Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/3688/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3688/22 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого - судді Парінова А. Б., суддів: Беспалова О. О., Ключковича В. Ю., при секретарі судового засідання Зіньковській Ю.В. за участю учасників судового процесу: від позивача (апелянта): ОСОБА_3., Бовкун В. І. від відповідача: Дарда О. М. свідок 1: ОСОБА_1 свідок 2: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів, УСТАНОВИВ: До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, у якому просив суд: скасування наказів Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 09.03.2022 № 380 в частині накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ на старшого сержанта поліції ОСОБА_3 , молодшого інспектора відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП в Чернігівській області, від 09.03.2022 № 107 о/с "по особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_3 зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію"; поновлення ОСОБА_3 на посаді молодшого інспектора відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП в Чернігівській області з 10.03.2022; стягнення з Головного управління Національної поліції в Чернігівської області на користь ОСОБА_3 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.03.2022 року до дня поновлення на посаді. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він жодного разу не порушував вимоги статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Правил етичної поведінки поліцейських, присяги працівника поліції. Вказує, що висновки службового розслідування носять формальний характер, неповно відображають об`єктивність та зібрана інформація містить неправдиві дані, а йому не надали можливості надати пояснення, про можливе звільнення ніхто не попереджав. Вказує, що при проведенні дисциплінарного провадження допущено істотні порушення закону. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що відповідачем не було повідомлено позивача про ініціювання службового розслідування, провело його за два дні, не забезпечило можливості дисциплінарного проступку, не викликало у дисциплінарну комісію, чим порушив Закон і право на захист. Крім того, апелянт зазначає, що він хворів з 19.02.2022 по 21.03.2022, а отже не міг виконувати свої повноваження за станом здоров`я. В судовому засіданні позивач зазначив, що він з 19 лютого 2022 року перебував на лікарняному, проте не дивлячись на перебування на лікарняному він 03.03.2022 -04.03.2022 виходив на службу, зокрема на чергування та здійснював допомогу громадянам. Проте, з 05.03.2022 керівництво йому не повідомляло про прибуття на службу, а у зв`язку з сильними обстрілами м. Чернігова вирішено вивезти дружину з донькою та сусідку з двома неповнолітніми дітьми в м. Корюківка, Чернігівської області, у зв`язку з тим, що там є безпечне місце. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відповідачем було порушено процедуру звільнення позивача з займаної посади, оскільки відсутні рапорти про його відсутність на службі та не повідомлення позивача про проведення службового розслідування. Представники відповідача заперечували проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та зазначили, що позивач самовільно покинув місто Чернігів не отримавши дозволу. Крім того, представник відповідача звернув увагу, що позивач 06.03.2022 в позовній заяві та в апеляційній скарзі зазначав, що евакуював в м. Корюківка Чернігівській обл, яка перебувала в окупації. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 проходив службу в Національній поліції України. Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 09.03.2022 № 107 о/с "По особовому складу" старшого сержанта поліції ОСОБА_3 , молодшого інспектора відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" 09.03.2022 (а.с. 95). 22.07.2022 наказом начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області № 389 о/с у часткову зміну наказу ГУНП від 09.03.2022 № 107 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_3 , молодшого інспектора відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП вважати звільненим 22.03.2022 (а.с. 94). Підставою для звільнення зі служби слугував наказ Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 09.03.2022 № 380 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських управління оперативної служби ГУНП в Чернігівській області" (а.с. 84-86) та висновок службового розслідування від 09.03.2022 за відомостями, викладеними у рапорті начальника УГІ ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції Володимира Чередніченка від 06.03.2022 № 21 рап за фактом відсутності на службі та небажання продовжувати службу в Національній поліції України окремими поліцейськими структурних та територіальних підрозділів ГУНП в Чернігівській області (а.с. 83, 89-93). Так, проведеним службовим розслідуванням встановлено, що станом на 05.03.2022 позивач не прибув за місцем розташування своїх підрозділів, не вийшов на зв`язок зі своїми керівниками і колегами, та відмовився продовжити службу в Національній поліції України з метою належного функціонування підрозділів та надання відсічі агресору. Наказом Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 09.03.2022 № 380 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських ГУНП в Чернігівській області" за грубе порушення службової дисципліни, невиконання посадових (функціональних) обов`язків, недотримання вимог статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015, Присяги працівника поліції, у частині відсутності на службі та невиконання службових обов`язків під час воєнного стану на території України, зокрема на території дислокації підрозділу, молодшого інспектора відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУНП старшого сержанта поліції ОСОБА_3 було звільнено зі служби в поліції. Вважаючи вищезазначений наказ відповідача протиправним, а звільнення - незаконним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що під час прийняття оскаржуваного наказу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 3 Закону № 580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 1 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Статтею 18 Закону № 580-VIII, встановлено, що поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Відповідно до пункту 6 частини 1статті 77 Закону № 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. При цьому, підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частини перша та друга статті 19 Закону № 580-VIII). Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ, затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Відповідно до положень частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Згідно норм частини другої статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Відповідно до положень частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського, у тому числі: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень. Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика. За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу. Так, за вимогами статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків. Частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Згідно із статтями 14, 15, 19 Дисциплінарного статуту, з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків провадиться службове розслідування. Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку. Проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії. За результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку. У висновку за результатами службового розслідування, у том числі, зазначаються: причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку. Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Судом першої інстанції встановлено, а позивачем не спростовано, що 07.03.2022 на підставі рапорту начальника УГІ ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції Володимира Чередніченка від 06.03.2022 № 21 рап, за фактом відсутності на службі та небажання продовжувати службу в Національній поліції України окремими поліцейськими структурних та територіальних підрозділів ГУНП в Чернігівській області, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та введенням воєнного стану на території України, начальником Головного управління Національної поліції в Чернігівській області видано наказ № 495 про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії (а.с. 83). Так, згідно висновків службового розслідування судом встановлено, що 06.03.2022 на розгляд керівництву ГУНП в Чернігівській області подано рапорт начальника УГІ ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції Володимира Чередніченка за фактом відсутності на службі та небажання продовжувати службу в Національній поліції України окремими поліцейськими структурних та територіальних підрозділів ГУНП в Чернігівській області, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та введенням воєнного стану на території України. Відповідно до поданого рапорту у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації та введенням воєнного стану на території України, значна кількість поліцейських структурних та територіальних підрозділів ГУНП в Чернігівській області, зокрема і позивач, станом на 05.03.2022 не прибули за місцем розташування своїх підрозділів, не вийшли на зв`язок зі своїми керівниками і колегами, та відмовились продовжити службу в Національній поліції України з метою належного функціонування підрозділів та надання відсічі агресору (а.с. 87). У ході проведення службового розслідування встановити місцезнаходження та опитати поліцейських, зокрема, і позивача, як усно так і письмово не виявилося за можливе. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан. Відповідно до наказу Національної поліції України від 23.02.2022 № 171 "Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності", особовий склад Головного управління Національної поліції в Чернігівській області переведено на посилений варіант службової діяльності. Статтею 24 Закону № 580, установлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві. Беручи до уваги наведені приписи законодавства, а також те, що поліцейські у разі оголошення воєнного стану та збройної агресії проти України, мають стати на її захист, при цьому, всі поліцейські з 24.02.2022, зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі і завдань щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України. Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується самим позивачем, що йому з 19.02.2022 по 25.02.2022 (п`ятниця) відкрито лікарняний лист непрацездатності, а наступний лікарняний лист відкрито з 28.02.2022 по 04.03.2022 (п`ятниця), отже в даному випадку позивач повинен був прибути до місця дислокації (на службу) на наступний день, в даному випадку 05.03.2022. В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_2 (надалі - свідок 2), який повідомив, що позивач дійсно 03.03.2022 року вийшов на службу, свідок 2 видав позивачу зброю МР-5 та направив його на чергування на «Блок пост» у службу охорони громадського порядку. Проте, після 05.03.2022 позивач не виходив на зв`язок та покинув «Блок пост» 04.03.2022 зі зброєю та з`явися на службу вже в травні місяці. Також, свідок 2 зазначив, що про не вихід позивача 05.03.2022 на службу йому стало відомо від ОСОБА_1 , оскільки останній є безпосереднім керівником позивача, чи подавав останній рапорт не може повідомити суд, оскільки на той час в м. Чернігові велися активні бойові дії, відсутність світла, продуктів харчування, водопостачання. Також, свідок 2 повідомив суд, що протягом лютого - березня 2022 року співробітники поліції перебували на службі фактично перебували на службі (на блок постах) та здійснювали патрулювання вилиць з метою допомоги мешканцям міста та виявлення «ДРГ груп» та знешкодженням останніх. Свідок 2 зазначив, що було нестача співробітників, оскільки частина особового складу покинула м. Чернігів в перші дні початку війни, а жінки (поліцейські) перебували з дітьми в укриттях та деяким з них було надано дозвіл на евакуацію (з дітьми). Так, в судовому засіданні 27 червня 2023 року позивач повідомив суд, що ОСОБА_2 надав йому дозвіл на евакуацію своєї сім`ї в м. Корюківка Чернігівської області 05.03.2022. Також, позивач повідомив, що він фактично два дні витратив на дорогу до м. Корюківка Чернігівської області, оскільки дороги прострілювалися, приходилося добиратися, через інші міста та переправлятися на човнах, через р. Десна. Свідок 2 в судовому засіданні повідомив суду, що позивачу не надавав дозволу на виїзд з м. Чернігова, оскільки не наділений даним правом, згідно Наказу №218, дане право надано виключно начальнику ГУНП. Також, в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_1 (безпосередній керівник позивача, надалі - Свідок 1), який повідомив, що в його підпорядкуванні перебувало 5 підлеглих, проте з початку війни на службу вийшли 4 підлеглих, позивач вийшов на службу тільки один раз 03.03.2022-04.03.2022, а подальшому зник (не виходив на зв`язок та не перебував на службі). Свідок 1 повідомив суд, що він не надавав дозволу позивачу на залишення території м. Чернігова, оскільки на той час було дуже велика нестача в працівниках правоохоронних органах, які захищали місто Чернігів, яке постійно перебував під обстрілами та намаганням захопити місто «групами ДРГ». Крім того, Свідок 1 повідомив, що всі співробітники поліції, які були підняті по тривозі 23 лютого 2022 року та прибули до місця дислокації до останнього перебували на службі 24/7 та виконували завдання по захисту м. Чернігова. Позивач зазначає, що йому на телефон не надходило 05 березня 2022 (по закінчення лікарняного) повідомлення від керівництва про прибуття на службу. Факт невиходу позивача на службу 05.03.2022 підтверджується відповідним рапортом начальника УГІ ГУНП в Чернігівській області підполковника поліції Володимира Чередніченка та не заперечується самим позивачем у поданому позові. Посилання апелянта на те, що у нього згідно посадової інструкції робочий час з понеділка по п`ятницю, а отже він не був зобов`язаний виходити на службу в суботу, колегія суддів критично ставиться до даних тверджень, оскільки під час воєнного стану та з урахуванням наказу Національної поліції України від 23.02.2022 № 171, особовий склад Головного управління Національної поліції в Чернігівській області переведено на посилений варіант службової діяльності. Відповідно до пункту 3 Наказу ГУНП в Чернігівській області №218 від 13.02.2022 поліцейським структурних підрозділів ГУНП в Чернігівській області, територіальних та міжрегіональних органів поліції (УПП, УСР, УБН, ВПК, УПО, ВВБ в Чернігівській області), заборонити всі виїзди за межі обслуговуємої території та Чернігівського гарнізону без дозволу начальника ГУНП. Отже, встановлено факт відсутності позивача на робочому місці (службі), у період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про відсутність його на службі без поважних причин, є обґрунтованим, а оскаржуваний наказ правомірними. Відтак, невихід позивача на службу (місто Чернігів), тобто до місця дислокації (несення служби), на переконання колегії суддів, дійсно, свідчить про безвідповідальне ставлення останнього до долі тих осіб, які залишались на території міста Чернігова та які опинились у безпорадному стані, потребуючи надання допомоги після обстрілів, переміщення в укриття до та під час бомбардувань території Чернігова, супроводу поранених, надання гуманітарної допомоги тощо. Колегія суддів звертає увагу, що згідно Довідки Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 в період з 27.02.2022 року по 04.04.2022 контролювалася військовими російської федерації. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивач в позовній заяві та в апеляційній скарзі зазначив, що з 06 по 07 березня 2022 перебував у місті Корюківка, Чернігівської області, яке на той час перебувало під контролем військовими російської федерації. Отже, на переконання колегії суддів, не є для поліцейського поважною причиною для самовільного залишення місця служби та дислокації підрозділу, де служив позивач та поїздку на окуповано територію, при цьому, що поліцейському не надано повноважень самостійного, вільного визначення ним місця несення служби, зміну підрозділу, самостійного усунення поліцейським від виконання обов`язків за основним місцем несення служби без відповідного наказу прямого керівника. Пунктом 7 статті 19 Дисциплінарного статуту, передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції. Відповідно до частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень як звільнення зі служби в поліції. Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону № 580, встановлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. З огляду на події, які мали місце у період починаючи з 24.02.2022, оцінюючи обставини, викладені у Висновку службового розслідування, зміст документів, наявних в матеріалах службового розслідування та вказані вище правові норми, суд першої інстанції правильно виснував, що в діях позивача наявні ознаки вчинення порушення, як службової дисципліни, так і Присяги поліцейського, що є порушенням пунктів 1, 2 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 4, 6 частини третьої статті 1, частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту. Дисциплінарний проступок позивача виявився у скоєнні ним вчинку, що дискредитує звання поліцейського Національної поліції України, у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчинення дій несумісних з вимогами, що пред`являються до особи, яка перебуває на службі в поліції в частині дотримання службової дисципліни. Тож, колегія суддів вважає правильним висновок службового розслідування, який був сформований у межах компетенції та з врахуванням реального військового стану в Державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, тому колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що спірні накази є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, є співмірним до вчиненого проступку. За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання протиправними та скасування наказів ГУНП в Чернігівській області, а тому, позов задоволенню не підлягає. Щодо посилання позивача про не повідомлення його про час, дату та місце розгляду справи дисциплінарною комісією, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у відповідності до пункту 7 Розділу V Порядку наказом від 07.03.2022 № 495 було призначено службове розслідування у формі письмового провадження, рішення у якому приймається без повідомлення та (або) виклику інших учасників службового розслідування на підставі наявних у справі матеріалів. Судом першої інстанції встановлено, а позивачем не заперечується, щодо відсутності позивача на службі в робочий час в період воєнного стану в Державі, а відтак, висновок відповідача про неприбуття на службу без поважних причин позивача 05.03.2022 є обґрунтованим. Так, у рішенні Конституційного Суду України № 1-6/2018 від 27.02.2018 констатовано: "У Доповіді "Верховенство права", яка схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26.03.2011), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "законних очікувань") (пункт 48). Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини". Чинним законодавством не визначено поняття дискредитації. Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір`я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов`язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті. Отже, під вчинками, що дискредитують звання працівника національної поліції та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника поліції та власне органи національної поліції. З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції України, і відповідальність за це несе держава. Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства. Верховний Суд в постанові від 02.10.2018 у справі № 815/4463/17 зазначив, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Колегія суддів звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Звежинський проти Польщі" (заява № 34049/96). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що відповідач належним чином довів суду правомірність звільнення позивачки відповідно до вимог законодавства, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо посилання позивача на те, що він піклувався про 5 осію (дружину, дитину та сусідку з двома дітьми), колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, позивач, як працівник поліції зобов`язаний піклуватися та підтримувати та надавати допомогу громадян, які перебували в місті, а не обмежуватися власною сім`єю та сусідкою. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович Повний текст постанови складено 17 липня 2023 року.