Постанова 4855 № 320/9581/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9581/22 Головуючий у І інстанції - Кушнова А.О., Суддя-доповідач - Губська Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Губської Л.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки по день фактичного розрахунку (28.09.2022) та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні оплачуваної відпустки, з 18.05.2018 по день фактичного розрахунку, виходячи із розміру його середньомісячного заробітку 9 770, 68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після його звільнення зі служби (17.05.2018) з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме: не здійснено виплату грошової компенсації за невикористані 15 днів оплачуваної відпустки у році звільнення. Так, зазначена грошова компенсація була виплачена йому лише 28.09.2022, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 618, 83 грн. В іншій частині у задоволені позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішення, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 508 075, 36 грн. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача зі зменшенням суми, яка підлягає стягненню на його користь. Також, не погоджуючись з таким судовим рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки саме з моменту проведення фактичного розрахунку (02.07.2018) ОСОБА_1 повинен був дізнатись про порушення своїх прав. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а його апеляційну скаргу задовольнити. Крім того, просить при винесенні рішення врахувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2023 у справі №320/13633/21. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне. Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що при звільненні ОСОБА_1 зі служби в поліції йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016-2017 роки. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2021 у справі №320/2635/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022, визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки за 2016 - 2017 роки та стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану у 2016 - 2017 році оплачувану відпустку в кількості 52 дні, грошові кошти у сумі 16 658, 20 грн. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наявною у справі банківською випискою за 28.09.2022, на виконання цього судового рішення позивачу було нараховано та виплачено грошову компенсацію вартості за невикористані 52 дні оплачуваної відпустки у розмірі 16 358, 33 грн. При цьому, враховуючи, що наданий відповідачем примірник платіжного доручення № 10902 від 20.09.2022 не містить відмітки банку про прийняття та проведення платежу, суд вважає за необхідне врахувати в якості доказів фактичного проведення з позивачем остаточного розрахунку надану ним банківську виписку про надходження коштів на рахунок коштів, з якої вбачається, що кошти у розмірі 16 358, 33 грн були отримані позивачем саме 28.09.2022. Невиплата своєчасно позивачу цієї суми зумовила його звернення до суду з даним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що непроведення своєчасного та повного розрахунку з позивачем є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не у повному обсязі, а в сумі, що відповідає орієнтовному розрахунку майнових втрат особи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. При цьому, згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15. Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №280/3370/21, від 29.09.2022 у справі №160/2006/21, від 15.09.2022 у справі №640/25949/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20, від 26.01.2022 у справі №280/4816/20. У спірному випадку, на переконання судової колегії, вина відповідача полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні не було своєчасно виплачено усі належні до отримання суми коштів. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведений відповідачем лише 28.09.2022, то колегія суддів вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних ОСОБА_1 , як звільненому працівникові, сум, є період з 18.05.2018 по 30.10.2022. Відповідно п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. За правилами п. 8 вказаного Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Згідно довідки Національної поліції України Головного управління Національно поліції в Київській області від 11.11.2022 № 523 (зворот а.с. 57) середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 320,35 грн ((9 770, 71 грн (грошове забезпечення за березень 2018 року) + 9 770, 71 грн (грошове забезпечення за квітень 2018 року) / 61 (кількість календарних днів у березні-жовтні 2018 року)). Викладене, на переконання судової колегії, свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 320,35 грн, а загальний період затримки розрахунку при звільненні - 1 594 календарних дні. У свою чергу, колегією суддів враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16). Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Надаючи оцінку спірним правовідносин через призму правозастосування норми ст. 117 КЗпП України Великою Палатою Верховного Суду, суд першої інстанції правильно вказав на те, що із цим позовом ОСОБА_1 звернувся більш ніж через чотири роки після звільнення, відповідач заперечував проти права позивача на отримання компенсації вартості невикористаних днів відпустки, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, а розмір простроченої заборгованості майже у 31 раз менше від середнього заробітку за час затримки її виплати. Крім того, Київський окружний адміністративний суд, встановивши обставини перевищення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, обрав запропоновану Великою Палатою Верховного Суду методику оцінки розміру майнових втрат позивача за період такої затримки та з урахуванням відомостей Національного банку України щодо середньозваженої ставки в річному обчисленні за кредитами резидентам визначив орієнтовну оцінку втрат ОСОБА_1 , пов`язаних із такою затримкою, у розмірі 10 618, 83 грн. Такі розрахунки, на переконання судової колегії, повністю відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду, на яку посилався суд першої інстанції. Крім іншого, отримана внаслідок їх проведення сума у розмірі 10 618, 83 грн повністю відповідає критеріям пропорційності, що узгоджується з нормативною метою приписів ст. 117 КЗпП України. При цьому, твердження ОСОБА_1 про необхідність врахування при вирішенні цього спору позиції Шостого апеляційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 07.03.2023 у справі № 320/13633/21, колегія суддів вважає помилковим з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, за якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З приводу аргументів відповідача про пропуск позивачем встановленого ст. 122 КАС України строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. У постанові від 11.02.2021 у справі №240/532/20 Верховний Суд зазначив, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою ч. 5 ст. 122 КАС України. За таких обставин, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 проведено відповідачем 28.09.2022, а з цим позовом останній звернувся до суду 14.10.2022, то позивачем дотримано вимоги ч. 5 ст. 122 КАС України. Отже, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Таким чином, зважаючи на те, що при вирішенні цього спору суд першої інстанції керувався методикою визначення належної до стягнення за затримку розрахунку при звільненні суми, визначеною Великою Палатою Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення помилок при її застосуванні судовою колегією встановлено не було, як і не обґрунтовано її неправильність чи неспівмірність, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність залишення без змін рішення суду першої інстанції. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст.ст. 242, 234, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий-суддя: Л.В. Губська Судді: Є.І. Мєзєнцев В.В. Файдюк