Постанова 4814 № 621/2392/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 621/2392/20 Номер провадження 22-ц/814/861/23Головуючий у 1-й інстанції Овдієнко В. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2023 року м.Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2021 року, постановлене суддею Овдієнко В.В., у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, в с т а н о в и в: 07.09.2020 Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що МТСБУ здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 20 698,51 грн. власнику транспортного засобу «ВАЗ 2115», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , автомобіль якого постраждав 17.06.2017 від дорожньо-транспортної пригоди при зіткненні з автомобілем «Hyundai-Tucson», д.н.з. « НОМЕР_2 », під керуванням водія ОСОБА_1 , чия цивільно-правова відповідальність не була застрахована на момент ДТП. Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 12.09.2017 (справа №621/1776/17) ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Також позивачем понесено витрати на збір документів у розмірі 750,00 грн. Загальний розмір завданої шкоди склав 21 483,51 грн., яку МТСБУ просить стягнути з відповідача в порядку регресу, а також сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 2 102,00 грн. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 25.10.2021 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму страхового відшкодування 21 483,51 грн. та 2 102,00 грн. судового збору. Рішення районного суду вмотивовано тим, що вимоги позову обґрунтовані належними доказами, тоді як відповідачем не спростовано розрахунку матеріальної шкоди чи обов`язку щодо її відшкодування. Відповідач ОСОБА_1 оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ст.124 КУпАП закрито за закінченням строку накладення адміністративного стягнення, тоді як його вина у скоєнні ДТП судом не встановлена, що виключає підстави регресного стягнення страхового відшкодування. Звертає увагу, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 17.06.2017,подано ОСОБА_2 29.06.2017, тобто поза межами строку, визначеного ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засіб». Зазначає, що не був належним чином, засобами поштового зв`язку, завчасно повідомленим про день та час судового розгляду справи, тоді як згоди на отримання від суду смс-повідомлень він не надавав. Крім того, судом залишено без належного реагування його клопотання про витребування доказів та виклик відповідача для дачі пояснень. Вважає, що в даному випадку має місце право вимоги не в порядку регресу, а суброгації, строк позовної давності за якою сплив. Зазначає, що між ним та ОСОБА_2 відсутній спір, з претензіями і заявами до нього, відповідача, ніхто не звертався, він був згоден відшкодувати шкоду, але ОСОБА_2 не погодився із розміром відшкодування. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31.01.2022 відкрито апеляційне провадження та ухвалою цього ж суду від 11.02.2022 справу призначено до судового розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду Полтавському апеляційному суду. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13.02.2023 справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами справи. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив такі обставини. За даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , полісу №АК/0330148 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.10.2016, транспортний засіб «ВАЗ-21154», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , належить ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована зі строком дії договору до 03.10.2017./а.с.10,11/. Даними повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 29.06.2017, схеми дорожньо-транспортної пригоди від 27.06.2017, підтверджується, що ОСОБА_2 повідомив Моторне (транспортне) страхове бюро України про дорожньо-транспортну пригоду, яка відбулася 17.06.2017./а.с.7-9/. Постановою Зміївського районного суду Харківської області від 12.09.2017 (справа №621/1776/17), із виправленнями, внесеними постановою від 06.12.2017, установлено, що 17.06.2017 о 10 год. 30 хв. у м.Зміїв на перехресті вул. Слов`янській та Широненців водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Hyundai -Tucson», номерний державний знак НОМЕР_2 , виїжджаючи з АЗС «Золотий стандарт» не надав перевагу в русі автомобілю ВАЗ-2115, державний номерний знак НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п.10.2 ПДД. Крім того, 17.06.2017 о 10 год.30 хв. у м.Зміїв на перехресті вул.Слов`янської та Широненців водій ОСОБА_1 , був учасником ДТП на автомобілі «Hyundai-Tucson» номерний державний знак НОМЕР_2 ,залишив місце ДТП, чим порушив вимоги п.2.10 (А) ПДД. Суддею зроблено висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 124, 122-4 КУпАП, проте, відповідно до п.7 ст.247 КУпАП провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124, 122-4 КУпАП - закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення./а.с.5,6/. Відповідно до звіту №493/М/2017 від 18.08.2017, вартість відновлювального ремонту, завданого власнику КТЗ ВАЗ 21154, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження транспортного засобу у ДТП становить 20698,51 грн. без ПДВ та 23179,47 грн. з ПДВ на запасні частини та матеріали./а.с.13-41/. 21.09.2017 ОСОБА_2 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП, що сталася 17.06.2017./а.с.42,43/. Із копій наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України №99 від 03.01.2018 про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, довідки МТСБУ №1 від 19.12.2017 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, акту виконаних робіт від 14.09.2017, рахунку на оплату №676 від 18.08.2017, платіжного доручення №1259650 від 15.09.2017, платіжного доручення №143798 від 04.01.2018, вбачається, що відповідно ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», приймаючи до уваги довідки №1 від 19.12.2017 про розмір відшкодування шкоди, ОСОБА_2 сплачено 20 698 грн 51 коп. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 785,00 грн./а.с.44-48/. За результатами перевірки чинності поліса внутрішнього ОСЦПВВТЗ від 10.08.2020 вбачається, що поліс на ТЗ № НОМЕР_2 не знайдено./а.с.12/. Задовольняючи вимоги позову, районний суд виходив із того, що позивачем надані докази існування між МТСБУ та ОСОБА_1 правовідносин у зв`язку з виникненням у страховика права вимоги до відповідача про відшкодування витрат, понесених на відшкодування матеріальної шкоди, завданої з його вини власникові транспортного засобу «ВАЗ 2115» у розмірі 21 483,58 грн. Тоді як відповідачем будь-яких доказів на спростування розрахунку матеріальної шкоди чи обов`язку щодо її відшкодування не надано, як і доказів того, що на момент ДТП він мав поліс обов`язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Апеляційний суд з висновками районного суду щодо наявності підстав для стягнення із відповідача матеріальної шкоди погоджується. При цьому враховує наступне. Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії завдавача були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. При цьому, вина у завданні шкоди згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України є обов`язковою умовою для покладення на винну особу відповідальності за майнову шкоду, завдану внаслідок взаємодії транспортних засобів іншому учаснику дорожньо-транспортної пригоди. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №522/11610/15-ц, від 18.11.2019 у справі №344/9572/16-ц, від 20.11.2019 у справі №345/4614/16-ц. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). За правилами статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у Моторному (транспортному) страховому бюро України є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями Моторного (транспортного) страхового бюро України є зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом. Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункт 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Пунктом 41.4 статті 41 Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин події, за якими може бути проведена регламентна виплата. Згідно з пунктом 38.2.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених в пункті 13.1 статті 13 цього Закону. Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Верховний Суд у постанові від 21.09.2019 у справі №521/10891/15 дійшов висновку, що на відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це випливає зі змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим, в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою. Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справі №910/2603/17від 04.07.2018, яка є обов`язковою для застосування та спростовує доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права вимоги за регресним відшкодуванням збитків. Із матеріалів справи убачається, що Моторним (транспортним) страховим бюро України сплачено власнику автомобіля «ВАЗ 2115», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 регламентну виплату у розмірі 20 698,51 грн., у зв`язку з пошкодженням його автомобіля у ДТП, що сталась за його участі та участі транспортного засобу «Hyundai-Tucson», д.н.з. « НОМЕР_2 », під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільна відповідальність якого не була застрахована. Виплата страхового відшкодування, а також вартість послуг зі складання звіту про визначення вартості матеріального збитку підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Твердження останнього про недоведеність його вини у вчиненні ДТП, колегія суддів відхиляє, як такі, що спростовуються його власними поясненнями у доводах апеляційної скарги, де він фактично визнав свою провину, вказавши про свій намір відшкодувати шкоду потерпілому, із яким не було досягнуто згоди щодо розміру відшкодування. Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, не встановлює його вини та виключає підстави стягнення спричиненої шкоди в цій справі, колегія суддів зазначає наступне. По-перше, мотивувальна частина постанови суду від 12.09.2017 у справі №621/1776/17 містить висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 124, 122-4 КУпАП. По-друге, така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі №910/18319/16, від 16.04.2019 у справі №927/623/18, від 04.03.2020 у справі №641/2795/16-ц. Отже, той факт, що ОСОБА_1 не було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, не є підставою для звільнення його від цивільної відповідальності, оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито з не реабілітуючих підстав, а у зв`язку з пропуском строку притягнення особи до адміністративної відповідальності. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Відповідачем не надано жодних доказів щодо відсутності його вини у дорожньо-транспортній пригоді, яка не може бути спростована загальним посиланням на положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засіб». Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо залишення без належного реагування клопотання про витребування доказів, не знайшли свого підтвердження, оскільки зводяться до незгоди із ухвалою суду від 05.04.2021. При постановленні такої ухвали суд виходив із того, що відповідачем не виконано вимоги ст.84 ЦПК України та не надано доказів на підтвердження неможливості їх самостійного надання. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують. Разом із цим, правильно вирішивши по суті спір, суд першої інстанції, у той же час, допустив порушення норм процесуального закону, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України). Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України). Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина восьма статті 128 ЦПК України). У цій справі виклик відповідача засобами поштового зв`язку не здійснювався. Відповідно до довідки про доставку SMS ОСОБА_1 доставлено SMS-повідомлення про судове засідання, призначене на 28.10.2021 о 14-30 год./а.с.95/ Проте ця довідка про доставку SMS не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01.06.2013 №73, текст судової повістки може бути надісланий судом Учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздрукування та заповнення Учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. У матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Із підстав викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 не був належним чином обізнаний про час та місце судового розгляду справи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при постановленні рішення допустив порушення норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування рішення відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення районного суду скасуванню, із постановленням нового про задоволення вимог позову. Згідно ст.141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 102,00 грн. судового збору за подачу позову. Керуючись ст.ст.367,368,374,376, 381-384,389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 жовтня 2021 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу- задовольнити. Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 21 483,51 грн. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 2 102,00 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13.07.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак