Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1814/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/1814/21 Час і місце прийняття ухвали суду 1 інстанції: 14:59 год., м. Одеса; Дата складання повного тексту ухвали суду 1 інстанції: 21.04.2023 року; Суд І інстанції: головуючий суддя Вовченко О.А. судді: Марин П.П., Попов В.Ф. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Крусяна А.В. Шевчук О.А. За участю: секретаря Худика С.А. представника апелянта Гупала П.М. представника відповідача Кавун А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції із позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати рішення №60 Другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23.11.2020 року «Про неуспішне проходженням прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області Ариванюка В.П.»; визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури Безрукого Т.Р. від 23.12.2020 року №3037к про звільнення з посади заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №4 Одеської області та в органах прокуратури України з 31.12.2020 року на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; зобов`язати Одеську обласну прокуратуру поновити його на посаді заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеса та в органах прокуратури України з 31.12.2020 року або на рівнозначній посаді; стягнути з Одеської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з дня незаконного звільнення з 31.12.2020 року до дня фактичного поновлення на посаді, в повному обсязі. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року. 31.03.2023 року (згідно даних поштового відправлення) ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року по справі №420/1814/21 за виключними обставинами. Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 зазначає, що застосовані судом у цій справі приписи пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22). Наведеним спростовується правомірність висновків суду у цій справі про те, що, подавши заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, позивачем підтверджено обізнаність з умовами та процедурами проведення атестації, згоду на їх застосування, у тому числі наслідків не проходження атестації (неуспішного проходження атестації) та про можливе звільнення з підстав, передбачених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У зв`язку із чим, за наслідками розгляду цієї заяви, позивачем ставиться питання про скасування рішення суду та постанови апеляційного суду і задоволення позовних вимог у повному обсязі. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі №420/1814/21. Вирішуючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що положення пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України містять імперативний припис про те, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане. При цьому, не може вважатись невиконаним, в розумінні цих положень Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання. Окремо, з посиланням на приписи статті 152 Конституції України, суд зауважив, що Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки такі виникли та припинилися до ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, наголошуючи на порушенні судом норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням статтей 361, 368 КАС України і помилково не враховано відсутність у цих приписах застережень щодо конкретних судових рішень, які можуть бути переглянуті за виключними обставинами. Апелянт наполягає на тому, що граматичне тлумачення словосполучення «якщо рішення ще не виконане», наведене у пункті 1 частини 5 статті 361 КАС України, поширюється на судові рішення зобов`язального характеру, тобто містить зобов`язання вчинити певну дію, ухвалити рішення, сплатити грошові кошти тощо. Отже, перегляд за виключними обставинами судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову, згідно із пунктом 1 частини 5 статті 361 КАС України можливий у всіх випадках. Окремо апелянт зауважує на тому, що виключні обставини, такі як неконституційність закону, застосованого під час вирішення справи, є саме тими безспірними підставами, які повністю узгоджуються з публічним інтересом. Правова природа виключних обставин, про які йдеться у пункті 1 частини 5 статті 361 КАС України, полягає у їх винятковості у принципі юридичної визначеності. Виникнення цих обставин достатньо переконливо ставить під сумнів законність судового рішення та ефективність захисту прав особи у публічно-правових відносинах. У відзивах на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури та Офіс Генерального прокурора посилаються на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно із пунктом 1 частини 5 вказаної статті адміністративного процесуального законодавства підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Апеляційний суд враховує, що предметом спору у цій справі була протиправність рішення Кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур про неуспішне проходження прокурором одного з етапів атестації, а також наказу обласної прокуратури про звільнення позивача з посади заступника керівника місцевої прокуратури та в органах прокуратури України. У зв`язку із чим, позивач просив суд поновити його на посаді та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Незгода позивача із рішеннями відповідачів полягала, у тому числі, у відсутності на момент прийняття рішень законодавчо визначених умов, що є підставою для звільнення прокурора за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Також, оспорюваною була правова визначеність прокурора в умовах та процедур проведення атестації, передбачених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зокрема, пунктом 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказаного Закону. Як свідчать обставини, Рішенням Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) приписи пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) передбачено, що пункт 6 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже, Конституційним Судом України встановлена неконституційність окремих положень закону, застосованих судом при вирішенні цієї справи. Водночас, апеляційний суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вказані положення Основного Закону кореспондуються із приписами статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року №2136-VIII. Одночасному врахуванню підлягають положення статті 58 Конституції України, згідно яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Аналіз наведених правових норм та обставин справи показав, що дія положень пункту 6 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ втратила чинність з 01.03.2023 року і не має зворотної сили, оскільки в даному випадку не пом`якшується та не скасовується відповідальність особи. Отже, Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) не може бути застосовано до спірних правовідносин і ці обставини не дають підстав для висновку про неправомірність дій відповідачів під час вирішення питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах прокуратури. Як вірно визначив суд першої інстанції, Рішення Конституційного Суду України змінило законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, та не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, які виникли та припинилися до ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. В цьому контексті, з огляду на положення пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, слід також погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) може бути підставою для перегляду відповідного судового рішення, за умови, якщо рішення ще не виконане. Тобто, безумовному врахуванню підлягає імперативний припис, передбачений вищенаведеними нормами адміністративного процесуального законодавства про те, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане. Виходячи з правових висновків Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2021 року по справі №808/1628/18, які підлягають врахуванню у даній справі, словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини 5 статті 361 КАС України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також «розширеного тлумачення». Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством. При цьому, не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач у цій справі просить переглянути за виключними обставинами судове рішення, яким у задоволенні його позову відмовлено. Отже, у випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання. Ухвала суду першої інстанції викладена достатньо повно, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Відтак, колегія суддів відповідно до статті 316 КАС України вважає, що судове рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 13.07.2023 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.В. Крусян О.А. Шевчук