Постанова 4818 № 641/1861/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2023 року м. Харків справа № 641/1861/21 провадження № 22-ц/818/1187/23 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б. за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Головне управління Національної поліції в Харківській області, Казначейська служба Україна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 квітня 2023 року, постановлене під головуванням судді Онупко М.Ю., - в с т а н о в и в: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування. Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 квітня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції проігноровано, що у позовній заяві позивачка наполягала на судовому захисті свого автономного права на відшкодування моральної шкоди, завданої особисте позивачці внаслідок порушення її особистих прав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо її рідної матері ОСОБА_2 . Зазначає, що питання відносно правонаступництва позивачки у питанні щодо стягнення моральної шкоди не підлягає повторному судовому розгляду, оскільки було розглянуто Комінтернівським районним судом м. Харкова два роки тому з постановленням остаточної ухвали 14 січня 2021 року, якою представнику позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні її правонаступницею померлої позивачки ОСОБА_2 та закрито провадження на підставі п.7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Позивачкою надано до суду першої інстанції 45 письмових доказів із обґрунтовуванням належності кожного конкретного доказу для підтвердження фактів свідомого і умисного невиконання органом досудового розслідування процесуального зобов`язання провести ефективне офіційне розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватною особою щодо її рідної матері ОСОБА_2 . Посилається на той факт, що оцінці наданих, позивачкою доказів неправомірної бездіяльності органу досудового розслідування у розумінні ст.ст.76-81 ЦПК України є не самі по собі факти поновлення порушених процесуальних прав потерпілої ОСОБА_2 у адміністративному і судовому порядку, а правові висновки слідчих суддів і прокурорів, які містяться у процесуальних документах, укладених в результаті розгляду скарг і заяв потерпілої уповноваженими державою особами, якими у передбачений законом спосіб досліджено і встановлено численні факти системної протиправної бездіяльності органу досудового розслідування в інтересах особи, яка вчинила злочин. Вважає висновок суду першої інстанції щодо відсутності зв`язку між протиправними діяннями відповідача відносно рідної матері позивачки і завданням моральної шкоді самій позивачці хибним. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Харківській області просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами: факту заподіяння саме їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру; і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований; причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що є процесуальним обов`язком позивача. Крім того зазначено, що вирішуючи питання стосовно того, чи допускають спірні відносини правонаступництво, суд керується, положеннями ст. 1219 ЦК України, згідно з якою не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема особисті немайнові права. Тому позивач не може вважатися правонаступником її померлої матері у питанні щодо стягнення моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю органу досудового розслідування померлій ОСОБА_2 . На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю органу досудового розслідування задоволенню не підлягають. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 12). Відповідно до довідки відділу реєстрації актів громадянського стану виконавчого комітету Харківської міської ради № 2327 від 11.11.1998 року вбачається, що 02.11.1990 року у міському відділі РАГС м. Харкова ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, який розірвано 11.03.1994 року. Після розірвання шлюбу присвоєне прізвища йому ОСОБА_6 , їй ОСОБА_6 (а.с. 13). Отже позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 . Відповідно до наданого позивачем витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за заявою ОСОБА_2 17.04.2018 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220540000909 за правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України (а.с. 14). Постановою слідчого Слобідського відділу поліції ГУ НП в Харківській області Трунова Д.В. від 03.03.2020 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220540000909 від 17.04.2018 року закрито у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування (а.с. 33). У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Державної казначейської служби України 244 538 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої бездіяльністю Головного управління Національної поліції в Харківській області при здійсненні кримінального провадження № 12018220540000909. Представництво ОСОБА_2 в Комінтернівському районному суді м. Харкова здійснювала ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 25.09.2020, зареєстрованої у реєстрі за № 3687. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 . Ухвалою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14 січня 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 закрите на підставі п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України. Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 20.03.2018 року щодо її рідної матері ОСОБА_2 було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України. За фактом вчинення вищевказаного правопорушення було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220540000909. Досудове розслідування за умови неналежного виконання керівництвом Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області своїх службових обов`язків було свідомо і умисно затягнуто до того часу, коли сплив процесуальний строк, визначений ст. 219 КПК України, орган досудового розслідування за наявності належних і допустимих доказів вчинення злочину і достовірному встановленні особи, що вчинила злочин, отримав процесуальну можливість реалізації прямого умислу на закриття кримінального провадження з формальних підстав. Вказала, що з 17.04.2018 року по 03.03.2020 року Слобідським ВП ГУ НП в Харківській області проводилось досудове розслідування у вищевказаному кримінальному провадженні, та постановою слідчого СВ Слобідського ВП ГУ НП в Харківській області лейтенанта поліції Трунова Д.В. від 03.03.2020 року кримінальне провадження № 12018220540000909 було закрито. Спроби потерпілої ОСОБА_2 оскаржити постанову від 03.03.2020 року про закриття кримінального провадження у Комінтернівському районному суді м. Харкова і Харківському апеляційному суді виявилось неефективними і не призвели до поновлення права потерпілої на захист. 31.07.2020 року потерпіла ОСОБА_2 звернулась до Комінтернівського районного суду м. Харкова із позовом про стягнення з Казначейської служби України в якості відшкодування на засадах розумності і справедливості моральної (немайнової) шкоди, завданої потерпілій внаслідок бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області при здійсненні ним своїх повноважень у кримінальному провадженні № 12018220540000909, в розмірі 244 538 грн. 13.12.2020 року позивач ОСОБА_2 у цивільній справі № 641/5891/20 померла, та ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14.01.2021 року представнику позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 було відмовлено у залученні до участі у справі в якості правонаступника, а провадження у справі закрито. З приводу відшкодування моральної шкоди позивач вказала, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою органу досудового розслідування щодо її рідної матері ОСОБА_2 , та встановлено п. 9 ст. 16, п. 2 ч. 1 ст. 23 ЦК України. Враховуючи наведене, позивач вважає, що Головне управління Національної поліції в Харківській області є належним відповідачем у цій справі. Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди позивач вказала, що при визначенні грошової суми завданої невиконанням Головним управлінням Національної поліції в Харківській області своїх обов`язків та обставин жорсткого поводження із її рідною матір`ю ОСОБА_2 , якій на час вчинення щодо неї злочину було 78 років, вона була інвалідом ІІ групи. Отримані потерпілою ОСОБА_2 тілесні ушкодження були класифіковані національними органами влади, як «легкі», проте для тяжко хворої людини віком 78 років, яка мала онкологічне захворювання, навіть легкі тілесні ушкодження були вкрай небезпечними для здоров`я і життя, і на її думку, повинні підпадати під дію ст. 3 Конвенції (рішення у справі «Буїд проти Бельгії», заява № 23380/09 пункт 87, ЄСПЛ 2015). Враховуючи вищевикладене, позивач ОСОБА_1 була вимушена звернутися з даним позовом до суду для захисту своїх прав та інтересів. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання саме їй моральної шкоди, а також причинний зв`язок між прийняттям судових рішень органом досудового слідства щодо потерпілої по даному кримінальному провадженню ОСОБА_2 та позивачки у справі ОСОБА_1 на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). В позовній заяві приводиться лише оціночне судження позивача щодо завдання їй моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивачу ОСОБА_1 завдано душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою органу досудового розслідування щодо її рідної матері ОСОБА_2 . При цьому позивачем не конкретизовано, в чому саме виразилася завдана позивачу з боку відповідача моральна шкода, та не надано належних та допустимих доказів, того, що з вини відповідача саме позивачу ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода та наявність причинного зв`язку між шкодою, завданою позивачу і протиправним діянням заподіювача. Згідно до наданого позивачем витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018220540000909 вбачається, що 17.04.2018 року відомості за правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України було внесено за заявою ОСОБА_2 . Всі процесуальні дії у кримінальному провадженні, відомості які було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018220540000909, мали місце за зверненням ОСОБА_2 , за заявою якої було розпочато кримінальне провадження та яка в межах зазначеного кримінального провадження мала статус потерпілої особи. ОСОБА_2 померла. На підставі нотаріально посвідченого заповіту № 1-764 від 07.12.2017 року спадкоємцем ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_1 . Відповідно до частини третьої статті 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди. На підставі правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №753/15095/17, право на компенсацію моральної шкоди, що не була присуджена за життя особи, не спадкується, а тому у випадку смерті особи до ухвалення рішення про компенсацію моральної шкоди матеріального та процесуального правонаступництва за такою вимогою не відбувається. Тому у даному випадку позивач не може вважатися правонаступником її померлої матері у питанні щодо стягнення моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю органу досудового розслідування померлій ОСОБА_2 , оскільки не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно поєднані з особою спадкодавця. Під час розгляду справи позивачкою не надано належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди з боку відповідачів, а також підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою, про спричинення якої зазначає позивач ОСОБА_1 , і протиправним діянням відповідача. Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказів на підтвердження заявлених вимог позивачкою суду не надано. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 11 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: О.В. Маміна Судді: І.В. Бурлака В.Б. Яцина Повне судове рішення складено 26 липня 2023 року.