Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2768/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/2768/21 пров. № А/857/22420/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - суддя (судді) в суді першої інстанції Дорошенко Н.О., справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту судового рішення: не зазначена, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.08.2019 по 12.03.2021. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач протиправно, в порушення норм Кодексу законів про працю України, внаслідок не проведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні (індексації грошового забезпечення) позивача стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2019 по 12.03.2021. Рішенням від 26 жовтня 2021 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2020 по 12.03.2021. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення в сумі 30467,70 грн за затримку розрахунку при звільненні, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), колегія суддів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2019 №192 прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 09.08.2019 (а.с.31). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №460/4306/20, яке набрало законної сили 17.02.2021, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2014 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 09.08.2019 з встановленням базового місяця - березень 2018 року, а також зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 09.08.2019 з встановленням базового місяця - березень 2018 року відмовлено. На виконання відповідачем судового рішення від 28.09.2020 у справі № 460/4306/20 позивачу виплачено кошти в сумі 89978,18 грн. Вказані обставини підтверджуються випискою по картковому рахунку позивача від 12.03.2021 (а.с.19) та платіжним дорученням №255 від 11.03.2021 (а.с.33). 15.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення) з 09.08.2019 (дата виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 ) по 12.03.2021 (дата виплати заборгованості) (а.с.20). Військова частина НОМЕР_1 листом від 23.03.2021 №3/287 повідомила позивачу, що підстави для виплати середньої заробітної плати у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні відсутні (а.с.21). Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 09.08.2019 по 12.03.2021, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки індексація грошового забезпечення не виплачена в день звільнення позивача, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому, відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Статтею 116 КЗпПУ встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військовослужбовців. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08.02.2018 року у справі №805/977/16-а у подібних правовідносинах. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що до даних відносин також слід застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання колегія суддів враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 30467, 70 з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника. Таким чином, вірним є висновок суду попередньої інстанції про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають частковому задоволенню Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі №460/2768/21 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повне судове рішення складено 20.07.2023