Постанова 4857 № 460/46301/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/46301/22 пров. № А/857/5486/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 460/46301/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними, стягнення коштів та зобов`язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Дорошенко Н.О., місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту 15.02.2023),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації (далі також Управління, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування/невиплати позивачу доплати згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під час здійснення підприємницької діяльності; - стягнути з відповідача на користь позивача доплату, встановлену статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під час здійснення підприємницької діяльності за періоди з 31.10.2018 по 31.12.2018 в сумі 12932,00 грн, з 01.01.2019 по 27.08.2019 в сумі 65690,00 грн, з 01.11.2019 по 31.12.2019 в сумі 16692,00 грн, з 01.01.2020 по 05.06.2020 в сумі 39358,00 грн, з 09.11.2020 по 28.12.2020 в сумі 12232,00 грн, з 01.07.2021 по 24.09.2021 в сумі 33600,00 грн, з 01.10.2021 по 31.12.2021 в сумі 32000,00 грн, з 01.07.2022 по 01.09.2022 в сумі 39000,00 грн, з 01.10.2022 по 13.10.2022 в сумі 5619,00 грн, всього разом 257123,00 грн; - зобов`язати відповідача зареєструвати заборгованість в органах Казначейства в сумі 257123,00 грн на користь позивача. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є фізичною особою-підприємцем, проживає та провадить свою діяльність на території зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на отримання доплати до заробітної плати, встановленої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під час здійснення ним підприємницької діяльності. На звернення позивача відповідач нарахування та виплату спірної доплати не провів, чим, на думку позивача, допустив порушення вимог законодавства України. Ухвалою від 21.12.2022 позовну заяву в частині позовних вимог за періоди з 31.10.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 27.08.2019, з 01.11.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 05.06.2020, з 09.11.2020 по 28.12.2020, з 01.07.2021 по 24.09.2021, з 01.10.2021 по 31.12.2021 повернуто позивачу. Ухвалою від 21.12.2022 відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог за 01.07.2022. Ухвалою від 21.12.2022 позовну заяву в частині позовних вимог за періоди з 02.07.2022 по 01.09.2022 та з 01.10.2022 по 13.10.2022 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 460/46301/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець є самозайнятою особою, не перебуває у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, не працює на підставі укладеного трудового договору, не веде облік відпрацьованого часу та одержує прибуток від своєї господарської діяльності, то він не має права на отримання доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Не погодившись із зазначеним судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду не відповідає чинному законодавству. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.02.2006 по даний час зареєстрований та постійно проживає в с. Ремчиці Сарненського району Рівненської області, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 22.06.2022 №13/06-842. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 25.03.2021 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1). 03.10.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити нарахування та виплатити йому, як особі, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, доплату до заробітної плати згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за три місяці в сумі 39000 грн з липня по вересень 2022 року. До заяви долучено копії довідки від 22.06.2022; виписки з ЄДРПОУ; чорнобильського посвідчення; ідентифікаційного коду; оригінали документів форми №2 та №3. Вказана заява отримана відповідачем 05.10.2022 та зареєстрована за вх.№01/30-12758. Листом від 18.10.2022 за №01132-07-8696 відповідач повідомив позивачу, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII були виключені певні статті із Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема статтю

39. В подальшому, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»« від 04.02.2016 №987-VIII до названого Закону було включено статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірі, визначених Кабінетом Міністрів України. Також зазначив, що механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначає Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936, який не передбачає доплату у порядку і розмірах визначених Кабінетом Міністрів України громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення. При цьому, постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» втратила чинність 22.05.2015. Зазначив, що зареєструвати паспорт підприємства, працівники якого отримують доплату за роботу в зоні гарантованого добровільного відселення та компенсувати виплати згідно статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» буде можливо після внесення змін Кабінетом Міністрів України у відповідні постанови. Крім того, 13.10.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити нарахування та виплатити йому, як особі, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, доплату до заробітної плати згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 31.10.2018 по 13.10.2022 в сумі 218123 грн згідно з розшифровкою від 13.10.2022. До заяви долучено копії довідки від 22.06.2022; виписки з ЄДРПОУ від 01.07.2022; чорнобильського посвідчення; ідентифікаційного коду; оригінали документів форми №2 та №3. Вказана заява отримана відповідачем 13.10.2022 та зареєстрована за вх.№01/30-12928 Листом від 18.10.2022 за №01132-07-8697 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення нарахування та виплатити йому означеної доплати до заробітної плати з мотивів, аналогічних наведеним в листі від 18.10.2022 за №01132-07-8696. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування/невиплати доплати згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», під час здійснення ним підприємницької діяльності, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII). Стаття 39 Закону №796-XII, у редакції чинній до 01 січня 2015 року, визначала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Однак, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2015 року, пп. 7 п. 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Разом з тим, 04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII, який згідно з Прикінцевими положеннями, набрав чинності з 01 січня 2016 року, яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Згідно з положеннями ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків. Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. За змістом ч. 2, 3 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Стаття 75 Конституції України передбачає, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Закон України від 13 липня 2017 року «Про Конституційний Суд України» у положеннях статті 97 закріплює порядок виконання рішень та висновків Суду. Згідно зі ст. 98 цього Закону за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом. Так, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить. Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, незважаючи на те, що Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону № 796-ХІІ, суд апеляційної інстанції вважає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинною до 01 січня 2015 року. Натомість, ця редакція статті, за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Зі змісту ст. 39 в редакції Закону № 76-VIII, яка є чинною з 01 січня 2016 року, тобто на момент подання позову, вбачається, що така врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція ст. 39, яка була чинною до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Отже, у спірних правовідносинах, відновлено дії попередньої редакції ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до внесення змін Законом № 987-VIII, спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність з 01 січня 2016 року ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону № 987-VIII. Однак, ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (стаття 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, враховуючи те, що Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 пп. 7 п. 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що саме з 17 липня 2018 року відновлено дію ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у своїх позовних вимогах, позивач ставить питання про здійснення нарахування та виплату підвищення доходу, який проживає на території радіоактивного забруднення та здійснює підприємницьку діяльність, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року № 936 затверджений Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок № 936). Цей Порядок визначає механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики. Згідно пп. 11 п. 4 Порядку № 936, виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом (796-12), проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім м. Києва) рад (далі - уповноважений орган) за місцем фактичного проживання (перебування) працюючих та непрацюючих громадян, у тому числі пенсіонерів, працюючим і непрацюючим громадянам і пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших органів, громадянам, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що провадять підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, а саме: доплата особам, які працюють у зоні відчуження, відповідно до статті 39 Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 831 (831-2008-п) «Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження». Соціальні виплати, доплати (види допомоги), передбачені підпунктами 6-13 пункту 4 цього Порядку, проводяться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та фізичними особами - підприємцями (далі - підприємства) відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінсоцполітики (п. 5 Порядку № 936). Відповідно до п. 6 Порядку № 936, підприємства реєструються уповноваженим органом, для чого подають не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство з визначенням кількості постраждалих осіб за категоріями отримувачів компенсацій та допомоги певних видів та кількості громадян, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, і списки громадян із зазначенням прізвища, імені та по батькові, категорії, серії та номера посвідчення (за наявності), місця проживання (перебування), ідентифікаційного номера. До 25 числа місяця, за який здійснюється нарахування, підприємства подають до уповноваженого органу документи щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, за затвердженою Мінсоцполітики формою та реєстр отримувачів компенсаційних виплат і допомоги певних видів, де зазначаються прізвище, ім`я та по батькові, категорія, номер посвідчення, ідентифікаційний номер, відомості про нараховані виплати, суму компенсацій та вид допомоги. Керівники підприємств несуть персональну відповідальність за своєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів. Уповноважений орган перевіряє, реєструє, обліковує розрахунки та подає органам Казначейства платіжні документи для здійснення відповідних видатків, що провадяться в установленому законодавством порядку. Отже, Управління здійснює лише відшкодування коштів на виплату доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення) згідно з розрахунками, поданими підприємствами, організаціями та установами Сарненського району. Натомість обов`язок зі складання документів щодо розрахункових витрат, пов`язаних з виплатою компенсацій та допомоги певних видів, покладено чинним законодавством на роботодавця працівника - отримувача відповідних соціальних виплат. При цьому, в силу вимог п. 6 Порядку №936 такий роботодавець повинен бути зареєстрованим в уповноваженому органі. Реєстрація проводиться шляхом подання до такого органу не пізніше ніж за два місяці до початку кожного бюджетного року відомості про підприємство із зазначенням необхідної інформації про постраждалих осіб, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, і списки таких громадян за формами документів, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України 22.06.2018 №928. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Відтак, чинним законодавством України чітко визначено порядок дій для отримання підприємством відшкодування коштів на виплату доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення (у зоні гарантованого добровільного відселення). Так, для отримання підприємством (в тому числі і фізичною особою-підприємцем) вказаного відшкодування коштів у 2022 році, такому підприємству потрібно було зареєструватися в уповноваженому органі в жовтні 2021 році. Як встановлено судом з матеріалів справи, одночасно із заявами від 03.10.2022 та від 13.10.2022 ОСОБА_1 подавалися до Управління Паспорти даних підприємства, працівники якого отримують компенсаційні виплати та допомогу, пов`язані із заробітною платою, згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (форма №2, затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 22.06.2018 №928), щодо кількості таких осіб, що працюють у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , які підписані ФОП ОСОБА_1 22.06.2022 та 13.10.2022 відповідно. Тобто фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до відповідача документи щодо реєстрації його у такому органі для відшкодування вказаних коштів у 2023 році. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості подання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 такого Паспорта даних підприємства до Управління не пізніше жовтня 2021 року для отримання відшкодування означених коштів у 2022 році. Окрім цього, суд вважає необхідним звернути увагу позивача на таке. Відповідно до статті 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Згідно з статтею 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці»). Тобто, доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, передбачена статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, чинній до 01 січня 2015 року, є додатковою заробітною платою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. При цьому, основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу. Відповідно до матеріалів справи, позивач у спірному періоді має статус фізичної особи-підприємця, тобто був самозайнятою особою. Відповідно до пп. 14.1.222 п.14.1 ст.14, пп.14.1.222 п.14.1 ст.14 ПК України роботодавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов`язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов`язки, передбачені законами. Самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що оскільки позивач як фізична особа-підприємець є самозайнятою особою, не перебуває у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, не працює на підставі укладеного трудового договору, не веде облік відпрацьованого часу та одержує прибуток від своєї господарської діяльності, не отримує заробітну плату. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у задоволенні позову необхідно відмовити, оскільки у відповідача не виник обов`язок щодо відшкодування позивачу доплати до заробітної плати, як фізичній особі-підприємцю, що здійснює діяльність на території зони гарантованого добровільного відселення. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов не підлягає до задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір перерозподілу не підлягає. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року у справі №460/46301/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. З. Улицький