Постанова 4814 № 524/2913/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/2913/22 Номер провадження 22-ц/814/3989/23Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року, ухвалене суддею Андрієць Д.Д., повний текст рішення складено 08 травня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа: КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» в особі Відокремленого підрозділу консультативно-психоневрологічної поліклініки зі стаціонаром № 2 м. Кременчука, виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як орган опіки та піклування, про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки, - В С Т А Н О В И В: 31 травня 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою, в якій просили суд визнати їх сина ОСОБА_3 недієздатним та таким, що потребує постійного стороннього догляду, нагляду, допомоги («безтерміново») та призначити їх опікунами. Вимоги заяви мотивовані тим, що їх син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства, потребує постійного стороннього догляду, нагляду, допомоги. 28.08.2022 року закінчується дія паспорта ОСОБА_3 . При підготовці документів з`ясувалося, що для отримання нового документа потрібно рішення суду про визнання його недієздатним та встановлення опіки на ним. Враховуючи висновок МСЕК, в якому чітко зазначено, що їх син потребує постійного стороннього догляду, нагляду, допомоги, у даному випадку не потрібно ні подання органу опіки й піклування, ні проведення додаткових експертиз. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання особи недієздатною та встановлення над нею опіки - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на обґрунтування своїх вимог заявники посилалися на долучені довідки, в яких зазначено про те, що їх син потребує стороннього догляду та допомоги. З метою визначення здатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, судом було призначено судово-психіатричну експертизу. Проте, заявники вважали недоцільним проведення судово-психіатричної експертизи, заперечували проти її призначення. Матеріали були повернуті експертною установою на адресу суду без проведення експертизи через неявку підекспертного. Після повернення експертною установою матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заявляли клопотання про повторне призначення експертизи. З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції визнав, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання фізичної особи недієздатною, а саме те, що внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу ОСОБА_3 не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції допущені численні процесуальні порушення при розгляді заяви, зокрема, щодо строків розгляду заяви, належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, призначення та проведення психіатричної експертизи. Зазначають, що ОСОБА_3 живе в родині, але з об`єктивних причин «не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки», тому потребує постійно стороннього догляду, нагляду і допомоги, реальними опікунами ОСОБА_3 є його батьки, які за відсутності рішення про опікунство вже більше року вимушені захищати його права. Вказують, що суду бути надані медичні документи про те, що ОСОБА_3 встановлено діагноз F72 «Важка розумова відсталість» з системним недорозвитком мови, тому питання про те, чи дійсно хворіє ОСОБА_3 , є некоректним, враховуючи, що у розпорядженні судді є вся історія його хвороби. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання до апеляційного суду не з`явилися учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили розглянути справу без їх участі. В.о. завідувача відокремленого підрозділу консультативно-психоневрологічної поліклініки зі стаціонаром № 2 м. КременчукаКП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради» направив клопотання про розгляд справи без участі представника закладу. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 від 05.04.2004 року (а.с. 10). Відповідно до довідки ЛКК КП «Обласний заклад надання психіатричної допомоги ПОР» №165 ОСОБА_3 спостерігається лікарем психіатром з 14.03.2008 року, є особою з інвалідністю І-Б групи безтерміново. Діагноз F72, важка розумова відсталість з системним недорозвитком мови. Згідно із довідкою до акта огляду МСЕК №108874, ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, нагляду, допомоги (а.с. 10, зворот). Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №344 від 02.03.2023 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність призначення ОСОБА_2 опікуном над ОСОБА_3 у разі визнання останнього недієздатним (а.с. 65). Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №345 від 02.03.2023 року затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_3 у разі визнання останнього недієздатним (а.с. 62). Водночас, суд першої інстанції зазначив, що за змістом ч. 1 ст. 39 ЦК України особа може бути визнана судом недієздатною лише за умови, що вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. На обґрунтування своїх вимог заявники посилались на долучені довідки, в яких зазначено про те, що їх син потребує стороннього догляду та допомоги. З метою визначення здатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, судом першої інстанції було призначено судово-психіатричну експертизу. Суд першої інстанції вказав, що заявники вважали недоцільним проведення судово-психіатричної експертизи, заперечували проти її призначення. Матеріали були повернуті експертною установою на адресу суду без проведення експертизи через неявку підекспертного. Після повернення експертною установою матеріалів справи не заявляли клопотання про повторне призначення експертизи. З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції визнав, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання фізичної особи недієздатною, а саме те, що внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу ОСОБА_3 не може усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. За таких обставин, оскільки наявні в справі докази не підтверджують наявність підстав для визнання ОСОБА_3 недієздатним, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Положеннями ст. 30 ЦК України визначено, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Статтею 58 ЦК України визначено коло осіб над якими встановлюється опіка, зокрема у ній зазначено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Згідно ч. 1 ст. 60 ЦК України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Частиною 2 статті 60 ЦК України передбачено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 62 ЦК України, опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Згідно ч.1 ст. 63 ЦК України опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. З наведеного вбачається, що хронічний, стійкий психічний розлад є підставою для визнання фізичної особи недієздатною, якщо вона внаслідок цього нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Згідно ст.1 Закону України «Про психіатричну допомогу» психічні розлади - розлади психічної діяльності, визнані такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною класифікацією хвороб, травм і причин смерті; тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті). який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. Враховуючи вимоги ст.ст.76-79 ЦПК України до заяви про визнання фізичної особи недієздатною мають бути додані докази, які б підтверджували хронічність і стійкість психічного розладу, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними і саме наявність таких доказів є підставою для призначення судово-психіатричної експертизи особи. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України). Згідно матеріалів справи, судом першої інстанції з огляду на наявність даних про психічний розлад здоров`я ОСОБА_3 , керуючись ст. 298 УПК України, з метою встановлення психічного стану особи, ухвалою від 05.01.2023 року призначено судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_3 (а.с. 43). Проте, матеріали справи були повернуті експертною установою без виконання у зв`язку з неявкою підекспертного (а.с. 46). Положеннями ч.3 ст. 12 та ч.1 ст. 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не містить відповідних доказів, що свідчать про наявність у ОСОБА_3 хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого останній не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, судово-психіатрична експертиза, яка відповідно ст. 105 ЦПК України є обов`язковою у даній справі, не проведена, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_3 недієздатним, встановлення опіки та призначення опікуна є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що існує презумпція психічного здоров`я, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. За п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України, призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: психічний стан особи. Згідно ч. 1 ст. 298 ЦПК України, суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 299 ЦПК України, для визначення фактичної можливості такої особи з`явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 зроблено висновок, що «за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. При цьому зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними. Висновок про недієздатність фізичної особи слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Отже, при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров`я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними. Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений». За результатами розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що подані до суду медичні документи не свідчать, що у ОСОБА_3 виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, оскільки до такого висновку можуть прийти лише експерти у галузі психіатрії, суд такими повноваженнями не наділений. Виходячи з вищенаведеного, висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не дають підстав для достовірного встановлення тієї обставини, що ОСОБА_3 хворіє на психічну хворобу і внаслідок цього вона не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, що є підставою для визнання особи недієздатною, є правильним. Таким чином, доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. РішенняАвтозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 24 липня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов