Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 308/9584/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 308/9584/23 пров. № А/857/11895/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Довгополова О.М., Ільчишин Н.В. за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2023 року (суддя Дегтяренко К.С., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Ужгород, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №308/9584/23 за позовом Військової частини НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін) до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, встановив: У червні 2023 року позивач Військова частина НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін) звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача громадянина російської федерації ОСОБА_1 , в якому просив затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 місяців (до 07.12.2023). Відповідач подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову як такому, що не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.06.2023 адміністративний позов задоволено. Затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, на строк достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання 07 червня 2023 року о 21 год. 00 хв.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду є неконним, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач звернувся з позовом про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, не врахувавши можливість взяття особи на поруки, чи зобов`язання внести заставу. Окрім того ч.13 ст.289 КАС України передбачає, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації, 2) неодержання інформації з країни походження іноземця або країни громадянської належності особи без громадянства. Але відповідач виявляв і виявляє бажання співпраці для його ідентифікації, надав позивачу відомості про наявність у нього дружини та дитини, що тривалий час проживає на території України, має змогу внести заставу. Отже, обставини справи, поряд з наведеними законодавчими нормами вказують на необґрунтованість позовних вимог позивача та відсутність законної мотивації, яка б вказувала на підстави для задоволення позову. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 09.06.2023 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржене рішення суду відповідає вимогам статті 242 КАС України. У свою чергу вимоги скаржника не ґрунтуються на законі, є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. 07 червня 2023 року 21 годині 00 хвилин в міжнародному пункті пропуску через державний кордон «Смільниця» в порядку Угоди про реадмісію осіб був прийнятий на територію України громадянин російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який незаконно перетнув державний кордон України в Республіку Польща в складі групи осіб, поза межами пунктів пропуску через державний кордон та о 18 год. 45 хв. 06.06.2023 був затриманий Прикордонною вартою Республіки Польща (а.с. 9). Відповідно до ст.263 КУпАП відповідача було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з`ясування обставин правопорушення (а.с. 7). Своїми діями відповідач порушив вимоги статей 9 та 12 Закону України «Про державний кордон України», відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України». Під час здійснення фільтраційно-перевірочних заходів шляхом проведення співбесіди з відповідачем було встановлено, що відповідач незаконно перетнув державний кордон рф в Україну в межах Сумської області, після чого в цілях особистої безпеки (з його слів) позбувся паспортного документа рф, та почав підшукувати способи отримати паспортний документ громадянина України. За допомогою «Telegram» каналу придбав паспортний документ громадянина України у невідомої особи, виданий на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , з ціллю залишитися на території України. З метою встановлення його дійсності та приналежності особі було здійснено перевірку документа за допомогою бази даних Державної міграційної служби України та встановлено, що паспортний документ містить ознаки підробки та не належить пред`явнику. Також в особистому мобільному телефоні виявлено фото паспортного документа громадянина російської федерації, виданого на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08.06.2023 року відносно громадянина російської федерації (зі слів) ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , начальником НОМЕР_2 прикордонного загону (м.Чоп) Державної прикордонної служби України прийнято рішення про примусове видворення з України (а.с. 13). Позивач вважаючи, що наявні усі підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, звернувся із цим позовом до суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, виходячи з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини визначають, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, законного арешту або затримання з метою запобігання недозволеному в`їзду особи в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон №3773-VI). Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно з п.14 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Відповідно до ч.4 ст.30 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно частини першої статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Згідно частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців. Відповідно до частини 13 статті 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Згідно п.2.7 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012, №353/271/150, зареєстрованої в Мін`юсті 21.05.2012 за №806/21119, у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу). Відповідно до п.1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Згідно п.5 вказаного Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців з дня фактичного затримання особи. Отже, законодавством визначено порядок та підстави для затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, зокрема, наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України. Колегія суддів зауважує, що між Україною та російською федерацією угоду про реадмісію осіб не укладено. Крім того, у зв`язку з агресією російської федерації розірвані всі дипломатичні зв`язки. Судом встановлено, що відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, мав намір мігрувати в країни Європейського Союзу для пошуку кращих умов життя. Зі слів ОСОБА_1 вбачається, що він прибув на територію України у травні 2021 року та мав достатньо часу для своєї легалізації на території України ще до введення воєнного стану, однак жодних дій у вказаному напрямку не вчиняв. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був переданий на території України прикордонним органом суміжної держави в порядку Угоди про реадмісію за незаконне перетинання державного кордону з України в Республіку Польща, та згідно положень ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» може бути примусово повернутий або витворений. Факт незаконного перетину державного кордону відповідачем ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 з України в Республіку Польща підтверджується актом приймання-передавання особи від 07.06.2023. В ході судового розгляду встановлено, що громадянин рф ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має законних підстав для перебування на території України, у нього відсутні документи, що дають право на виїзд з України. Крім того встановлено, що паспортний документ громадянина України, виданий на ім`я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , який був перевірений за допомогою бази даних Державної міграційної служби України, містить ознаки підробки та не належить пред`явнику. Приймаючи до уваги те, що судом не встановлено наявність у відповідача документів, за якими можна ідентифікувати його особу, зокрема документів, що дають право на перетин державного кордону України, при цьому суд приймає до уваги, що останній мав при собі паспорт громадянина України, який має всі ознаки підробки і на даним момент вилучений, ідентифікував себе тривалий час як громадянин України, перебуваючи в Україні нелегально, в судовому засіданні заявив, що є громадянином російської федерації, що підлягає уточненню компетентними органами, затриманий у контрольованому прикордонному районі, що свідчить про його намір, спрямований на нелегальне перетинання державного кордону України, а відтак суд апеляційної інстанції підтримує обґрунтований висновок суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню. У своїх доводах апелянт зазначає, що у вказаній справі не враховано можливість взяття особи на поруки, чи зобов`язання внести заставу. Відповідач виявляв і виявляє бажання співпраці для його ідентифікації, надав позивачу відомості про наявність у нього дружини та дитини, що тривалий час проживає на території України, має змогу внести заставу. Однак, в ході розгляду справи такі обставини не підтвердилися жодними доказами. Із пояснень самого ОСОБА_1 його сім`я перебуває за межами України, місця проживання на території України він не має, незаконно перетинав кордон до Європи з метою покращення свого життя, оскільки вже не мав грошей. Колегія суддів також зазначає, що згідно статті 289 КАС України, взяття на поруки підприємством, установою чи організацією полягає у наданні уповноваженими особами підприємства, установи чи організації, яких суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителями), письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього (неї) обов`язків відповідно до частини четвертої цієї статті і зобов`язуються за потреби доставити його (її) до суду чи органу (підрозділу), який подав позов. Внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності чи така, що фінансується з державного чи місцевого бюджету, чи у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, чи яка належить суб`єкту господарювання, що перебуває у державній або комунальній власності. Матеріалами справи підтверджується, шо у розглядуваних правовідносинах відсутні підстави та умови для застосування до відповідача громадянина рф ОСОБА_1 таких заходів як взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, чи зобов`язання внести заставу. Таким чином, доводи апеляційної скарги у відповідній частині являються безпідставними і колегією суддів відхиляються. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 червня 2023 року в адміністративній справі №308/9584/23 за позовом Військової частини НОМЕР_1 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін) до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді О. М. Довгополов Н. В. Ільчишин Повний текст постанови суду складено 20.07.2023 року