Постанова 4817 № 607/2711/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/2711/23Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/542/23 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Бершадська Г. В., Дикун С. І., за участі секретаря Жук В.М. та сторін позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Майки М.Б., представника КПК Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради - адвоката Авдєєнка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/2711/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника комунального некомерційного підприємства Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року та на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2023 року, ухвалених суддею Позняком В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В: у лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до КПК Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради про стягнення 191,39 грн невиплаченого заробітку, 3474,70 грн невиплаченої вихідної допомоги, 102809,28 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, з урахуванням індексації та компенсації, 10000 грн моральної шкоди, всього 116475,37 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що він працював на посаді лікаря невропатолога амбулаторного поліклінічного відділення в КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради з 1997 року. Наказом відповідача від 18.08.2021 його було звільнено за частиною третьою статті 38 КЗпП України, за власним бажанням. Вважає, що в день звільнення йому не були виплачені всі суми коштів, які підлягали виплаті. Зокрема, не виплачено заробітну плату за роботу в день звільнення 18.08.2021 в розмірі 237,75 та недоплачено вихідну допомогу на суму 4316,40 грн. Тому, просить стягнути з відповідача вказану суму за вирахуванням 19,5% податків та середній заробіток згідно статті 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільненні, індексацію та 10000 грн моральної шкоди. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 191,39 грн (сума не включає 19,5% податків і зборів, сума без вирахування податків і зборів 237,75) невиплаченого заробітку, 3474,70 грн (сума не включає 19,5 % податків і зборів, сума без вирахування податків і зборів 4316,40 грн) невиплаченої вихідної допомоги. Стягнуто з КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 5000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1178,27 грн інфляційних втрат та 500 грн моральної шкоди. Із вказаних сум підлягають сплаті встановлені законом податки та збори. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь держави 1073,60 грн судового збору. Стягнуто з КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 110,45 грн судових витрат. Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2023 року заяву про ухвалення додаткового рішення представника КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради 13668 грн витрат на правову допомогу. Заяву про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 1332 грн витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його заяву задовольнити повністю, а у задоволені заяви КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради про розподіл судових витрат відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно до висновку експерта від 10.01.2023 року № 1117/22-22 сума нарахованої вихідної допомоги при звільненні відповідачем була занижена на 4316,40 грн із розрахунку ((7684,15 + 7223,93) : 61 х 92) -18183 = 4316,40 грн, з яких 18183 грн сума виплаченої відповідачем вихідної допомоги при звільненні. Також, відповідно до даного висновку сума нарахованого середнього заробітку, як відповідальність роботодавця із урахуванням індексації та компенсації за час затримки невиплаченої позивачу заробітної плати за період з вересня 2021 року по листопад 2022 року складає 102809,28 грн із урахуванням податків та зборів. Внаслідок незаконних дій відповідача, які полягали у невиплаті позивачу належної заробітної плати та розрахункових сум, ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка полягає в моральних та фізичних стражданнях, які внесли негативні зміни у його життя. Він був змушений змінити організацію свого життя з метою знаходження часу та можливостей для тривалого захисту порушеного права, зверненням за правовою допомогою до адвоката та до суду для оскарження незаконних дій відповідача. Тривала нервова напруга призвела до негативних змін у здоров`ї та самопочутті: часті головні болі, швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість у собі, недосипання. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна виразити у конкретному розмірі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю і неспокою,яке відчуває особа, права якої незаконно обмежені. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Враховуючи те, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.04.2023 року прийняте із порушенням норм чинного законодавства, тому й додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25.04.2023 року підлягає скасуванню. Представник Комунального неприбуткового підприємства Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня адвокат Авдєєнко В.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову. Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та стягнути у повному обсязі з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначив, що судом було неправильно застосовано норми матеріального права та дана невірна оцінка зібраним у справі доказам. А саме, згідно з табелями обліку робочого часу, які були надані відповідачем, позивач був відсутній на робочому місці 18.08.2021 року після відкликання його у вказаний день з відпустки, у зв`язку з чим заробітна плата йому за вказаний день (останній день роботи) не нараховувалась та не підлягала оплаті. Враховуючи ту обставину, що у табелі обліку робочого часу інсультного відділення, де до поновлення на попередньому місці роботи працював позивач, а також у табелі обліку робочого часу працівників оргметодвідділу, де після поновлення на попередньому місці роботи мав працювати 18.08.2021 позивач, відсутні відмітки про години роботи позивача у вказаний день (у вказаний день зроблена позначка б/о, тобто без оплати), а позивач не оспорював правомірність складання відповідних табелів обліку робочого часу, то відповідачем було правомірно не нарахованого заробітну плату позивачу за 18.08.2021, оскільки у вказаний день позивач був відкликаний з відпустки та з`явився на роботу вже після завершення робочого часу, встановленого позивачу правилами внутрішнього трудового розпорядку. Доводи суду, що до виходу позивача у відпустку без збереження заробітної плати у позивача був наявний розрахунковий період, зокрема серпень 2020 року заробітна плата 7684,15 гривень, за вересень 2020 року 7233,93 гривень, що давало змогу обрахувати середній заробіток для виплати вихідної допомоги відповідно до вимог абзаців 3, 4 п. 2 Порядку, є законодавчо неспроможними, адже останній місяць оплачуваної роботи позивача був вересень 2020 року, в той час, як звільнення відбулось у серпні 2021 року, тобто 10 календарних місяців перед звільненням позивача не отримував оплати праці. Оскільки виплата вихідної допомоги позивачу відбувалась в серпні 2021 року, а два місці, які передують цій події це липень та червень 2021 року, а ще попередні два місці травень та квітень 2021 року, тому розрахувати позивачу заробіток на підставі абзаців 3, 4 п. 2 Порядку відповідач не міг, оскільки у квітні-липні 2021 року позивач не отримував заробітної плати внаслідок перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Зважаючи на відсутність факту порушення трудових прав позивача щодо обрахунку відповідачем вихідної допомоги, а також відсутності підстав для виплати позивачу заробітної плати за 18.08.21, позовні вимоги в частині стягнення з позивача середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України, індексації заробітної плати та відшкодування моральної шкоди є безпідставними. Також у рішенні судом не наведено посилання на будь-які докази, що підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди, на які вказав позивач у позовній заяві. Крім цього, враховуючи те, що судом було безпідставно частково задоволено позовні вимоги, тому додаткове судове рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу також підлягає до скасування. При цьому, зважаючи на положення ст. 141 ЦПК України витрати відповідача та самого позивача мають бути у повному обсязі покладені на позивача. Представник КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвокат Авдєєнко В.В. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що не заслуговує на увагу посилання позивача про те, що прийшовши на роботу 18.08.2021 року о 9.00 год, щоб написати заяву про звільнення виявив, що кабінет № 2 був зачинений, а ключі від даного кабінету у нього вилучили. Станом на 9.00 год 18.08.2021 року робоче місце позивача ще було в інсультному відділенні, а не в кабінеті № 2, оскільки станом на 9.00 год 18.08.2021 року позивач не був поновлений на роботі на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.08.2021 року по справі № 607/4544/21. Для поновлення позивача на попередньому місці роботи необхідно було спочатку відкликати позивача з відпустки, в якій останній перебував на підставі наказу № 82-к від 01.07.2021 року. Також будь-яких доказів очікування 18.08.2021 року, як вказує позивач, в приміщенні КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради в період з 9.00 год до 17.00 год до суду не було подано. Не може прийматись до уваги висновок судово - економічної експертизи від 10.01.2023 року № 1117/22-22, оскільки він не відповідає вимогам Порядку, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.95, а також не враховує факт невиконання позивачем своїх функціональних обов`язків вдень звільнення 18.08.21. У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник адвокат Майка М.Б. подану ними апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній, а щодо апеляційної скарги представника КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвоката Авдєєнка В.В. заперечили. Представник КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвокат Авдєєнко В.В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнав, вважаючи її безпідставною, а щодо своєї апеляційної скарги просив задовольнити її у повному обсязі. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвоката Авдєєнка В.В. до задоволення не підлягають. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 20 березня 1989 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у Тернопільську обласну клінічну психоневрологічну лікарню на посаду лікаря-невропатолога 4 неврологічного відділення, згідно наказу № 24 від 20 березня 1989 року (а.с. 7-12). Відповідно із записом в трудовій книжці № 18 від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 переведено лікарем-невропатологом інсультного відділення на підставі наказу № 95 від 23 лютого 2021 року. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2021 року у справі № 607/4344/21 суд ухвалив скасувати наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради № 95 від 23 лютого 2021 року, яким переміщено ОСОБА_1 з 24 лютого 2021 року з посади лікаря-невропатолога в організаційно-методичному консультативному відділі поліклінічного відділення на інше місце роботи на посаду лікаря-невропатолога в інсультне відділення та поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи. Наказом в.о. генерального директора КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 18.08.2021 №319, на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.08.2021 у справі №607/4533/21, ОСОБА_1 відкликано з відпустки без збереження заробітної плати, скасовано наказ по КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради № 95 від 23.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-невропатолога організаційно-методичного консультаційного відділу поліклінічного відділення з 18.08.2021 (а.с. 13). Згідно наказу в.о. генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 18.08.2021 № 424-ОС на підставі заяви від 18.08.2021 ОСОБА_1 , лікаря невропатолога методичного консультативного відділення поліклінічного відділення звільнено на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України за власним бажанням та наказано виплатити вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України та компенсацію за 10 невикористаних днів щорічної відпустки (а.с. 14). Як видно із довідки Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 19.08.2021 № 07-27/3191 на підставі наказу по КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня ТОР за № 414-ос від 18.08.2021 бухгалтерією лікарні проведено нарахування, утримання всіх встановлених податків та зборів та виплату наступних сум: компенсації за 10 (десять) невикористаних днів щорічної відпустки в сумі 2712,42; вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України. Розрахунок розміру вихідної допомоги визначено на підставі розділу III постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року - виходячи з трьох посадових окладів лікаря-невропатолога вищої категорії організаційно-методичного консультативного відділу поліклінічного відділення ОСОБА_1 в сумі 18183,00. Із вказаних сум виплачено податки і збори (а.с. 15). З висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи по заяві ОСОБА_1 від 10.01.2023 №1117/22-22 вбачається, що КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної не виплачено відповідачу заробітної плати за роботу в день звільнення в розмірі 237,75 грн, з яких слід вирахувати 19,5% прибуткового податку та військового збору, до виплати 191,39 грн. Також, сума нарахованої вихідної допомоги занижена на 4316,40 грн, до виплати за мінусом 19,5% податку з прибутку та військового збору 3474,70 грн. Крім того, експертом нараховано 102809 грн 28 коп. середнього заробітку та індексації у зв`язку із порушенням виплати заробітної плати за період з 01 вересня 2021 року по 30 листопада 2022 року (а.с. 29-38). Як видно із табелів обліку робочого часу за серпень 2021 року організаційно-методичного відділення навпроти прізвища ОСОБА_1 наявна позначка б/о, а інсультного відділення відсутня позначка. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що день звільнення 18.08.2021 був останнім робочим днем ОСОБА_1 , а тому підлягав оплаті в сумі 237,75 грн., а за вирахуванням обов`язкових платежів - 191,39 грн. Відповідачем не спростовано факт присутності на роботі ОСОБА_1 , зокрема, не зафіксована вказана обставина відповідними актами, показаннями свідків чи іншими доказами. Сам факт не забезпечення роботою позивача не свідчить про те, що він був відсутній на роботі. Стягуючи з відповідача недоплачену вихідну допомогу в сумі 3474,70 грн., суд врахував те, що до виходу позивача у відпустку без збереження заробітної плати був наявний розрахунковий період, зокрема серпень-вересень 2020 року, що давало відповідачу змогу обрахувати середній заробіток для виплати вихідної допомоги відповідно до вимог абзаців 3,4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №

100. Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати заборгованості по заробітній платі в розмірі 4554,15 грн (237,75 + 4316,40) грн на підставі статті 117 КЗпП України. Проте, зважаючи на наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати сум, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, те, що позивач тривалий час не звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості, а тому суд вважав, що виплати згідно статті 117 КЗпП України слід зменшити до 5000 грн. Із вказаної суми слід вирахувати податки і збори. Таке зменшення відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві. Щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 1178,25 грн суд виходив з того, що інфляційні втрати нараховуються відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на заробітну плату, а не на середній заробіток за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум. Крім цього, з боку роботодавця мало місце порушення трудових прав позивача невиплатою йому всіх сум в день звільнення, зважаючи на розмір такої заборгованості та його значення для позивача, відсутність добровільного відшкодування, у зв`язку із чим позивач змушений захищати свої інтереси в судах, виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 500 грн. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц., а також у постанові від 26 лютого 2020 року, у справі № 821/1083/17. Судом встановлено, що наказом в.о. генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 18.08.2021 № 319, на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.08.2021 у справі №607/4533/21 ОСОБА_1 відкликано з відпустки без збереження заробітної плати, скасовано наказ по КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради № 95 від 23.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-невропатолога організаційно-методичного консультаційного відділу поліклінічного відділення з 18.08.2021 року. Як стверджує позивач, 18.08.2021 він прийшов на роботу, однак доступу до свого робочого кабінету йому не було надано, будь-яких завдань не ставилося. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що табель обліку робочого часу на який посилається відповідач не може бути достатнім доказом у справі, оскільки в них не містяться відомості про те, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17 серпня 1993 року за № 110 визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи. Тому день звільнення 18.08.2021 був останнім робочим днем ОСОБА_1 і підлягав оплаті роботодавцем. Висновком судового експерта від 10.01.2023 № 1117/22-22 підтверджується, що невиплачена заробітна плата за один день роботи становить 237,75 грн, а за мінусом прибуткового податку (18 %) та військового збору (1,5 %) сума до виплати становить 191,39 грн. Відповідачем не спростовано вказану суму. Відповідно до змісту статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38, 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Зважаючи на те, що позивач був звільнений на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, йому підлягав виплаті тримісячний середній заробіток. Як вбачається із висновку судового експерта від 10.01.2023 року № 1117/22-22, сума нарахованої вихідної допомоги, виходячи із даних про середній заробіток позивача занижена на 4316,40 грн, після виплати прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%) сума до виплати становить 3474,70 грн. Колегія суддів не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що виплата вихідної допомоги була проведена виходячи із розміру посадового окладу, у зв`язку із тим, що позивач тривалий час перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Так, як видно із інформації про заробіток позивача, до його виходу у відпустку без збереження заробітної плати, був наявний розрахунковий період, зокрема серпень 2020 року заробітна плата 7684,15 грн, вересень 2020 року 7233,93 грн, що давало змогу обрахувати середній заробіток для виплати вихідної допомоги відповідно до вимог абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №

100. Отже застосовування відповідачем при обрахунку вихідної допомоги абзацу восьмого пункту 2 та абзацу третього - п`ятого пункту 4 Постанови, виходячи із установлених в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу є безпідставним. Щодо стягнення середнього заробітку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати заборгованості по заробітній платі в розмірі 4554,15 (237,75+4316,40) грн. на підставі статті 117 КЗпП України, проте з врахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та висновків викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також у постанові від 26 лютого 2020 року, у справі № 821/1083/17. Як вбачається з розрахунку, викладеного у висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи від 10.01.2023 №1117/22-2, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2021 року по 30 листопада 2022 року становить 108414 грн. Проте, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу належних до виплати сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, зокрема те, що позивач тривалий час не звертався з вимогою про стягнення спірної заборгованості, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про зменшення розміру середнього заробітку до 5000 грн. Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться) (стаття 3 Закону). Як видно із матеріалів справи, відповідач допустив заборгованість в розмірі 4554,15 грн (237,75 + 4316,40), за вирахуванням прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%) вказана сума становить 3666,09 грн (191,39+3474,70). Колегія суддів погоджується із розрахунком інфляційних втрат за період з 01 вересня 2021 року по 01 лютого 2022 року, наведеним судом першої інстанції, і не приймає до уваги доводи позивача, що слід нараховувати інфляційні втрати на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки компенсація нараховується лише на невиплачений дохід, а середній заробіток за весь час затримки це є відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, тобто санкцією за порушення роботодавцем своїх зобов`язань щодо своєчасної виплати заробітної плати і носить компенсаційних характер майнових втрат за таке порушення. Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У відповідності до роз`яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України розмір «Про відшкодування моральної шкоди», відшкодування моральної (немайнової) шкоди зокрема в частині, що стосується предмету спору, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судом встановлено, що роботодавцем було порушено трудові права позивача, що призвело до моральних страждань, які виразилися в моральних та фізичних стражданнях, які внесли негативні зміни у його життя. Він був змушений змінити організацію свого життя з метою знаходження часу та можливостей для тривалого захисту порушеного права, зверненням за правовою допомогою до адвоката та до суду для оскарження незаконних дій відповідача. Тому, враховуючи розмір заборгованості та його значення для позивача, відсутність добровільного відшкодування, виходячи з вимог розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, визначивши розмір моральної шкоди в сумі 500 грн., в зв`язку з чим не заслуговують на увагу доводи позивача, що визначений розмір моральної шкоди є недостатнім. Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів вважає наступне. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів,рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Представниками позивача та відповідача до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про те, що докази понесених судових витрат будуть подані після ухвалення судового рішення. У справі №755/9215/15-ц ВП ВС вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Крім того, ВП ВС у своїй постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зробила висновок, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Відповідно до пункту третього частини першої статті 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. ОСОБА_1 на підтвердження судових витрат на правову допомогу надав договір про надання правової допомоги № 5 від 27 березня 2023 року, в якому встановлено гонорар у фіксованому розмірі 15000 грн, який слід сплатити до 10 травня 2023 року, акт про виконання робіт від 13.04.2023 на суму 15000 грн та рахунок № 1 до договору від 27.03.2023 року на суму 15000 грн. (а.с. 124-127) Відповідач на підтвердження судових витрат на правову допомогу надав договір про надання правової допомоги від 08 березня 2023 року про встановлення фіксованого розміру витрат на правову допомогу у справі №607/2711/23 на суму 15000 грн та звіт адвоката про виконану роботу (а.с.118,119). ОСОБА_1 подано до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу зазначену стороною відповідача у розрахунку до 1000 грн (а.с. 101). Згідно частини першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки позов задоволено частково, а саме 10344,36 грн. з 116475,37 грн., відмовлено в задоволенні позовних вимог на суму 106131,01 грн., що становить 91,12%, тому в силу статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 1332 грн. витрат на правову допомогу (8,88% з 15000 грн), а з ОСОБА_1 в користь КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» слід стягнути 13668 грн (91,12 % від 15000) витрат на правову допомогу. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника КНП Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвоката Авдєєнка В.В. слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2023 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника комунального некомерційного підприємства Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня Тернопільської обласної ради адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 квітня 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 квітня 2023 року залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 14 липня 2023 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Г.В. Бершадська С.І. Дикун