Постанова 4818 № 635/4046/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 12 травня 2026 року м. Харків справа № 635/4046/25 провадження № 22-ц/818/2570/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Смелянець К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розглідувань Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2025 року, постановлене під головуванням судді Даниленко Т.П., - в с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розcлідувань Національної поліції України про відшкодування моральної шкоди. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; вважає, що відсутність застосування судової практики в подібних правовідносинах свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження факту спричинення моральної шкоди, сильних душевних страждань чи інших втрат немайнового характеру, не обґрунтовано доказами розміру заподіяної шкоди, та не доведено як самого факту завдання моральної шкоди, настання відповідних негативних наслідків, так і причинного зв`язку між діями працівників Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та наслідками у вигляді заподіяння моральної шкоди. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року по справі № 520/28579/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та зобов`язано повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року (у кількості 3 шт.) та надати детальну інформацію про результати попереднього розгляду кожної із трьох заяв ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 19.08.2024 року він звернувся до 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань НП України з заявами щодо порушення вимог антикорупційного законодавства посадовими особами Височанської селищної ради. Його заяви були неналежно розглянуті і тому за захистом права він звернувся до Харківського окружного адміністративного суду. За наслідками розгляду справи суд визнав неправомірними дії начальника 7 го управління ДСР НП України стосовно належного та в повному обсязі розгляду кожної із трьох заяв ОСОБА_1 від 19.08.2024 року. Враховуючи ту обставину, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року, постановлене у справі №520/28579/24 набуло чинності, та встановлено противоправні дії відносно позивача посадової особи ДСР ЕІП України, що гарантує право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, завданих протиправними діями. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження факту спричинення моральної шкоди, сильних душевних страждань чи інших втрат немайнового характеру, не обґрунтовано доказами розміру заподіяної шкоди, та не доведено як самого факту завдання моральної шкоди, настання відповідних негативних наслідків, так і причинного зв`язку між діями працівників Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та наслідками у вигляді заподіяння моральної шкоди. Саме по собі рішення Харківського окружного адміністративного суду не доводить факт заподіяння позивачу шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та настанням шкоди. Із вказаними висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Одним із найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). В позовній заяві ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги про завдання моральної шкоди Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України наявністю рішення Харківського окружного адміністративного суду відповідно до якого визнано протиправними та зобов`язано начальника 7-го управління Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року (у кількості 3 шт.) та надати детальну інформацію про результати попереднього розгляду кожної із трьох заяв. Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено факт завдання моральної шкоди та її розмір, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, які є обов`язковою умовою настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19. Сама по собі наявність рішення про визнання протиправними дій начальника Департаменту Стратегічних розслідувань Національної поліції України не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадової особи та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки при розгляді справи позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди з боку відповідача, розміру такої шкоди, а також підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою, про спричинення якої зазначає позивач ОСОБА_1 , і протиправним діянням відповідача. Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказів на підтвердження заявлених вимог позивачем суду не надано. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова