Постанова 4857 № 140/8612/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/8612/22 пров. № А/857/7191/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадянина російської федерації ОСОБА_1 , на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року (суддя Сорока Ю.Ю., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №140/8612/22 за позовом Громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, встановив: У грудні 2022 року позивач Громадянин рф ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання вимог ч.12 ст.7 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, що полягає у відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати відповідача прийняти рішення по заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 . Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 в задоволенні позову відмовлено повністю. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач не порушив порядку подання та дотримання форми заяви на отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. Зауважує скаржник, що звертався до відповідача із заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Також вказує апелянт, що відповідач не приймав рішення як окремого документу стосовно відмови у розгляді заяви позивача всупереч пунктам 2.1, 2.4, 2.5 Правил №649 та Закону №3971- VI, а лише листом повідомив позивача, що прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе після припинення або скасування воєнного стану, при тому, що органи Міграційної служби України здійснюють прийом заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вибірково. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 20.03.2023 та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що оскаржене рішення суду є законним та таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду залишити без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач громадянин російської федерації ОСОБА_1 через Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства звернувся у червні 2022 року до Управління ДМС у Волинській області із заявою (із додатками) про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с. 24). 06.07.2022 позивач отримав лист-відповідь від УДМС в Волинській області від 28.06.2022 року про повернення заяви із супутніми матеріалами, з обгрунтуванням того, що подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе після припинення чи скасування воєнного стану в Україні (а.с. 25). 21.11.2022 ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління ДМС України у Львівській області з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 31, 32, 37). Управління ДМС України у Львівській області листом від 28.11.2022 повернуло заяву із супутніми матеріалами, з обгрунтуванням і роз`ясненням того, що подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе після припинення чи скасування воєнного стану в Україні (а.с. 33). Не погодившись із такими діями (бездіяльністю) відповідача щодо повернення заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся в адміністративний суд із цим позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI). За визначенням пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Згідно частин 1, 6 статті 7 Закону №3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис. За змістом п.8 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті. Зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649. Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону №3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила). Згідно пункту 2.1 Правил, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференцзв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник. Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (пункт 2.2 Правил). Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, долучивши до неї документи, визначені Законом №3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності. При цьому, норми чинного законодавства чітко не вимагають особистої присутності особи при поданні такої заяви, проте, з огляду на дії, які має вчинити при прийнятті заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (встановлення особи заявника, проведення дактилоскопії заявника, тощо), особиста присутність заявника є необхідною. Обов`язок відповідача прийняти та розглянути заяву особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом №3671-VI, виникає у нього виключно у разі дотримання форми та порядку подання такої заяви, вимоги до чого, наведені вище. Матеріалами справи підтверджується, що громадянин рф ОСОБА_1 подав заяву про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту засобами поштового зв`язку, тобто не за власною присутністю. Також судом не встановлено, що заява позивача відповідала затвердженій формі: містила заповненої анкети, яка є невід`ємною частиною відповідної заяви згідно відповідної форми, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649. За вказаного суд не знаходить протиправну бездіяльність відповідача щодо неприйняття та не розгляду поданої позивачем заяви саме в порядку Закону №3671-VI. Окрім того, встановивши наявність мети позивача розпочати процедуру визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач надіслав йому лист-роз`яснення щодо процедури подання заяви. Отже, у спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, добросовісно, намагаючись створити умови для подання позивачем спірної заяви за встановленою законом процедурою. У свою чергу, матеріали справи не містять доказів подання позивачем заяви-анкети за встановленою формою та/або доказів ініціювання позивачем питання його доставлення з метою подання відповідної заяви у встановленому порядку. За вказаного суд першої інстанції підставно не встановив протиправності дій та/або бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, а також порушень у наданні листа-роз`яснення у відповідь на подану позивачем заяву. Суд звертає увагу, на те, що Порядком не передбачено, як саме повинен діяти територіальний орган коли безпосередньо така заява надходить до нього, оскільки визначені ним повноваження на стадії її прийняття стосуються виключно територіального підрозділу. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 1 КАС України). Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси. Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень. Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №802/2474/17-а. При цьому, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішеннями з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. З цього приводу суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення. У розглядуваній справі колегія суддів формує висновок про те, що зі сторони відповідача не вчинено по відношенні до позивача протиправних дій (бездіяльності) чи рішень, які б порушували права, свободи чи законні інтереси позивача, що потребують судового захисту. Відсутність порушеного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до абзаців 1 та 2 статті 1 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації від 16 січня 1997 року, громадяни держави однієї Сторони можуть в`їжджати, виїжджати та пересуватися територією держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування, що діють в цій державі, по документах, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди. Громадяни держави однієї Сторони на основі взаємності звільняються від реєстрації у компетентних органах за місцем їхнього перебування на території держави іншої Сторони, якщо термін такого перебування не перевищує 90 днів з моменту в`їзду на територію держави цієї іншої Сторони, за наявності у них міграційної картки з позначкою органів прикордонного контролю, проставленої при в`їзді на територію держави перебування. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що 17 червня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №692, згідно з пунктами 1, 2 якої постановлено: 1) Припинити дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації, вчиненої 16 січня 1997 р. у м. Москві. 2) На період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинити дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян російської федерації в`їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян Російської Федерації для в`їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди. Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року в адміністративній справі №140/8612/22 за позовом Громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 17.07.2023 року