Постанова 4852 № 160/6478/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 липня 2023 року м. Дніпросправа № 160/6478/23 Суддя І інстанції Сліпець Н.Є. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у справі №160/6478/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області №1107к від 10.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»; - поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 10 вересня 2020 року та внести відповідні записи до особової справи та трудової книжки про стаж роботи (вислугу років) за час вимушеного прогулу; - стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (пр. Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49044, ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10 вересня 2020 року до ухвалення судового рішення у цій справі. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою позивача із застосуванням судом першої інстанції наслідків пропуску строку звернення до з адміністративним позовом. Вказує на те, що саме небажання суду розглядати справу через застосування правила пропуску строку на звернення до суду, призвело до неможливості сформування унікальної судової практики захисту та реального поновлення права особи у зв`язку з незаконним звільненням. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, Дніпропетровська обласна прокуратура просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Статтею 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Початок місячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа: 1) дізналася або 2) повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зазвичай ці два моменти збігаються, але це не обов`язково. Тому при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення. Йдеться не про те, коли особа з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність. При цьому, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Так, позивачем оскаржується наказ прокурора Дніпропетровської області №1107к від 10.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру»; Як вбачається з матеріалів позову, з наказом прокурора Дніпропетровської області №1107к від 10.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , позивач був ознайомлений 11.09.2020 року. Проте, до суду з цим позовом звернувся лише 31.03.2023 року, тобто із пропуском встановленого ч.5 ст. 122 КАС України строку звернення до суду. Суд апеляційної інстанції зауважує, що суд постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви в зв`язку з пропущенням строку звернення до суду, повинен встановлювати обставини, які стосуються дотримання строку звернення до суду, до яких зокрема слід віднести: початок перебігу строку, момент завершення строку, та наявність (відсутність) обставин які б свідчили про поважність причин пропуску звернення до суду та «добросовісність» заявника. Під останнім слід розуміти обставини, які свідчать про умисне ігнорування особою, яка звертається до суду правил щодо строків такого звернення в т.ч. і звернення із значним пропуском строку, звернення до суду з пропуском строку з метою отримання «незаконної вигоди», уникнення відповідальності, тощо. При цьому, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним. Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Іліан проти Туреччини» вбачається, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, тобто навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати. Крім того, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду. Правила строку звернення до суду закріплені в нормах КАС України і є свого роду «фільтром», який сприяє формуванню законного і справедливого правосуддя, унеможливлюючи зловживання правом на звернення та стабілізуючи суспільні відносини. Однак неправильно застосовувати його, як перешкоду в зверненні до суду для захисту порушених прав та інтересів особи, не дозволяється. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача у 2023 році з позовом про оскарження наказу прокурора Дніпропетровської області №1107к від 10.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , стало рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року у справі №3-5/2022(9/22), яке на думку позивача суттєво змінило правову природу спірних правовідносин. Дійсно рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-5/2022(9/22) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу П «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора) від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ. Пунктом 2 вказаного рішення Другого сенату Конституційного Суду України визначено, що пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Разом з тим, вказане рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 року, враховуючи момент втрати чинності пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який визнано неконституційним, не виключає застосування строків звернення до суду, визначених ч.5 ст. 122 КАС України, до правовідносин з приводу оскарження наказу прокурора Дніпропетровської області №1107к від 10.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 і не поновлює їх. При цьому, посилання позивача на дію карантину, а також воєнний стан, введений на території України без надання будь-яких пояснень та доказів щодо того, як такі обставини унеможливили чи ускладнили звернення до суду позивача у встановлений строк також не є підставою для поновлення строку звернення до суду. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з адміністративним позовом про скасування наказу прокурора Дніпропетровської області №1107к від 10.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2023 року у справі №160/6478/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В повному обсязі постанова складена 04 липня 2023 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова суддя В.В. Мельник