грн. х 8 дн.). Наведений судом розрахунок відповідачем не оспорюється та іншого розрахунку не наводиться. Сума стягнута на користь позивача не перевищує суму, яку позивач просила стягнути на її користь у позовній заяві. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо ухвалення рішення поза межами позовних вимог, оскільки зі змісту позовної заяви убачається, що звертаючись до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачка обґрунтовувала свої вимоги не проведенням повного розрахунку, не виплатою при звільненні заробітної плати, з урахування усіх її складових, зокрема вихідної допомоги, що у сукупності обставин призвело до порушення чинного законодавства України. У тому числі зазначала, що заробітна плата за жовтень була перерахована п`ятьма переказами після звільнення (останній 30.10.2020 року). Судом першої інстанції було частково задоволено вимоги. Судом було встановлено, що має місце порушення вимог законодавства щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні працівника (несвоєчасно виплачено заробітну плату за жовтень) та відмовлено у стягненні на користь позивача вихідної допомоги. Проте для застосування положень ст..117 КЗпП України значення має факт затримки заробітної плати у будь-якій частині та кількість днів між звільненням та повним розрахунком. При цьому саме розмір вихідної допомоги не є базою для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку. З урахуванням наявності спору між сторонами щодо розміру заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнув на користь позивача 15095,12 грн. Отже, суд першої інстанції відповідно до ст.13 ЦПК України, якою передбачено принцип диспозитивності цивільного судочинства, виніс рішення в межах заявлених позовних вимог викладених у позовній заяві. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесені з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №1» Краматорської міської ради залишити без задоволення. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 31 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня постановлення безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.В. Агєєв Ю.М.Мальований Повний текст постанови складено 07 липня 2021 року Суддя-доповідач В.В. Папоян