Постанова 4857 № 380/324/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/324/24 пров. № А/857/9864/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 380/324/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 , час ухвалення рішення 09 квітня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначена, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( далі ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просить: стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 26735,93 гривень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не провів своєчасно розрахунок у зв`язку із звільненням, а саме, своєчасно не виплатив грошове забезпечення. Вказує, що оскільки відповідачем на день звільнення зі служби не проведено повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 26735,93 грн. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю є безпідставним. Відповідач звернув увагу на те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, врахувавши розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні 26735,93 грн, а тому в силу приписів частини 2 статті 9 КАС України «принцип диспозитивності», саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (на момент звільнення займав посаду моториста цеху капітального ремонту агрегатів бази ремонту, діагностики, зберігання спеціальної та автомобільної техніки м. Львів). 30 жовтня 2017 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №235 було виключено із списків військової частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.06.2022 у справі №380/7205/22 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2014 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 30 жовтня 2017 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 13.06.2022 у справі №380/7205/22 військовою частиною НОМЕР_1 26 грудня 2023 року здійснено виплату на рахунок позивача в розмірі 28349,26 грн. Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку із чим звернувся до суду з вказаним позовом. З приводу спірних правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Відповідно до приписів статті 116 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Певні намагання віднайти такий баланс простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України(зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Судом першої інстанції встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.10.2017, натомість грошове забезпечення виплачене йому відповідачем на виконання рішень суду у справі № 380/7205/22 26.12.2023. Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд апеляційної інстанції погоджується , що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Так, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби становив 14516 грн (7258 грн за серпень 2017 року та 7258 грн за вересень 2017 року). Кількість календарних днів за серпень - вересень 2017 року становить 61 день. Встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить = 237,97 грн./день. Таким чином, середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні становить 43310,54 грн. (237,97 грн. х 182 днів). В свою чергу, істотність частки перерахованих коштів в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 28349,26 грн /43310,54 грн *100%=0,65% Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 43310,54 грн * 0,65%=28151,85 грн. Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16. Окрім того, апеляційний суд акцентує увагу на правові позиції, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності, розумності та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування. Таким чином, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивачки є стягнення на його користь з відповідача у розмірі 26735,93 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення. Окрім того, апеляційним судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 при зверненні до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою було сплачено судовий збір на реквізити Сьомого апеляційного адміністративного суду. А тому апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з військової частини НОМЕР_1 судовий збір за подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 380/324/24 без змін. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь держави несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1453,44 на рахунок Державної судової адміністрації України за реквізитами: отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106; призначення платежу *; 101; (код платника за ЄДРПОУ, судовий збір, стягнутий з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави, за рішенням № 380/324/24). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повний текст постанови складено 01.07.2024