Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/333/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/333/23 пров. № А/857/8381/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року (головуючий суддя Мартиць О.І., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременецького відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Кременецького відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області в якому просила: рішення Кременецького відділу Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області від 10 січня 2023 року про відмову у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року визнати протиправним та скасувати; зобов`язати Кременецький відділ Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить скасувати таке і постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на той факт, що наявність рішення про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року є обов`язковою вимогою яка закріплена на законодавчому рівні на що вказує відповідач у наданій відповіді. Отже реалізація права позивача на отримання паспорта у формі книжечки зразка 1994 року можлива лише за наявності рішення суду, але суд першої інстанції залишив доводи адміністративного позову поза увагою і тим самим позбавив дитину в отриманні паспорта громадянина України. Беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову та наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи №806/3265/17 (провадження №Пз/9901/2/18), у якій Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії. Апелянт зазначає, що вирішуючи спір (у справі №806/3265/17) по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Велика Палата Верховного Суду наголошувала на тому, що законодавець, прийнявши Закон України від 14 липня 2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України», яким внесено зміни до Закону України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України. Будь-яке обмеження прав і свобод особи, за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. Таким чином, права та законні інтереси неповнолітньої дитини порушені відповідачем, оскільки наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджені протиправні дії відповідача, що полягають у відмові в оформленні паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За встановлених обставин цієї справи та правового регулювання відносин, з яких виник цей спір, а також з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №806/3265/17, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей Єдиної інформаційної аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засобами Єдиного державного демографічного реєстру із присвоєнням УНЗР, який є незмінним, 14.08.2019 оформлено паспорт громадянина України зразка 2015 року у формі ID - картки за № НОМЕР_1 , виданий органом 0724 (Рожищенський відділ УДМС у Волинській області), термін дії до 14.08.2029. Позивач, 14.12.2022 звернулася до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, у зв`язку із втратою раніше виданого. Відповідач на звернення щодо видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з втратою ID-картки прийняв рішення про відмову у оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року від 10.01.2023, оскільки позивачем не подано не в повному обсязі документи необхідні для оформлення та видачі паспорта. Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ), постановою Кабміну України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302 (далі - Порядок №302). Законом №5492-VI визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи. Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування Реєстру об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус (частина перша статті 13 Закону №5492-VI). Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI). Частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI встановлено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини першої статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом. Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб`єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду. За приписами частин першої - четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Відповідно до частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України постановою від 25.03.2015 №302 (далі - Постанова №302) затвердив зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України. Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою №302, передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт. Частинами другою, дев`ятою статті 16 Закону №5492-VI обумовлено, що про втрату або викрадення документа на території України заявник (батьки особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, або інші її законні представники, представники закладів, які виконують функції опікунів чи піклувальників над особою) зобов`'заний у порядку і строки, визначені законодавством, повідомити уповноваженому суб`єкту, який здійснив видачу документа, та органам Національної поліції, якщо інше не передбачено цим Законом. Замість втраченого або викраденого документа уповноважений суб`єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, після встановлення факту видачі раніше такого документа особі, яка заявила про його втрату або викрадення, оформляє та видає новий документ. Аналогічне положення містить пункт 5 вказаного вище Порядку: у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт. Також, судом першої інстанції враховано, що згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 №456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 (далі - Порядок №456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України». Розділом VI Порядку №456 регламентована процедура видачі паспортів замість втрачених або викрадених. Для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає, зокрема, рішення суду та заяву. Як вірно зауважив суд першої інстанції, чинним законодавством України передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Згідно матеріалів справи, позивачу видано паспорт громадянина України у формі пластикової ID-картки № НОМЕР_1 , виданий органом 0724 (Рожищенський відділ УДМС у Волинській області), термін дії до 14.08.2029. Тобто, позивачем надано згоду на внесення стосовно неї інформації до Єдиного державного демографічного реєстру задовго до звернення до суду з даним позовом. Таким чином, позивачем реалізовано право щодо оформлення та отримання паспорта громадянина України у формі ID картки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що не заслуговують на увагу покликанням позивача на правові висновки Верховного Суду наведених постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17, оскільки правовідносини у даній справі є відмінними від правовідносин у справі що розглядалась Верховним Судом. Тому, суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2023 року по справі № 500/333/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар