Ухвала КГС ВС № 910/5707/22

УХВАЛА 17 липня 2023 року м. Київ cправа № 910/5707/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Пєскова В. Г. - головуючого, Банаська О.О., Васьковського О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Дубекспо" за вх. № 4754/2023 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у складі колегії суддів: Савченко Г.І. (головуючий), Павлюк І.Ю., Дужич С.П. та на рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у складі судді Грєхової О.А. у справі № 910/5707/22 за позовом Приватного підприємства "Дубекспо" до Державної казначейської служби України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві; 2) Головне управління Державної податкової служби у місті Києві про відшкодування збитків в розмірі 76 125,00 грн, - В С Т А Н О В И В: Приватне підприємство "Дубекспо" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Державної казначейської служби України про відшкодування збитків в розмірі 76 125,00 грн на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за порушення строку виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 826/7511/18 на 59 календарних днів (часовий проміжок між поданням виконавчого листа (10.05.2022) та поточною датою (07.07.2022). 18.07.2022 ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5707/22. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі у справі Головне управління Державного казначейства України в м. Києві та Головне управління Державної податкової служби у м. Києві в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. 19.09.2022 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5707/22 у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства Дубекспо" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 481,00 грн. 19.06.2023 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/5707/22 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дубекспо" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі №910/5707/22 залишено без змін. Стягнуто з Приватного підприємства "Дубекспо" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 721,50 грн за подання апеляційної скарги. 11.07.2023 (через підсистему "Електронний Суд") Приватним підприємством "Дубекспо" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/5707/22; постановити нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України на користь Приватного підприємства "Дубекспо" пеню в розмірі 76 125,60 грн; стягнути з Державної казначейської служби України на користь Приватного підприємства "Дубекспо" за рахунок усіх наявних коштів витрати на правову допомогу у розмірі 5 200 грн; стягнути з відповідача судові витрати, які будуть супутніми по розгляду справи. Також скаржником заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір". 11.07.2023 згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Банаська О.О., Васьковського О.В. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/5707/22 з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481грн. Предметом позову у даній справі є відшкодування збитків у розмірі 76 125,00 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2022 році (2 481 грн х 100 = 248 100 грн). Отже, справа № 910/5707/22 є малозначною в силу статті 12 ГПК України. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено. Підставами касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/5707/22 Приватне підприємство "Дубекспо" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (у зв`язку із описом механізму списання коштів із бюджету), частини першої пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в частині списання коштів Державного Бюджету в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України), пункту 5 Розділу III Наказу Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016 (в частині строків опрацювання документів при безспірному списанні коштів за рішеннями про стягнення, яким встановлено термін 5 робочих днів), пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ( в частині встановлення санкції в розмірі 0,1 % за кожен день протермінування, але не більше 10%), пункту 19 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану № 590 від 09.06.2021, статтей 2, 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.05.2021 у справі № 910/6067/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 910/10427/19. При цьому скаржник вказує на наявність, на його думку, визначених підпунктами "а", "б", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадків, за яких можливе відкриття касаційного провадження у цій справі. Так, обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 910/5707/22, Приватне підприємство "Дубекспо" зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, до того ж вказана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника. При цьому, як вбачається зі змісту доводів касаційної скарги, у цьому контексті скаржник наголошує на неврахуванні апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у аналогічній справі - № 910/6067/19 та вважає, що "касаційний розгляд спору виправить судові помилки і укріпить єдину правозастосовчу практику". Також, посилаючись на підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Приватне підприємство "Дубекспо" наголошує на праві отримати компенсацію за затримку платежу за 100 календарних дні та вважає, що рішення у даному спорі, предметом якого є вимоги до Державної казначейської служби України про відшкодування збитків на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за порушення строку виконання виконавчого листа у справі № 826/7511/18 на 59 календарних днів, фактично позбавило Приватне підприємство "Дубекспо" на подання позову про компенсацію за затримку виконання цього ж виконавчого листа на решту календарних днів. Вказані твердження відхиляються Верховним Судом як необґрунтовані з огляду на таке. Предметом спору у справі 910/5707/22 є вимоги Приватного підприємства "Дубекспо" до Державної казначейської служби України про відшкодування збитків в розмірі 76 125,00 грн на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за порушення строку виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 826/7511/18 на 59 календарних днів (часовий проміжок між поданням виконавчого листа (10.05.2022) та поточною датою (07.07.2022). Верховний Суд, розглядаючи спір у подібних правовідносинах (постанова від 10.05.2021 у справі № 910/6067/19), необхідністю врахування якої скаржник обґрунтовує фундаментальне значення його касаційної скарги у справі 910/5707/22, дійшов висновку про застосування норм права, а саме: "під час розгляду спорів про стягнення з Державної казначейської служби України пені на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" судам належить правильно визначати правову кваліфікацію відносин у спорі, зокрема необхідно розмежовувати правовідносини, що пов`язані із безспірним списанням органами Казначейства бюджетних коштів на виконання судового рішення, із правовідносинами, що виникають у зв`язку з виконанням судового рішення, однак стосуються порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів - державних органів, яке здійснюють органи Казначейства". При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у справі №910/6067/19, яким було відмовлено Приватному підприємству "Дубекспо" в позові до Державної казначейської служби України про стягнення пені на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Верховний Суд виходив з того, що (1) є помилковим застосування саме до спірних правовідносин положень пунктів 8.1, 8.4 статті 8, пункту 32.2 статті 32 вказаного Закону, оскільки механізм безспірного списання органами Казначейства коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету (зокрема й податкових платежів) є відмінним від механізму (порядку) міжбанківського переказу не бюджетних коштів, який здійснює Казначейство як банківська установа; (2) строк безспірного списання Казначейством коштів державного (місцевого) бюджету за судовим рішенням про стягнення пені (за несвоєчасне бюджетне відшкодування ПДВ) визначено Порядком №343, встановленим Кабінетом Міністрів України, що відповідає вимогам частини першої пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, (3) суд першої інстанції з наявних у цій справі доказів встановив обставини забезпечення Казначейством належного опрацювання документів зі справи № 826/18845/16 протягом п`яти робочих днів після їх надходження до Казначейства, що відповідає вимогам вищенаведеного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Разом з цим, у постанові від 17.08.2022 у справі № 910/10427/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, стосовно можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком № 845 (порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45). За правилами пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Виходячи з аналізу наведених норм, Казначейство є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" особою на здійснення гарантованого державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених цим Законом випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно з преамбулою Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Абзацом 2 пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем. За загальним правилом, відповідно до пункту 5 Розділу III Порядку № 343 (Порядок взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016), Державна казначейська служба України на підставі оригіналу виконавчого документа (за відсутності ухвали суду про прийняття до розгляду заяви, зазначеної в абзаці першому пункту 3 цього розділу, або обставин, які зумовлюють зупинення (відкладення) безспірного списання коштів) своїми розрахунковими документами протягом п`яти робочих днів з дня надходження до Державної казначейської служби України такого виконавчого документа (або після надходження документів, які свідчать про усунення обставин, що були підставою для зупинення (відкладення) безспірного списання коштів) перераховує кошти з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок платника у сумі, визначеній виконавчим документом, або зазначеній платником у його заяві, або узгодженій платником з органом ДФС у Довідці. Водночас, у силу буквального тлумачення пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та з урахуванням висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 910/10427/19 (п. 91), на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України не поширюються наслідки, передбачені законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"). Натомість абзацом 4 пункту 32.2 статті 32 цього Закону встановлено, що отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. Ухвалюючи у справі № 910/5707/22 рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Дубекспо" до Державної казначейської служби України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що застосування саме до спірних правовідносин положень пунктів 8.1, 8.4 статті 8, пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є помилковим, оскільки механізм безспірного списання органами Казначейства коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету (зокрема й податкових платежів) є відмінним від механізму (порядку) міжбанківського переказу не бюджетних коштів, який здійснює Казначейство як банківська установа. Суди обґрунтували свою позицію в частині відмови у позові у цій справі також тим, що виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану здійснюється у відповідності до Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 09.06.2021, та пов`язується безпосередньо із введенням воєнного стану (згідно з Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, в Україні введено воєнний стан, який наразі триває) і застосування Порядку № 590 в частині виконання повноважень органами Казначейства в умовах воєнного стану, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, не залежить від того коли було подано на виконання відповідний виконавчий лист у разі відсутності такого регулювання чи виключення у застосуванні зазначеного нормативно-правового акту. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 922/1990/20, від 10.03.2021 у справі № 904/3935/20, від 10.03.2021 у справі № 911/239/20 тощо). Оцінивши у сукупності доводи Приватного підприємства "Дубекспо" щодо застосування зазначених ним у касаційній скарзі норм права та висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.05.2021 у справі № 910/6067/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №910/10427/1, колегія суддів дійшла висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не доводять, що дана справа має фундаментальне значення і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, яка є однозначною у силу висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 910/10427/19. Також зазначені у касаційній скарзі аргументи не обґрунтовують у достатній мірі і не доводять, що справа № 910/5707/22 має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відтак не можуть бути визнані судом підставою, що підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Разом з цим не є підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі і твердження Приватного підприємства "Дубекспо" про те, що воно позбавлено можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки доводи позивача зводяться лише до припущень, що судові рішення у цій справі позбавили Приватне підприємство "Дубекспо" на подання іншого позову до Державної казначейської служби України про відшкодування збитків на підставі пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за порушення строку виконання виконавчого листа у справі № 826/7511/18 . Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи. Верховний Суд відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судових рішень попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними. Зважаючи на викладене, перевіривши аргументи касаційної скарги Приватного підприємства "Дубекспо", колегією суддів встановлено, що скаржником не обґрунтовано та не доведено підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а суд з власної ініціативи таких підстав також не вбачає. Відтак, підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Приватного підприємства "Дубекспо" немає. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Дубекспо" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/5707/22, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. При цьому колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження №12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі № 910/5707/22 за касаційною скаргою Приватного підприємства "Дубекспо" клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору колегією суддів не розглядається. Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини 3 статті 287, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд, - У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Дубекспо" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 у справі № 910/5707/22. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Пєсков Судді О. Банасько О. Васьковський