Постанова 4818 № 638/15192/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 14 січня 2021 року м. Харків справа № 638/15192/19 провадження № 22ц/818/243/21 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря Кравченко О.О., імена (найменування) сторін: заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа Опікунська рада Виконавчого комітету Харківської міської ради, представник заінтересованої особи - Міняйлова Оксана Миколаївна, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року в складі судді Цвіри Д.М., у с т а н о в и в: В вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання недієздатною ОСОБА_2 та встановлення опіки над нею. В обґрунтування заяви вказував, що ОСОБА_2 , яка зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є його дружиною. Зазначає, що в останні роки психічний стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився, внаслідок чого остання втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За таких обставин просив визнати ОСОБА_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити його опікуном. 20 листопада 2019 року ОСОБА_3 представник Виконавчого комітету Харківської міської ради подала відзив на позов, в якому просила залишити позовну заяву без задоволення. Відзив мотивовано тим, що заявник не звертався до адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради з заявою щодо підготовки подання про призначення його опікуном ОСОБА_2 , вирішення питання про визнання особи недієздатною неможливо без проведення судово-психіатричної експертизи. Крім того, до участі у справі не залучена в якості належної особи сама ОСОБА_2 , що не узгоджується з вимогами статті 299 ЦПК України. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року заява ОСОБА_1 залишена без задоволення. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з недоведеності належними та допустимими доказами того, що ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Суд першої інстанції зазначив, що клопотання про витребування історії хвороби та амбулаторної картки не було заявлено у відповідності з вимогами статті 84 ЦПК України. Оскільки доказів на підтвердження розладу психічного стану ОСОБА_2 не надано, суд першої інстанції відмовив у призначенні по справі судово-психіатричної експертизи. Призначення ж опікуна є похідною вимогою від вимоги щодо визнання особи недієздатною та можливе лише за наявності обґрунтованого подання органу опіки та піклування, якого суду не надано. 12 травня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що він зібрав пакет документів із 13 довідок, що є необхідним для подання органу опіки та піклування щодо призначення його опікуном ОСОБА_2 . Однак у нього виявили туберкульоз легенів, що позбавляє його можливості пройти комісію Опікунської ради Адміністрації Шевченківського району м. Харкова. 26 червня 2020 року ОСОБА_3 представник Виконавчого комітету Харківської міської ради подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що заявник неодноразово не з`являвся до суду та просив відкласти судові засідання у зв`язку з його хворобою, однак дату закінчення терміну лікування не зазначав, а підтвердження доказів неодноразового перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Міський психоневрологічний диспансер № 3» Харківської міської ради Департаменту охорони здоров`я (далі КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР Департементу охорони здоров`я) , зокрема з 31 травня 2018 року по 10 липня 2018 року, не надав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 06 березня 1992 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Дзержинським відділом РАГС зареєстровано шлюб, актовий запис № 188 (а. с. 11). Звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 стверджував, що останнім часом психічний стан здоров`я ОСОБА_2 , яка з 1999 року перебуває на обліку КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР Департаменту охорони здоров`я погіршився, внаслідок чого вона втратила здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України). У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що заявник не надав належних і допустимих доказів існування у його дружини психічного розладу здоров`я, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у визнанні ОСОБА_2 недієздатною. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідно переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 15 січня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака В.Б.Яцина