Постанова 4803 № 204/9509/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3187/23 Справа № 204/9509/21 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П. суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2021 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що 24 вересня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем укладено договір банківського рахунку та надання додаткових послуг та того ж дня між банком та клієнтом укладено кредитний договір №22030000175786, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 172 499,44 грн. строком на 48 місяців, з оплатою процентів у розмірі 0, 001% річних за строкову заборгованість та в розмірі 56% річних за прострочену заборгованість, щомісячна комісія за обслуговування кредиту складає: з 24 вересня 2019 року по 23 жовтня 2020 року 3% від суми кредиту, з 24 жовтня 2020 року по 23 жовтня 2021 року 2,5% від суми кредиту, з 24 жовтня 2021 року по 23 жовтня 2022 року 1,5% від суми кредиту, з 24 жовтня 2022 року по 24 вересня 2023 року 0,925% від суми кредиту. У зв`язку з тим, що відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, станом на 21 жовтня 2021 року має заборгованість у сумі 158 388,46 грн., з яких: 129 989,17 грн. заборгованість по простроченому кредиту; 0 грн. 54 коп. заборгованість по простроченим процентам; 28 398,75 грн. заборгованість по простроченій комісії. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість. Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 129 989,17 грн., заборгованість по простроченим відсоткам у розмірі 54 коп., судові витрати у розмірі 2 270 грн., а всього суму у розмірі 132 259,71 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем у повному обсязі непогашена заборгованість за кредитним договором, а тому суми основного боргу та процентів за користування кредитом, є обґрунтованими та доведеними. При цьому, відмовляючи у стягненні заборгованості по простроченій комісії,суд першої інстанції виходив з того, що умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку є нікчемною. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, в тому числі, й щодо розміру та строків сплати комісії. Апелянт зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу про те, що пункт укладеного договору споживчого кредиту щодо сплати комісії вчинений в результаті обману відповідача та із застосуванням нечесної підприємницької діяльності. Крім того, апелянт вказує, що на момент укладення кредитного договору,не заборонялося встановлювати комісію та інші обов`язкові платежі за додаткові послуги та супутні послуги кредитодавця. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 24 вересня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22030000175786 та додатково узгоджено з відповідачем Паспорт споживчого кредиту, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 172 499,44 грн. строком на 48 місяців, з оплатою процентів у розмірі 0, 001% річних за строкову заборгованість та в розмірі 56% річних за прострочену заборгованість, щомісячна комісія за обслуговування кредиту складає: з 24 вересня 2019 року по 23 жовтня 2020 року 3% від суми кредиту, з 24 жовтня 2020 року по 23 жовтня 2021 року 2,5% від суми кредиту, з 24 жовтня 2021 року по 23 жовтня 2022 року 1,5% від суми кредиту, з 24 жовтня 2022 року по 24 вересня 2023 року 0,925% від суми кредиту. 24 вересня 2019 року відповідачем підписано Договір банківського рахунку та надання додаткових послуг №РКО-1138017/24092019/0287 та того ж дня отримано банківську картку терміном дії до 31 серпня 2024 року. 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 , підписавши Заяву-згоду №1138017, погодився з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на 21 жовтня 2021 року становить 158 388,46 грн., з яких: 129 989,17 грн. заборгованість по простроченому кредиту; 0 грн. 54 коп. заборгованість по простроченим процентам; 28 398,75 грн. заборгованість по простроченій комісії. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Встановивши, що заборгованість за кредитним договором відповідачем у повному обсязі не погашена, суд вважав, що позовні вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро», стосовно сплати відповідачем суми основного боргу та відсотків за користування кредитом, є обґрунтованими та доведеними. Колегія суддів законність рішення в цій частині не перевіряє, так як воно не є предметом апеляційного оскарження. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по простроченій комісії у розмірі 28 398,75 грн., суд першої інстанції вірно виходив з наступного. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. Умова укладеного з 24 вересня 2019 року договору про надання кредиту, що передбачає необхідність будь-яких платежів (зборів, відсотків, комісії) за дії, які не є послугою є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 цього Закону (у редакції Закону України від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», що набрав чинності з 16 жовтня 2011 року,та до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з огляду на зміст приписів частин першої та другої статті 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку є нікчемною. Суд першої інстанції з урахуванням принципів справедливості та добросовісності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для стягнення у примусовому порядку на користь банку суми заборгованості по простроченій комісії. Доводи апелянта в скарзі про те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, в тому числі, й щодо розміру та строків сплати комісії, а також те, що на момент укладення кредитного договору, не заборонялося встановлювати комісію та інші обов`язкові платежі за додаткові послуги та супутні послуги кредитодавця, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). При цьому, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що відповідачу встановлено плати за послуги банку щодо обслуговування кредиту, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів дійшла висновку про те, що положення кредитного договору щодо сплати комісії, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Позивачем на підтвердження позовних вимог, в частині стягнення заборгованості по простроченій комісії, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідач більше одного разу звертався до банку частіше одного разу на місяць. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність рішення в оскаржуваній частині. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по простроченій комісії. Рішення в оскаржуваній частині, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Законність рішення в частині стягнення з відповідача заборгованості по простроченому кредиту та прострочених відсотках, колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 жовтня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови суду складений 30 березня 2023 року. Головуючий суддя А.П. Барильська Судді: Н.М. Деркач Т.Р. Куценко