Постанова 4812 № 487/6852/21

21.07.23 22-ц/812/598/23 Провадження № 22-ц/812/598/23 П О С Т А Н О В А іменем України 19 липня 2023 року м. Миколаїв справа № 487/6852/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Тищук Н.О., суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем - Андрієнко Л.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлене 13 квітня 2023 року суддею Кузьменком В.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 24 квітня 2023 року), у цивільній справі за позовом керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У вересні 2021 року керівник Окружної прокуратури м. Миколаєва звернувся з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неодержаної орендної плати, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, у розмірі 214 059, 58 грн. за безоплатне користування земельною ділянкою. Позивач зазначав, що в період з 23 вересня 2016 року по 24 січня 2021 року відповідачка була власником 66/100 частин нежитлового об`єкту - парку культури та відпочинку "Ліски", що складається із чотирьох основних будівель: літ. А загальною площею 108,4 кв.м., літ. Б площею 71,6 кв.м., літ В площею 52,6 кв.м., літ Л площею 129, 4 кв.м. Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці із кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 площею 1609 кв.м. До придбання цих об`єктів відповідачкою, попередня власниця користувалася земельною ділянкою, на якій розташоване це майно, на підставі договору оренди землі № 7342 від 11 січня 2010 року, укладеному з власником земельної ділянки - Миколаївською міською радою. Посилаючись на приписи статей 120, 125 ЗК України, статті 377 ЦК України, якими визначено обов`язок власника нерухомого майна оформити та зареєструвати речове право на земельну ділянку, розташовану під будівлею, на платність використання земель в Україні та на статтю 1212 ЦК України прокурор, діючи в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 214 059, 58 грн. неодержаної орендної плати, розрахованої за умовами договору оренди, який був укладений з попередньою власницею нежитлових будівель. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 визнала позовні вимоги частково, на суму 25 599, 18 грн., пославшись на те, що загалом об`єкт нерухомості має площу 362 кв.м., вона є власницею 66/100 його частин, що відповідає площі 238,92 кв.м., тому вважає, що у неї виник обов`язок на сплату саме такого розміру орендної плати. У відповіді на відзив прокурор зазначав, що набувши у власність нежитловий об`єкт по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , фактично використовувала земельну ділянку комунальної власності площею 1609 кв.м., до Миколаївської міської ради за зменшенням площі земельної ділянки, яку вона використовує, не зверталася. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2023 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь Миколаївської міської ради стягнуто 214 059, 58 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано обов`язком відповідачки, за наявності права власності на нерухоме майно, укласти та зареєструвати договір оренди щодо земельної ділянки, на якій воно розташоване. Невиконання цього обов`язку дало відповідачці можливість без достатніх законних підстав зберегти у себе майно - кошти за оренду землі, які підлягають стягненню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Мішанова С.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, про часткове задоволення позовних вимог на суму 26 599, 18 грн. Узагальнені доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, що і заперечення на позовну заяву. Також апелянт посилалася на те, що суд першої інстанції не перевірив її доводів щодо фактичного використання земельної ділянки площею 238, 92 кв.м., яка була необхідна для обслуговування належного їй нерухомого майна, та недоведеністю використання нею земельної ділянки площею 1 609 кв.м. Також апелянт посилалася на практику Верховного Суду, яка на його думку, застосована у справах з аналогічними правовідносинами. Узагальнені доводи інших учасників У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на ті ж обставини, якими обґрунтовував позов та на невідповідність приведеної апелянтом практики Верховного суду правовідносинам, які виникли у справі, що переглядається. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У судовому засіданні апеляційного суду приймали участь прокурор Волкожа С.В. та представник відповідача - адвокат Мішанов С.В. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Встановлені судом першої інстанції обставини справи За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (запис №16554333) з 23 вересня 2016 року по 24 січня 2021 року ОСОБА_1 була власником нежитлового об`єкту (частка 66/100) по АДРЕСА_1 . До набуття нею права власності на цей об`єкт власником була ОСОБА_2 , якій рішенням Миколаївської міської ради № 36/56 від 04 вересня 2009 року зі змінами згідно з рішенням № 40/26 від 12 листопада 2009 року, затверджено проект землеустрою та передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 1609 кв.м за рахунок земель парку «Ліски», з віднесенням її до земель природоохоронного заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, за функціональним призначенням комерційного використання, для обслуговування приміщень у межах парку «Ліски» по АДРЕСА_2 . На підставі рішень Миколаївської міської ради № 36/56 від 04 вересня 2009 року, № 40/26 від 12 листопада 2009 року та відповідно до договору оренди землі № 7342 від 11 січня 2010 року, зареєстрованого 11 лютого 2010 року, земельну ділянку комунальної власності площею 1609 кв. м. з кадастровим номером 4810136300:12:018:0002 передано в оренду фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 для обслуговування належних їй приміщень у межах парку «Ліски» без виключення з меж парку по АДРЕСА_2 . Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09 серпня 2007 року, на вказаній вище земельній ділянці знаходиться нежитловий об`єкт парку культури та відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (частка 66/100), що належав ФОП ОСОБА_3 . Відповідно до пункту 3 Договору оренди землі № 7342 від 11 лютого 2010 року договір діє 5 років з дати його державної реєстрації. Підставою для його поновлення буде відповідне рішення міської ради. Таке рішення не приймалось, у зв`язку з чим строк його дії закінчився 11 лютого 2015 року. Зазначене також підтверджується інформацією управління земельних ресурсів міської ради від 19 серпня 2021 року. У судовому засіданні суду першої інстанції допитана в якості свідка попередня власниця нежитлової будівлі ОСОБА_2 пояснила, що більшість земельної ділянки за цією адресою займають зелені насадження, але оренда земельної ділянки, на якій розташовані нежитлові приміщення, без оренди всієї земельної ділянки площею 1609 кв.м. неможлива, оскільки в такому випадку займатись діяльністю за межами закладу було б не можливо. Обставини, встановлені апеляційним судом Рішенням Миколаївської міської ради № 40/26 від 12 листопада 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 609 кв.м. у тому числі 310 кв.м. під тимчасовою забудовою, 900 кв.м. під проходами та проїздами та 399 кв.м. під зеленими насадженнями, за рахунок земель природоохоронного заповідного фонду та іншого природоохоронного значення, за функціональним призначенням - комерційного використання, для обслуговування приміщень в межах парку «Ліски», але без виключення з меж парку по АДРЕСА_2 . Представником відповідача у судове засідання апеляційного суду надано копію договору оренди нежитлового приміщення, який укладався 19 вересня 2016 року між ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 про передачу в оренду нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_2 . Також надано копії ліцензій, які протягом 2017-2020 років видавалася на ім`я фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями в кафетерії, що знаходиться по АДРЕСА_2 . З наданого прокурором зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_2 , вбачається, що за вказаною адресою знаходяться: нежитлові приміщення, адміністративна будівля, вбиральня, сарай, навіс, літній шаховий павільйон, спортивний майданчик, дитячий майданчик, танцювальний майданчик, літній майданчик, павільйон-магазин. Позиція апеляційного суду Частина перша статті 1 ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 квітня 2019 року у справі № 619/1295/18 зазначено, що положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Отже, визначення юрисдикції справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. З матеріалів справи вбачається, що позивач - Миколаївська міська рада є юридичною особою та власником земельної ділянки, на якій розташовані належні відповідачці нежитлові об`єкти. Відповідачка ОСОБА_1 є власницею нежитлових об`єктів, розташованих на належній Миколаївській міській раді земельній ділянці природоохоронного заповідного фонду та іншого природоохоронного значення, за функціональним призначенням - комерційного використання, по АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові приміщення, як зокрема, підтверджено і представником відповідача в судовому засіданні апеляційного суду, є кафетерієм, в якому здійснюється підприємницька діяльність. До земельної ділянки, на якій розташовані належні ОСОБА_1 нежитлові об`єкти, примикає земельна ділянка з проходами, проїздами, зеленими насадженнями. Розрахунок суми орендної плати за вказану земельну ділянку здійснений позивачем виходячи з розміру орендної плати, встановленої в договорі оренди землі №7342 від 11 січня 2010 року (а.с. 16), який становить 3% від її нормативної грошової оцінки на рік. При цьому предметом вказаного договору є земельна ділянка для обслуговування нежитлових приміщень, які, як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду, є кафетерієм, у межах парку «Ліски» без виключення з меж парку по АДРЕСА_2 . За таких обставин, з огляду на те, що спір між сторонами виник щодо орендної плати, яку має сплачувати ОСОБА_1 за використання належної позивачу земельної ділянки, на якій розташоване належне їй майно та яке використовується для ведення господарської діяльності, то спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Пункт перший частини першої статті 255 ЦПК України передбачає, що в разі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі. Тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття провадження в справі. Згідно частини першої статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Отже, колегія суддів роз`яснює позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та у позивача є право звернення до суду протягом 10 днів з дня отримання даної постанови з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись статтями 367, 368, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення. Провадження у справі за позовом керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів закрити. Роз`яснити позивачу що справа підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, та у нього наявне право звернення до апеляційного суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом 10 днів з дня отримання даної постанови. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий Н.О.Тищук Судді: Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова --------------------------------- Повну постанову складено 21 липня 2023 року