Постанова 4824 № 753/7519/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10029/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2023року місто Київ справа №753/7519/22 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Шаповалової К.В., повний текст рішення складено 18 квітня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь: заборгованістьза послуги з постачання природного газу у розмірі 2401,97 грн. за період з 01 лютого 2021 року по 28 лютого 2022 року; 3% річних у розмірі 40,48 грн. за період з 26 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року; інфляційнівтрати у розмірі 140,84 грн. за період з 26 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року. В обґрунтування вимог посилався на те, що ТОВ «Київоблгаз Збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України, затвердженої Постановою НКРЕКП від 21 квітня 2017 року №

527. Вказував, що 05 лютого 2019 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано заяву приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, відповідно до якої ТОВ «Київоблгаз Збут» постачає природний газ до помешкання, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що у зв`язку із неналежною оплатою наданих послуг у відповідача виникла заборгованість за послуги з постачання природного газу, яка повинна бути стягнута з ОСОБА_1 з урахуванням 3% річних та інфляційних витрат. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Київоблгаз Збут» відмовлено. Стягнутоз ТОВ«Київоблгаз Збут» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3067,90 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Київоблгаз Збут» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з на користь ТОВ «Київоблгаз Збут» заборгованість за постачання природного газу в розмірі 2 582,49 грн.та витрати на оплату судового збору. В обґрунтування вимог посилався на те, що 05 лютого 2019 року відповідач звернувся до позивача щодо укладення договору постачання природного газу. Вказував, що 02 січня 2019 року між ТОВ «СКАЙ РІВЕР» (орендодавець) з одного боку та ОСОБА_1 (користувач) укладено договір користування нерухомим майном №5, предметом якого є тимчасова передача в користування на без оплатній основі приміщення у вигляді ізольованої 3-х кімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що акт здачі житлового приміщення до позивача не надходив, як і повідомлення про звільнення займаного приміщення. Вважає, що твердження відповідача, що до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ніякого відношення не має і ніколи не мав, даною квартирою ніколи не володів і не був зареєстрований в ній, фактично в ній ніколи не проживав є не правдивим та таким, що вводить в оману суд. Посилався на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що заява-приєднання до умов договору постачання природного газу не містить ані особистих даних відповідача, для можливої ідентифікації, ані особистого підпису, а лише прізвище. Вказував, що позивач також не погоджується з висновком суду про наявність підстав для стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3067,90 грн. 07 червня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній посилався на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вказував на те, що відповідач ніякого відношення до квартири за адресою: АДРЕСА_1 не має і ніколи не мав. Даною квартирою відповідач ніколи не володів і не був зареєстрований в ній, фактично в ній також ніколи не проживав. Ніяких договорів з позивачем відповідач ніколи не підписував, отримувати послуги постачання природного газу ніколи не погоджував і фактично ці послуги не отримував та не оплачував. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Київоблгаз Збут» здійснює господарську діяльність з постачання природного газу на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України, затвердженої Постановою НКРЕКП від 21 квітня 2017 року №527. З 01 липня 2015 року постановою НКРЕКП №1588 від 21 травня 2015 року для ТОВ «Київоблгаз Збут» видано ліцензію серії АЕ №299021 на постачання природного газу та виступає постачальником природного газу для побутових споживачів, газифіковані об'єкти яких розташовані в Київській області. ТОВ «Київоблгаз Збут» надає населенню послуги з постачання природного газу згідно Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2496. Позивач надає послуги з газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.2 розділу 3 Правил (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором (НКРЕКП), які є однаковими для всіх побутових споживачів України. За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природній газ у необхідних для нього об'ємах, а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначає договором. Договір постачання природного газу побутовим споживачем укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора (НКРЕКП). Згідно з пунктом 4 розділу 3 Правил для забезпечення приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам усіх діючих побутових споживачів, об'єкти яких знаходяться в межах закріпленої території постачальника із спеціальними обов'язками, останній в установленому порядку надсилає кожному побутовому споживачу заяву-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам з персоніфікованими даними щодо споживача та його об'єкта за формою, встановленою додатком 1 до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2500, разом із супровідним листом за формою, встановленою додатком 2 до Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2500. За відсутності зауважень до персоніфікованих даних у заяві-приєднанні та її змісту побутовий споживач зобов'язаний підписати заяву-приєднання та повернути один її примірник постачальнику. Якщо споживач не повернув постачальнику заяву-приєднання, фактом згоди споживача про приєднання до умов договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - і факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог цих Правил, що має підтверджуватися документально, за умови, що у споживача відсутній інший діючий постачальник. У разі незгоди споживача укладати договір з постачальником із спеціальними обов'язками та за відсутності укладеного в установленому порядку договору постачання природного газу з іншим постачальником споживач не має права споживати природний газ із газорозподільної системи та має подати до Оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт. Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом. Відповідно до пункту 29 Правил надання населенню послуг з газопостачання передбачає укладення договору про надання послуги, а також здійснення своєчасних розрахунків за спожиті послуги обов'язком споживачів. Відповідно до положення частини четвертої статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Згідно із статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно приписів статей 317, 322, 360 ЦК України власник квартири зобов'язаний нести витрати з її утримання, у тому числі оплачувати комунальні послуги, незалежно від того, проживає він у належній йому квартирі чи ні, якщо він в установленому порядку не відмовився від надання таких послуг (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі №757/29813/17-ц). Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 грудня 2022 року власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 з 14 червня 2018 року є ТОВ «Компанія «Скай Рівер» (а.с. 48). При цьому, вимоги ТОВ «Київоблгаз Збут» заявлені до ОСОБА_1 та мотивовані тим, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . За відомостями, які надійшли до суду першої інстанції з електронного реєстру територіальної громади міста Києва «ГІОЦ/КМДА», відповідач ОСОБА_1 не значиться зареєстрованим ні за адресою: АДРЕСА_1 , ні за будь-якою за іншою адресою в місті Києві. (а.с. 17). Відповідно до інформації Державної міграційної служби України відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 23). ТОВ «Київоблгаз Збут», на підтвердження факту того, що саме відповідач ОСОБА_1 був споживачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем суду було надано копію заяви-приєднання від 05 лютого 2019 року до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, де в графі «споживач, підпис» по всьому тексту заяви зазначено лише прізвище « ОСОБА_1 ». Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що він не підписував заяву-приєднання, він не є та не був станом на 05 лютого 2019 року власником квартири, що підтверджується інформацією з ДРРП. Зазначав, що така заява-приєднання не містить ані особистих даних відповідача, для можливої ідентифікації, ані особистого підпису, а лише прізвище. Представником позивача на спростування доводів відповідача суду надано копію договору користування нерухомим майном від 02 січня 2019 року №2, підписаний між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Скай Рівер» (а.с.99). Предметом вказаного договору, відповідно до пункту 1.1., є тимчасова передача в користування на безоплатній основі приміщення у вигляді ізольованої 3-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У п.4.1 договору встановлено, що термін його дії з 02 січня 2019 року по 30 грудня 2019 року. Разом з тим, відповідно до листа ТОВ «Компанії «Скай Рівер» від 02 лютого 2023 року №7, який було надано на адвокатський запит представника відповідача, товариство повідомило, що не укладало договору користування нерухомим майном від 02 січня 2019 року №2 з ОСОБА_1 , оригінал такого договору у товариства відсутній, оскільки такий договір ніколи не укладався. Інформація про те, що ОСОБА_1 мав право та користувався квартирою за адресою: АДРЕСА_1 у товариства відсутня (а.с. 114). Відповідно до письмових пояснень ТОВ «Київоблгаз Збут», оригінал вказаного вище договору у позивача відсутній, оскільки він не є стороною договору. Поряд з цим, додатків до договору, відповідно до пункту 4.1.1. договору (акт прийому-передачі житлового приміщення), позивачем також суду надано не було, з тих самих підстав. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі надані копії платіжних повідомлень про вартість нарахованої плати за розподіл природного газу та плати за спожитий природний газ за адресою: АДРЕСА_1 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) за період з 08 грудня 2020 року по 10 квітня 2023 року - (період заборгованості за позовною заявою з 01 лютого 2021 року по 28 лютого 2022 року), які видавались на ім'я ОСОБА_3 та станом на 01 лютого 2022 року заборгованість складала: 1550,96 грн. за розподіл природного газу та за спожитий природній газ - 2401,97 грн. Відповідно вимог частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із статтями 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. На підставі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Виходячи з вищевикладеного вбачається, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є або був споживачем комунальних послуг з газопостачання, які надаються позивачем у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (тобто є власником, наймачем чи мешканцем цієї квартири) за період з 01 лютого 2021 року по 28 лютого 2022 року. Судом першої інстанції вірно встановлено, що місце проживання відповідача у вказаній квартирі не зареєстровано, доказів його фактично проживання в ній або наявності в нього права власності на квартиру суду не надано. Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги надані позивачем копії заяви-приєднання та копії договору користування нерухомим майном від 02 січня 2019 року №2, оскільки власник квартири ТОВ «Компанія «Скай Рівер» заперечував факт укладання такого договору з відповідачем та наявність його оригіналу (для можливості проведення почеркознавчої експертизи). Позивач, враховуючи, що не є стороною такого договору, також не міг надати суду його оригінал. Інших доказів, на підтвердження факту укладання такого договору між власником квартири та відповідачем, позивачем суду надано не було. Самі тільки відомості у фінансовому стані абонента про те, що особовий рахунок № НОМЕР_1 оформлено на ОСОБА_1 не є належними, допустимими і достатніми доказами того, що відповідач є споживачем послуг з газопостачання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 в період з 01 лютого 2021 року по 28 лютого 2022 року, а долучена копія заяви-приєднання від 05 лютого 2019 року не містить підпису відповідача, а лише зазначено у всіх графах «споживач підпис» прізвище « ОСОБА_1 ». Зважаючи на відсутність доказів того що відповідач був/є власником нерухомого майна або проживав у вказаній квартирі, є її користувачем, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 . А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що твердження відповідача, що до квартири за адресою: АДРЕСА_1 він ніякого відношення не має і ніколи не мав, даною квартирою ніколи не володів і не був зареєстрований в ній, фактично в ній ніколи не проживав є не правдивим та таким, що вводить в оману суд спростовуються вищевикладеним. При цьому, позивачем не було надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження своїх доводів та на спростування доказів наданих стороною відповідача. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. та 67,90 грн. за відправлення відзиву на позовну заяву, з огляду на наступне. Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічнийправовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц,постановахВерховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічна правова позиція викладена у постановахОб'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19. Відповідачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді першої інстанції було надано копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 22 листопада 2022 року, підписаний між відповідачем та адвокатом Агафоновим А.В., додаткової угоди від 22 листопада 2022 року №22-11-2022/Ді до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22 листопада 2022 року, в якій зокрема зазначено, що розмір правової допомоги в рамках справи №753/7519/22 є фіксованим та становить 8500 грн., актів приймання-передачі від 05 грудня 2022 року та від 10 квітня 2023 року, детального опису робіт, наданих адвокатом. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача заперечував проти задоволення вимог відповідача у заявленому розмірі, вказав, що вони є неспівмірними із позовними вимогами та просив суд зменшити суму витрат до 2000 грн. Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12травня 2020 року у справі № 904/4507/18. У випадку встановленого фіксованого розміру погодинних ставок адвокатів сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми погодинних ставок адвокатів зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Оцінюючи надані ОСОБА_1 докази на підтвердження витрат на правову допомогу, беручи до уваги заперечення ТОВ «Київоблгаз Збут», складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в суді першої інстанції, необхідність процесуальних дій у справі, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність та співмірність понесених відповідачем в суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Суд першої інстанції, з урахуванням приписів пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України вірно поклав на позивача витрати відповідача щодо сплачених адвокатом коштів за відправлення відзиву на позовну заяву суду та позивачу у справі в розмірі 67,90 грн., що підтверджується трекінгами Укрпошти № 0504519585330, № 0504519584580). Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів. Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)). Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу понесені ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4500 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у суді реляційної інстанції представником відповідача було надано копії: додаткової угоди №22-11-2022/Д2 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 02 червня 2023 року, в якій зокрема зазначено, що розмір правової допомоги в рамках справи №753/7519/22 в Київському апеляційному суді є фіксованим та становить 4500 грн., акту приймання-передачі від 02 червня 2023 року, детального опису робіт, наданих адвокатом. З матеріалів справи вбачається, що 04 червня 2023 року представником відповідача було направлено на адресу позивача відзив на апеляційну скаргу, який ТОВ «Київоблгаз Збут» отримало 06 червня 2023 року, що підтверджується роздруківкою з АТ «Укрпошта». Разом з тим, позивач ТОВ «Київоблгаз Збут» заяву про зменшення розміру судових витрат понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції до суду апеляційної інстанції не надав. З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо розміру витрат на правову допомогу понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Київоблгаз Збут» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4500 грн. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут» - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року - залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз Збут», юридична адреса: місто Київ, проспект Свободи, 2-Г, літ А., фактична адреса: Київська область, місто Бровари, вул. Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 39592941 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 4500 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: