Постанова 4824 № 761/17984/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/7985/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року місто Київ справа №761/17984/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Мальцева Д.О., повний текст рішення складено 19 грудня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Балкова-Петренко Таміла Михайлівна, Ірпінська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочна Оксана Анатоліївна про визнання недійсним заповіту, усунення від права на спадкування, встановлення факту постійного проживання та визнання права власності у порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила: визнати недійсним заповіт від 06 вересня 2006року, складений від імені ОСОБА_3 та зареєстрований за №1-3397; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити факт постійного проживання її з ОСОБА_3 станом на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . В обґрунтування вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшли спірні квартири. Вказувала, що вона останні 13 років фактично знаходилась поруч із померлою, а останні п`ятьмешкала разом з нею та доглядала до дня смерті. Зазначала, що з метою реалізації свого права на спадкування майна померлої, вона 26 квітня 2018 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак листом №38/02-14 від 26 квітня 2018 року приватний нотаріус повідомила, що спадкодавець залишила заповіт на ім`я своєї онуки ОСОБА_2 , посвідчений 06 вересня 2006 року за реєстровим №1-3397 Ірпінською державною нотконторою. Позивач вважає, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки підпис на ньому не відповідає підписам спадкодавця та вчинений ймовірно іншою особою. У зв`язку з наведеним позивач просила визнати заповіт недійсним на підставі ст.1257 ЦК України. Посилалася на те, що у випадку визнання заповіту недійсним, спадкування відбуватиметься за законом, спадкоємцями за законом після померлої будуть: її онука ОСОБА_2 та її рідна сестра ОСОБА_4 . Вказувала, що спадкодавець хворіла на онкологічну хворобу, внаслідок чого опинилась у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Саме вона в останні роки життя спадкодавця матеріально її забезпечувала, піклувалась про неї, оплачувала лікування, купувала їжу, здійснювала догляд та забезпечувала належні умови для життя. Зазначала, що відповідач же ухилялась від надання допомоги бабусі, яка опинилась у безпорадному стані, не допомагала позивачу утримувати хвору та піклуватись про неї, не відвідувала під час хвороби, не допомагала матеріально оплачувати лікування, а тому на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України має бути усунута від права на спадкування. Посилалася на те, що вона на момент відкриття спадщини проживала разом з спадкодавцем, здійснювала за нею догляд, виконувала хатню роботу. Крім того, спадкодавець видала на ім`я позивача довіреність щодо представлення її інтересів на підприємствах/установах/організаціях, у тому числі і у банківських установах. Вказувала, що вона також відвідувала разом із спадкодавцем лікарню та була присутня під час обстежень останньої, спілкувалась з лікарями. Оскільки позивач не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця, остання звернулась до суду з вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем. Зазначала, що вона, враховуючи положення ст.1264 ЦК України, є спадкоємицею четвертої черги за законом, а тому має право набути у власність спірні квартири, які увійшли до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 . Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року провадження по справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 закрито. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог посилалася на те, що вона була з 1999 року цивільною дружиною рідного сина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , в зв'язку з чим між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 склалися родинні стосунки, вони були разом однією сім`єю, мали спільне господарство, вона доглядала за ОСОБА_3 , допомогала, надавала турботу, про що суду було надано докази та підтверджено поясненнями свідків у судовому засіданні. Але, суд першої інстанції не прийняв це до уваги та не надав цьому оцінки. Вказувала, що суд визнав встановленним, що відповідач ОСОБА_2 піклувалася за спадкодавцем ОСОБА_3 , надавала їй гроші, допомогу. При цьому, суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 вже багато років (більше 15 років) мешкає у США, має сім`ю. Зазначала, що ніяких доказів (документів на: перерахування грошей від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , надсилання чи передачу посилок, надання догляду, допомоги третіми особами ОСОБА_6 за дорученням, договором з ОСОБА_2 ) суду стороною відповідача надано не було. Посилалася на те, що суд визнав встановленним, що вона надавала допомогу, догляд ОСОБА_3 за гроші за домовленністю. Такий висновок суд зробив на підстіві наданих пояснень свідків зі сторони відповідача, які бачили як ОСОБА_3 надавала їй гроші. Вказувала, що те, що вона надавала допомогу, догляд ОСОБА_3 за гроші за домовленністю не відповідає дійсності, про що вона повідомляла суду. У зв`язку з тим, що вона мешкала разом з ОСОБА_3 однією сім`єю та вела спільне господарство зрозуміло, що остання надавала їй гроші на купівлю продуктів харчування, ліки тощо. Зазначала, що ніяких документальних доказів, що вона доглядала ОСОБА_3 за гроші за домовленністю зі строною відповідача суду надано не було. Посилалася на те, що у матеріалах справи є нотаріальна довіреність від ОСОБА_3 на неї, яка підтверджує, що ОСОБА_3 мала намір залишити все своє майно у спадок на її користь, але не встигла, бо померла. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило. В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з вищевказаних підстав. Представники відповідача в судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Треті особи: приватний нотаріус КМНО Балкова-Петренко Т.М., Ірпінська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочна О.А. у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від державного нотаріуса Ірпінської державної нотаріальної контори Запісочної О.А. надійшов лист, в якому остання просила розглядати справу у її відсутність. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , актовий запис №661. За життя ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , а проживала за адресою: АДРЕСА_4 . Як зазначала позивач, вона з 1999 року була цивільною дружиною рідного сина ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . 26 квітня 2018 рокупозивач звернулась до приватного нотаріуса КМНОБалкової-Петренко Т.М. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 . Листом №38/02-14 від 26 квітня 2018 року приватний нотаріус КМНО Балкова-Петренко Т.М. повідомила позивача про те, що спадкодавець ОСОБА_3 залишила на ім`я своєї онуки ОСОБА_2 заповіт, посвідчений Ірпінською державною нотаріальною конторою 06 вересня 2006 року за реєстровим №1-3397. Відповідно до вказаного заповіту, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, остання заповіла своїй онуці - ОСОБА_2 . До складу спадщини після смерті ОСОБА_3 увійшли: квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 . З копії спадкової справи №02/2018 до майна померлої ОСОБА_3 вбачається, що до приватного нотаріуса КМНО Балкової-Петренко Т.М. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 звернулися: 29 січня 2018 року ОСОБА_4 - рідна сестра померлої; ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 - племінниця померлої; ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач ОСОБА_2 - онука померлої. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла, спадкова справа після смерті останньої не заводилася. Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилалася на те, що заповіт, який залишила спадкодавець ОСОБА_3 на ім'я своєї онуки ОСОБА_2 , посвідчений 06 вересня 2006 року за реєстровим №1-3397, вона вважає недійсним, оскільки підпис на ньому виконаний не спадкодавцем, вчинений ймовірно іншою особою, у зв`язку з чим має бути визнаний недійсним на підставі ст.1257 ЦК України. Так, на підтвердження своїх доводів позивач заявила клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18 січня 2019 року задоволено клопотання позивача та призначено по справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам КНДІСЕ. Відповідно до висновку експертів КНДІСЕза результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 16 березня 2020 року за №21688-21690/19-32: встановити чи виконано рукописний текст «Цей заповіт прочитано мною, заповідачем, особисто вголос, з моїх слів записано вірно та підписано мною власноручно» у примірниках заповіту самою ОСОБА_3 або іншою особою, не виявилося можливим з причин, наведених у п.2 дослідницької частини (наявність у розпорядженні експертів обмеженою кількості зразків почерку ОСОБА_3 не дозволяє виділити достатню кількість ознак почерку виконавця, а також відсутність однозначної оцінки розбіжностей не надало можливість вирішити питання про виконавця ні в категоричній, ні в імовірній формі); встановити чи виконані підписи від імені ОСОБА_3 , які містяться у графі «Підпис» у примірниках заповіту самою ОСОБА_3 або іншою особою, не виявилося можливим з причин, наведених у п.3 дослідницької частини (при порівнянні підписів від імені ОСОБА_3 із усіма наданими зразками підписів ОСОБА_3 були встановлені як збіжні, так і розбіжності загальних та окремих ознак почерку). Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки з боку позивача - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 також не підтвердили та не простували зазначені у позові обставини в частині недійсності заповіту. Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки з боку відповідача - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , повідомили, що їм було відомо про складений ОСОБА_3 на користь онуки заповіт, однак під час підписання заповіту свідки присутні не були. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч.1 ст.1248 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК України). Згідно із ст.1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відчуватися при свідках (ст.1253 цього Кодексу). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом, був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки позивачем не було доведено тієї обставини, що заповіт, складений ОСОБА_3 на ім'я своєї онуки ОСОБА_2 , посвідчений 06 вересня 2006 року за реєстровим №1-3397 Ірпінською ДНК підписаний не спадкодавцем, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання заповіту недійсним у порядку ст.1257 ЦК України. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що вказаний заповіт є недійсним, оскільки підпис на ньому не відповідає підписам спадкодавця та вчинений ймовірно іншою особою, у зв`язку з наведеним він є недійсним, колегія суддів відхиляє, оскільки доказів на підтвердження того, що заповіт від 06 вересня 2006 року підписала не ОСОБА_3 , а інша особа матеріли справи не містять. Щодо вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів зазначає наступне. Приписами ч.5 ст.1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від спадкування, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі №404/2163/16-ц, від 29 червня 2021 року в справі №750/9209/20-ц. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року в справі №712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року в справі №321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року в справі №676/5086/15-ц, від 29 червня 2021 року в справі №750/9209/20-ц. Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу. Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача. Позивач, заявляючи вказані вимоги, посилалася на те, що спадкодавець хворіла на онкологічну хворобу, внаслідок чого опинилась у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги, яку надавала саме позивач. У свою чергу відповідач ухилялась від надання допомоги бабусі, яка опинилась у безпорадному стані, не допомагала ОСОБА_1 утримувати хвору та піклуватись про неї, не відвідувала під час хвороби, не допомагала матеріально оплачувати лікування, а тому на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України має бути усунута від права на спадкування. На підтвердження зазначений обставин позивачем надано виписку із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 з 06 листопада 2017 року по 18 листопада 2017 року, копію виписки з відділення променевої діагностики від 23 серпня 2017 року, копії квитанції з аптеки щодо придбання медичних препаратів від 08 листопада 2017 року, від 10 листопада 2017 року, від 13 листопада 2017 року, від 15 листопада 2017 року, копію довіреності від 14 березня 2017 року, якою ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатись її рахунками в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», копію довіреності ОСОБА_3, виданої на ім`я ОСОБА_1 , якою спадкодавець уповноважила останню на представництво її інтересів в підприємствах, установах та організаціях, а також державних органах від 07 жовтня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського МНО Київської області Єщенко А.В, за реєстровим №1102. Разом з тим, зазначені докази не підтверджують ту обставину, що відповідач ухилялась від надання допомоги бабусі, не допомагала позивачу утримувати хвору та піклуватись про неї, не відвідувала під час хвороби, не допомагала матеріально оплачувати лікування. Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки з боку позивача, а сааме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не підтвердили ту обставину, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, догляду та матеріальної допомоги. Судом першої інстанції зазначено, що показами вказаних свідків не підтверджується і та обставина, що відповідач, знаючи про те, що бабуся опинилась у безпорадному стані, ухилялась від надання їй будь-якої допомоги, піклування, відмовлялась утримувати хвору та піклуватись про неї, не відвідувала під час хвороби, не допомагала матеріально оплачувати лікування. У той же час допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , зазначили, що померла дуже добре ставилась до онуки. Пояснили також, що відповідач допомагала бабусі матеріально, надсилала кошти на її лікування, хіміотерапію, та на її утримання. З пояснень свідків судом першої інстанції зроблено висновок, що позивач здійснювала догляд за померлою на платній основні, але разом з нею не проживала. Поховання спадкодавця здійснювала її племінниця, а не позивач. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснила, що померла належну їй квартиру в місті Києві здавала в оренду та за здачу отримувала кошти. На підтвердження своїх заперечень представником відповідача було надано: копію довіреності від 14 листопада 2014 року, виданої ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_12 щодо представництва інтересів останньої в АТ «ПІРЕУС БАНК МКС» та надання згоди на здійснення представником різного роду операцій з рахунком спадкодавця; копію договору строкового банківського вкладу №Д/12-105783 від 14 червня 2017 року; копію платіжного доручення щодо внесення коштів на депозитний рахунок; відомості про рух коштів по рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»; докази поховання бабусі відповідача (чеки, свідоцтво про поховання); копію медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_3 з відомостями про онкологічне захворювання останньої та копію епікризу щодо лікування протягом 2014-2015 років. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 у зв`язку з хворобою висловлювала прохання або бажання про надання допомоги з боку онуки ОСОБА_2 , а остання свідомо ухилялася від надання такої допомоги. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено сукупність обставин, які відповідно до ч.5 ст.1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від спадкування, отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ухилялась від надання допомоги бабусі, яка опинилась у безпорадному стані, не допомагала позивачу утримувати хвору та піклуватись про неї, не відвідувала під час хвороби, не допомагала матеріально оплачувати лікування, а тому на підставі ч.5 ст.1224 ЦК України має бути усунута від права на спадкування, спростовуються вищевикладеним. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 станом на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з наступного. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. З матеріалів справи вбачається, що позивач є невісткою померлої ОСОБА_3 . У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснила, що вона приїздила до ОСОБА_18 , залишалася у неї на ночівлю, доглядала за померлою, допомогала їй, надавала турботу. При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_3 проживала разом з останньою. При цьому, позивач, звертаючись до суду з даним позовом не зазначала з якого часу вона проживала з померлою та не просила встановити факт проживання їїз ОСОБА_3 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Оскільки вимога про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на квартири є похідною від попередніх вимог, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вона також задоволенню не підлягає. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 17 липня 2023 року. Головуючий: Судді: