Постанова Миколаївський апеляційний суд № 478/136/22

18.07.23 22-ц/812/712/23 Провадження № 22-ц/812/712/23 Головуючий суду першої інстанції Іщенко Х.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 липня 2023 року м. Миколаїв Справа № 478/136/22 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Біляєвій В.М., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року, про відмову в забезпеченні позову, постановлену під головуванням судді Іщенко Х.В., в залі судового засідання в смт Казанка, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним, В С Т А Н О В И В: 07 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним. Доводи позову обґрунтовано тим, що 06 квітня 2015 року ОСОБА_3 без волі позивача та його згоди, скориставшись тим, що він зловживав спиртними напоями, уклала від його імені договір оренди землі площею 9.4408 га за кадастровим номером 4823683200:07:000:0109 належної йому на праві власності земельної ділянки, терміном на 15 років. Зі змістом вказаного договору позивач вперше ознайомився 24 січня 2022 року. Редакція договору не відповідає зразку типового договору оренди землі визначеному в постанові за № 220 Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року. В редакції договору відсутній спосіб внесення орендної плати, безпідставно виключена натуральна оплата, частка продукції, відробіткові види, обсяги, строки та місце надання послуг, що не відповідає вимогам статті 15 Закону України «Про оренду землі». Підпис в розділі орендодавець договору оренди землі від 06 квітня 2015 року позивачу не належить, а здійснений невідомою йому особою. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі площею 9,4408 га за кадастровим номером 4823683200:07:000:0109 від 16 квітня 2015 року укладений між ним та ОСОБА_3 . Скасувати зареєстрований в Державному реєстрі речового права за № 9525422 договір оренди землі укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення вищезазначеного позову. Вимоги заяви мотивує тим, що судом першої інстанції не приймаються заходи щодо завершення розгляду його позову. Настав час пори року для посівів сільськогосподарських культур. Відповідач має можливість в подальшому використовувати належну позивачу на праві власності земельну ділянку. Таким чином, відповідач може скористатися відсутністю судового рішення про забезпечення позову та в черговий раз приступити до протиправного посіву сільськогосподарських культур, що на один рік позбавить позивача ефективного захисту та поновлення порушених та оспорюванних прав, його інтересів, як позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд постановити ухвалу про забезпечення позову в забороні вчиняти певні дії серед яких використання відповідачем земельної ділянки площею 9,4408 га за кадастровим номером 4823683200:07:000:0109 до завершення розгляду справи. Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення. Ухвала суду мотивована тим, що врожай (плоди), одержаний з посівів (речі), належать саме власнику цих посівів, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше Законом для даних правовідносин не встановлено. Таким чином посіви озимих культур, якщо такі є на спірній земельній ділянці (про що не зазначено заявником), є власністю орендаря, а отже орендар, як власник посівів, має право одержати продукцію, право власності на яке згідно статті 321 ЦКУ є непорушним. Заявником, як засіб відновлення порушених прав, не ставились майнові вимоги (відшкодування збитків, стягнення орендної плати чи звернення стягнення на майно - посівів сільськогосподарських культур). Суд дійшов висновку про недоведеність підстав, які зумовлюють необхідність забезпечення позову, а обраний заявником вид забезпечення позову не є співмірним із можливими позовними вимогами та призведе до порушення прав та інтересів відповідача у вигляді матеріальних збитків, який до часу подання позовної заяви використовував спірну земельну ділянку. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що пункт 2 частини 1 статті 150 ЦПК України надає право суду серед 11 пунктів один із видів забезпечення позову заборону вчиняти певні дії про які позивач зазначив в своїй заяві від 05 квітня 2023 року. В оскаржуваній ухвалі суду зазначено обставини, які призведуть до неправильного вирішення справи. Відмова суду в забезпеченні позову в черговий раз дозволить приступити до протиправного посіву сільськогосподарських культур, ще на один рік позбавить позивача ефективного захисту та поновлення порушених та оспорюваних прав його інтересів, як позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Не погодившись з вимогами апеляційної скарги ОСОБА_3 надала на неї відзив, де зазначала, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною. При обранні заходів забезпечення позову, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції об`єктивно врахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача. При використанні механізму забезпечення позову ОСОБА_1 повинен був належним чином обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову, шляхом заборони використовувати орендовану земельну ділянку, зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів ОСОБА_1 в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із вказаною заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 мав довести, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення його прав повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Всупереч викладеному, позивач та його представник не обґрунтували та не надали суду доказів, в чому полягає реальна загроза, що може призвести до невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Позивач не зазначив яким чином відповідач може перешкоджати виконанню можливого рішення суду. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи належним чином. Ухвалою Миколаївського апеляційного судом від 04 липня 2023 року було задоволено клопотання представника позивача - адвоката Ляшенко М.Д. про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції з приміщення Іллінецького районного суду Вінницької області, проте у визначену дату і час судового засідання за повідомленням зазначеного суду представник позивача був відсутній у приміщення цього суду. З огляду на зазначене апеляційний суд розглянув справу за відсутністю учасників справи за наявними в матеріалах справи доказами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). У статті 150 ЦПК Українивстановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК Українивиди забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу. Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Суд першої інстанції встановив, що між сторонами існує спір щодо оренди земельної ділянки площею 9,4408 га за кадастровим номером 4823683200:07:000:0109, оскільки позивач як власник земельної ділянки, оспорює дійсність укладеного сторонами договору оренди цієї земельної ділянки. Відмовляючи в забезпеченні позову, суд виходив з того, що вжиття вказаних? заходів забезпечення позову не забезпечить ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів у разі задоволення позову, оскільки звертаючись з відповідною заявою, заявник обґрунтовував? її тим, що забезпечення позову обраним ним способом направлено на завдання матеріальної шкоди відповідачу, яка полягатиме у позбавленні можливості орендарю обробляти земельну ділянку, вносити відповідні добрива, зібрати засіяний та оброблений ним урожай на спірній земельній ділянці, яка було предметом договору оренди, що призведе до занедбання земельної ділянки, порушення умов договору оренди землі та до порушення питання щодо відшкодування збитків. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується. При цьому зауважує, що предметом спору даної цивільної справи? є визнання договору оренди? ?спірної земельної ділянки недійсним, скасування його державної реєстрації. Тобто, метою вказаного позову є захист прав ОСОБА_1 на розірвання договору оренди спірної земельної ділянки через його недійсність, а не захист його прав щодо відшкодування збитків, пов`язаних з обробкою землі та отриманням урожаю на спірній земельній ділянці. Отже заявником не було вказано обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та? яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення в частині поновлення договору оренди спірної земельної ділянки у разі його задоволення. Разом з тим, незабезпечення позову шляхом заборони використовувати орендовану земельну ділянку не призведе до утруднення виконання судового рішення у разі задоволення даного позову, а також не вплине на ефективний захист та поновлення порушених прав і законних інтересів ОСОБА_1 у разі задоволення позовних вимог щодо визнання договору оренди землі недійсним.? ? Окрім того, забезпечення позову, шляхом заборони? ?використовувати земельну ділянку є неконкретизованими та суперечать вимогам пункту 2 частини 1 статті 150 ЦПК України. Не є підставою для скасування ухвали суду також доводи апеляційної скарги про те, що невжиття заходів забезпечення позову дозволить відповідачу протиправно сіяти сільськогосподарські культури, ще на один рік та позбавить позивача ефективного захисту та поновлення порушених та оспорюваних прав його інтересів за захистом яких він звернувся до суду, оскільки спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення потребує обробки та догляду, як це передбачено умовами договору оренди, а компенсацією для позивача внаслідок такого використання є орендна плата, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 . Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування ухвали суду відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року залишити без змін. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 18 липня 2023 року.