Постанова 4803 № 188/1306/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3188/23 Справа № 188/1306/21 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2023 року по справі за позовом акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2021 року акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 30 липня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 22033000138861, термін користування кредитом 60 міс., дата погашення кредиту 30 липня 2024 року. Відповідно до Кредитного договору, банк надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 62000 грн., а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в строк до 30 липня 2024 року. У порушення умов кредитного договору, позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за Кредитним договором, яка станом 25 травня 2021 року становить 90979,56 грн., з яких: залишок простроченого кредиту складає 61 878,13 грн., залишок прострочених відсотків - 1 201,43 грн., залишок прострочених комісій - 27 900,00 грн.. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості. Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2023 року позовні вимоги задоволено частково, а саме, стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованість за договором в сумі 63079,26 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту в розмірі 61878,13 грн., - нараховані відсотки в розмірі 1201,13 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустила неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а тому з неї на користь позивача підлягають стягненню: заборгованість за тілом кредиту та нараховані відсотки. При цьому, відмовляючи у стягненні заборгованості за комісією, суд виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» такі вимоги є необґрунтованими. В апеляційній скарзі акціонерне товариство «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідачки заборгованість за комісією. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за розрахунково-касове обслуговування рахунку та за інші послуги, що надаються Банком клієнту за кредитним договором Банк нараховує комісії у порядку та розмірах, передбачених Тарифами банку, діючими на дату здійснення операції за рахунком. Апелянт вказує, що плата за розрахунково-касове обслуговування передбачене законодавством України, чинним на момент укладання кредитного договору і на даний час. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії, суд першої інстанції посилався на положення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 30 липня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 22033000138861, термін користування кредитом 60 міс., дата погашення кредиту 30 липня 2024 року. Також договором передбачено стягнення комісії за обслуговування кредиту: з 30 липня 2019 року по 29 листопада 2020 року 5% від суми кредиту, з 30 листопада 2020 року по 27 лютого 2022 року 4% від суми кредиту, з 28 лютого 2022 року по 29 травня 2023 року 3 % від суми кредиту, з 30 травня 2023 року по 30 липня 2024 року 1,95% від суми кредиту. Відповідно до розрахунку заборгованості наданого АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» заборгованість відповідачки станом на 25 травня 2021 року становить 90979,56 грн., з яких: залишок простроченого кредиту складає 61 878,13 грн., залишок прострочених відсотків - 1 201,43 грн., залишок прострочених комісій - 27 900,00 грн.. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Встановивши, що заборгованість за кредитним договором відповідачем у повному обсязі не погашена, суд вважав, що позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро», стосовно сплати відповідачем заборгованості за тілом кредиту та відсотками, є обґрунтованими та доведеними. Колегія суддів законність рішення в цій частині не перевіряє, так як воно не є предметом апеляційного оскарження. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). При цьому, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що відповідачу встановлено плати за послуги банку щодо обслуговування кредиту, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення кредитного договору щодо сплати комісії, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Позивачем на підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідач зверталася до банку частіше одного разу на місяць. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення в оскаржуваній частині. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по комісії. Рішення в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального законів. Законність рішення в частині стягнення з відповідачки заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро - залишити без задоволення. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді І.Ю. Ткаченко М.М. Пищида