Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/3714/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3714/21 пров. № А/857/718/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Большакової О.О. суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я. з участю секретаря судового засідання Гриньків І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року (суддя Главач І.А., м. Івано-Франківськ), В С Т А Н О В И В : 23.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 327,48 гривень, зобов`язання провести виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 327,48 гривень та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42088,26 гривень. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 42088 гривень 26 копійок. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 6759 гривень 88 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням, його оскаржили позивач та відповідач. Позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині визначення розміру належної до виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та середнього заробітку за весь час затримки. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов неправильного висновку про стягнення лише 42088,26 грн грошової компенсації. При цьому суд не врахував, що невиплачена частина становить 42327, 48 грн. Зауважив, що за змістом п.165.1.1 розділу 1V «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу України, суми компенсацій не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тобто не підлягають оподаткуванню. Також суд помилково врахував робочі дні замість календарних при визначенні середнього заробітку. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 130296,42 грн. При обрахунку істотності частки невиплачених сум суд безпідставно врахував 301089,67 грн як розмір належних при звільненні виплат. Фактично розмір виплат становив 80542,39 грн. Отже, істотність частки складових грошової компенсації вартості за неотримане речове майно складає 12.24%. Відповідно, розмір середнього заробітку за 218 днів затримки розрахунку складає 15948,88 грн. Отже, позивач просить змінити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року та визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 42427, 48 грн. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 42327 гривень 48 копійок та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15948 гривень 88 копійок. Відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач звернувся до суду з пропуском встановленого строку звернення. Вказав, що військова частин виплатила позивача 30 вересня 2020 року належну компенсацію в сумі 42088,26 грн (з відрахуванням обов`язкових платежів), що підтверджено матеріалами справи. У травні 2023 року після проведення аудиту позивачу було донараховано та виплачено 15948,03 грн. Також апелянт вказав, що відсутні підстави для застосування відповідальності встановленої ст. 117 КЗ пП України у спірних правовідносинах. Також апелянт вказав, що суд безпідставно залучив до участі у справі військову частину № НОМЕР_1 , в той час як нарахування всіх виплат позивачу здійснювалось військовою частиною НОМЕР_2 . Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначив про безпідставність її доводів. Зокрема, зауважив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заявляв про пропуск позивачем строку звернення до суду. Відповідач також подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вказав про безпідставність доводів ОСОБА_1 . У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про слухання справи за його відсутності. Представник відповідача Халак Н.М. у судовому засіданні дав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 16.06.2002 по 30.09.2020, в тому числі на посаді старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Західного територіального управління військової служби правопорядку з 29.10.2018 по 30.09.2020. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) за № 199 від 30.09.2020 підполковника ОСОБА_1 старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень, звільненого наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.09.2020 №119 з військової служби у запас за підпунктом ж пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлено для постановки на військовий облік до Івано-Франківського МВК м. Івано-Франківська (а.с.16). Цим наказом від 30.09.2020 командиру військової частини визначено провести взаєморозрахунок, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби у сумі 42 088,26 гривень. За результатами аудиторської перевірки, викладеними у звіті від 29.03.2021 за №526/12, встановлено, що розмір грошової компенсації за неотримане речове майно підполковнику ОСОБА_1 при звільненні повинен становити 58 036,29 гривень. 12.05.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за недоотримане речове майно у загальному розмірі 58 036,29 гривень. 06.05.2021 на картковий рахунок ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» військовою частиною були перераховані кошти у сумі 15 708,81 гривень із коментарем до платежу: «компенсація за речове майно», що підтверджено платіжним дорученням за №111 від 05.05.2021 і не заперечується самим позивачем. 14.06.2021 відповідач листом за №674/4/юс/2381 відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 42 088,26 гривень з тих підстав, що такі кошти 30.09.2020 переведені на картковий рахунок позивача. Різниця грошової компенсації вартості за неотримане речове майно з врахуванням висновків аудиторського звіту від 29.03.2021 у сумі 15 948,03 гривень перерахована позивачу 05.05.2021. Суд першої інстанції, розглянувши спір, встановив невиплату позивачу при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно і дійшов висновку про стягнення цих коштів. Апеляційний суд з таким висновком не погоджується, виходячи з наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються, а також єдина система їх соціального та правового захисту встановлюється і гарантується законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до статті 1 цього Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. За правилами статті 1-1 Закону №2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів. Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей. Абзацом першим частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (надалі - Порядок №178), визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункти 4-5 Порядку №178). Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі -Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період. Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає: забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників); папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств; створення та утримання запасів речового майна; лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами; організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу; фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України на речове забезпечення; організацію та ведення обліку і звітності з речової служби; організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення. Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232). Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідно до аудиторського звіту від 29.03.2021 за №526/12 розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно підполковнику ОСОБА_1 при звільненні становить 58 036,29 гривень. Відповідно до наданої відповідачем розрахунково-платіжної відомості №766/112 на виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно звільненим військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за вересень 2020 року ОСОБА_1 підлягає виплаті 42 088,26 гривень (а.с.35). Відповідно до розрахунково-платіжної відомості №44 на доплату грошової компенсації за недоотримане речове майно звільненим військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за травень 2021 року позивачу підлягає до виплати 15 948,03 гривень. Згідно з платіжним дорученням відповідача за №111 від 05.05.2021 військовою частиною перераховано позивачу на його картковий рахунок кошти у сумі 15 708,81 гривень. Призначення платежу зазначено - компенсація за неотримане речове майно. Розглянувши спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні докази виплати позивачу 42 088,26 гривень. Разом з тим, як видно рапорту позивача від 30 вересня 2020 року, адресованому командиру військової частини НОМЕР_2 , він просив зарахувати належну грошову компенсацію за неотримане речове майно на картковий рахунок у Приватбанку № НОМЕР_3 в повному обсязі згідно розрахункової відомості №766/112 за вересень 2020 року (а.с.168). Того ж дня ТВО офіцера групи матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 було здійснено перерахування ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно в сумі 41685, 26 грн на вказаний ним картковий рахунок у АТ КБ «Приватбанк», що підтверджено квитанцією від 30 вересня 2020 року (а.с.97). При цьому, позивач особисто розписався про отримання цих коштів у розрахунково-платіжній відомості № 766/112 за вересень 2020 року, де вказано про перерахування військовою частиною НОМЕР_4 , 94 грн на картковий рахунок позивача (а.с. 96). У судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснив, що він є відповідальним працівником групи матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 і особисто пішов до банкового відділення та перерахував кошти на рахунок ОСОБА_1 за забезпечення реалізації права останнього на належні йому виплати та уникнення негативних наслідків для військової частини. При цьому, особистих майнових відносин у нього з позивачем не було. Факт здійснення даного переказу коштів з метою виконання обов`язку військової частини здійснити розрахунок з позивачем при звільненні підтверджено відповідним рапортом ОСОБА_2 про відшкодування коштів, звітом про використання коштів від 30.09.2020 (а.с.177-178). Доводи позивача про перерахування ОСОБА_2 коштів на рахунок ОСОБА_1 для погашення власних зобов`язань, апеляційний суд відхиляє, так як будь-яких доказів існування таких суду надано не було. При цьому ОСОБА_2 у судовому засіданні, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, заперечив наявність власних зобов`язань перед ОСОБА_1 та вказав, що гроші були перераховані саме від імені військової частини як компенсація за неотримане речове майно. Отже, досліджені судом докази в їх сукупності дають підстави для висновку про підтвердження факту перерахування військовою частиною позивачу коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно в сумі 41456, 97 грн згідно розрахункової відомості. Доводи ОСОБА_1 про необхідність перерахування повної суми нарахованої компенсації без відрахування військового збору апеляційний суд вважає підставними, виходячи з наступних мотивів. Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою). У пункті 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом. У пункті 168.5 статті 168 ПК України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Водночас, позивач, під час проходження військової служби, обтяжений власними витратами на придбання речового майна та мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки і приписами Закону № 2011-XII, і Порядку № 178, гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у протилежному випадку. Утримавши з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, відповідач фактично позбавив його частини цієї грошової компенсації, що не узгоджується з підходом законодавця до оподаткування доходів військовослужбовців. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 813/4138/17. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1 про безпідставне відрахування податку і збору з належної позивачу компенсації, а тому позов слід частково задовольнити. Як видно з матеріалів справи і не оспорюється сторонами, належна позивачу до виплати сума компенсації за неотримане речове майно становить 58036, 29 грн. 41456,94 грн були виплачені позивачу 30 вересня 2020 року й 15708, 81 грн були виплачені згідно платіжного доручення №111 від 5 травня 2021 року. Отже, різниця складає 870, 54 грн, яку необхідні доплатити позивачу. Враховуючи викладене, позов необхідно задовольнити частково, зобов`язавши військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 870 гривень 54 копійки. В іншій частині позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно слід відмовити. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні внаслідок затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. У справі, що розглядається, частину грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 15708, 81 грн позивач отримав на власний картковий рахунок у АТ КБ «Приватбанк» 6 травня 2021 року. Отже, саме цього дня позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і почався облік місячного строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно . При цьому позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії лише 23 липня 2021 року, при цьому тобто з пропуском місячного строку з дня розрахунку, не зазначивши підстав для поновлення цього строку. Оскільки пропуск строку звернення до суду є одним з доводів апеляційної скарги відповідача, апеляційний запропонував позивачу навести поважні причини для пропуску строку звернення до суду. Однак, позивач вказав, що вважає строк не пропущеним. При цьому просить його поновити. Вказав, що з листа від 14.06.2021 року № 674/4/юс/2381, який отримав 23 червня 2021 року, дізнався про відмову відповідача виплатити йому в повному обсязі грошову компенсацію і в місячний термін звернувся до суду. Слід зазначити, що позивач не навів обставин, які б об`єктивно перешкоджали його своєчасному зверненню до суду в межах місячного строку з дня отримання коштів на банківський рахунок. Отже апеляційний суд визнає, зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду неповажними. Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, колегія суддів вважає, що наявні підстави для залишення позовної заяви в цій частині без розгляду. Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 140/15918/20, а також від 18 травня 2023 року у справі № 420/9651/22. Отже, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 870 гривень 54 копійки. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід залишити без розгляду. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). На підставі вищевикладеного, керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 240, 250, 308, 310, 317, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 870 гривень 54 копійки. Позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за неотримане речове майно залишити без розгляду. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 18 липня 2023 року.