Постанова 4803 № 202/4942/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4211/23 Справа № 202/4942/20 Суддя у 1-й інстанції - Марченко Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 5 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2023 року м. Дніпро головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Шавкун Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 15 березня 1986 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб. Після реєстрації шлюбу переїхав жити до будинку дружини за адресою: АДРЕСА_1 , який вона отримала у спадщину. Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 892 кв.м. та складалося з наступних будівель та споруд: житловий будинок (літ. - А-1), житловий будинок (незакінчене будівництво) (літ. Б), гараж (літ. Г), погріб з ямою (літ. Е), убиральня (літ. Д), споруди (№ 1-6). Вказує, що за час перебування у шлюбі він за свої кошти та своїми силами побудував поряд з будинком, який дружина отримала у спадщину, новий будинок (літ. Б). Крім того, ним були побудовані гараж (літ. Г), вбиральня (літ. Д) та нова огорожа (№ 1-6). Враховуючи, що за час шлюбу майно істотно збільшилося у своїй вартості та після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 не визнає його право спільної сумісної власності на будинок, вимушений звернутися до суду, та з урахуванням уточнених позовних вимог просити суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незавершений будівництвом житловий будинок двоповерховий загальною площею 116 кв.м., житловою площею 65,1 кв.м., прибудову до житлового будинку (літ. А-1) загальною площею 43,7 кв.м., житловою площею 24,6 кв.м., 1946 року будівництва, вбиральню, гараж з погребом, огорожу, замощення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано обранням позивачем неналежного способу захисту. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту. Зазначає, що фактично об`єктом спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є незавершений будівництвом житловий будинок, будівництво якого було розпочато в 2011 році згідно із дозвільними документами, самочинне будівництво прибудови до житлового будинку А-1 (не зазначена в технічних паспортах наявних в матеріалах справи, інвентаризація не проведена), самочинний гараж, господарські споруди: паркан, замощення, вбиральня вказані об`єкти розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , не були предметом дарування за договорами дарування від 17 липня 2020 року, реєстрові №№945, 948, тому, що дарування відбулося без інвентаризаційних робіт за матеріалами інвентаризації виконаної до посвідчення договору дарування Шостою Дніпропетровською ДНК 04 червня 1988 року за реєстровим №2-1925, тобто фактично в 2020 році за вищенаведеними договоКолегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:рами подарований житловий будинок з характеристиками станом на 1988 рік. Враховуючи вищенаведене, а також те, що незавершене будівництво, самочинне будівництво до введення до експлуатації, державної реєстрації вважається будівельними матеріалами, то предметом поділу спільного майна подружжя є будівельні матеріали використані для будівництва та реконструкції вищенаведених об`єктів, а не житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами з характеристиками станом на 1988 рік подарований третій особі згідно договору дарування від 17 липня 2020 року, реєстрові №№945, 948, фактично третя особа не набула права власності на незавершений будівництвом житловий будинок, будівництво якого було розпочато в 2011 році згідно із дозвільними документами, самочинне будівництво прибудови до житлового будинку А-1, самочинний гараж, господарські споруди паркан, замощення будівництво яких здійснено після посвідчення договору дарування Шостою Дніпропетровською ДНК 04 червня 1988 року за реєстровим №2-1925. Вказує, що судом не враховано норми ст.ст.331, 376 ЦК України. Вважає, що вибрав належний спосіб захисту звернувшись саме до колишньої дружини в якості відповідача у справі, донька не набула права власності на спірне майно із статусом будівельні матеріали, вартість робіт використаних при їх будівництві, тощо, тому позивач не мав обов`язку, залучати ОСОБА_3 в якості співвідповідача. Крім того, вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині не повідомлення позивача про дату та час розгляду справи на 31 жовтня 2022 року, чим позбавив позивача права на подання заяви щодо збільшення позовних вимог, права на висловлення своєї думки щодо закриття підготовчого провадження, клопотання щодо призначення експертизи, право надати додаткові докази до матеріалів справи, заявляти клопотання враховуючи створені навмисно відповідачем, третьою особою їх представниками перешкоди в отриманні доказів до матеріалів справи. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Судом встановлено, що з 15 березня 1986 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, розірваний рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2020 року. Встановлено, що на підставі договору дарування від 04 червня 1988 року ОСОБА_2 належав жилий будинок А-І, житловою площею 24,6 кв.м., сарай Б, погріб В, убиральня Г, інші споруди І, І, огородження № 2-5, що розташовані на земельній ділянці розміром 600 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Під час шлюбу сторони проживали у вказаному домоволодінні, що відповідачем не заперечується. Крім того, 17 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю.А. в реєстрі за № 945 та № 950, відповідно до яких ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар нерухоме майно: жилий будинок літ. А-І житловою площею 24,6 кв.м., загальною площею 43,7 кв.м., сарай літ. Б, погріб літ. В, вбиральню літ. Г, споруди № 1 огорожу № 2-5, а також земельну ділянку площею 0,0809 га, кадастровий номер 1210100000:04:077:0021, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_3 на вищевказане нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Згідно частин першої, третьої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведеде, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини другої статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України. Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 серпня 2021 року було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 . Встановивши, що незавершений будівництвом житловий будинок та інші споруди, які позивач просив визнати його спільною сумісною власністю з відповідачем, хоча й не були безпосереднім предметом договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та право власності на них не було зареєстроване, проте вони розташовані та нерозривно пов`язані із земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:04:077:0021 за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої наразі є ОСОБА_3 та яку не було залучено до участі у справі в якості співвідповідача, проте визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності сторін, не тільки вплине на права та обов`язки ОСОБА_3 , а цим буде вирішено питання про її права з огляду на те, що договори дарування від 17 липня 2020 року недійсними не визнані та на час розгляду справи вона є одноособовим власником спірного майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, з яким колегія суддів погоджується. Доводи апеляційної скарги, про те ОСОБА_3 не набула права власності на спірне майно із статусом будівельні матеріали, вартість робіт використаних при їх будівництві, тощо, тому позивач не мав обов`язку, залучати ОСОБА_3 в якості співвідповідача, колегія суддів відхиляє з огляду на встановлені судом обставини, а саме набуття останньою права власності за договорами дарування від 17 липня 2020 року на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, як вірно зазначив, суд першої інстанції договори дарування у судовому порядку недійсними не визнавались, у зв`язку з чим у разі вирішення даного спору на користь позивача, права ОСОБА_3 будуть порушені. Таким чином, лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана відповідна правова оцінка з якою колегія суддів погоджується та повторного правового аналізу не потребують. Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 11 січня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова