Постанова 4824 № 758/10327/19

від 06.07.2023 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Ларіонова Н.М. Єдиний унікальний номер справи № 758/ 10327/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/92/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Нежури В.А., Фінагеєва В.О., секретар - Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року та на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» про захист честі, гідності та ділової репутації. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанії «Стідія 1+1». В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що 24 червня 2019 року в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «СТУДІЯ 1+1» у програмі « Гроші », яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Телерадіокомпанія «СТУДІЯ 1+1» о 22 год. 45 хв., (хронометраж запису 50:36 - 01:04:00) було здійснено трансляцію сюжету з твердженнями, що позивачі займаються корупційними схемами та збирають чорний нелегальний кеш. В сюжеті також стверджується, що дружині ОСОБА_2 належать якісь квартири, які не відображені в деклараціях, та багато іншої негативної та недостовірної інформації щодо позивачів. Відеозапис вказаного сюжету програми збережено і міститься на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Youtube каналі телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» - ІНФОРМАЦІЯ_2 та розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «Гроші » за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачі вказують, що розповсюджена інформацію була поширена серед невизначеного кола осіб та позивачі вважають її негативною та недостовірною. Так, позивачі просять визнати недостовірною, такою, що порушує їх честь, гідність, ділову репутацію наступну інформацію: -назву відеосюжету: «ІНФОРМАЦІЯ_5 ». - Фразу

1. «Продовжуємо викривати Мафію під політичним дахом очільника столиці ОСОБА_3 . Впевнений, ви як і я, час від часу, стаєте клієнтами таких «мафіозій-ларьочників». Так от, з кожною гривнею, яку ви платите в ларьку, свою долю отримує мер ОСОБА_4 та його мафія. Ми знаємо і прізвища і методи і як «мерські бєзпрєдєльщіки» викидають незгодних платити данину з кіосків, буквально на вулицю.…». -Фразу

2. «…Київ засинає-прокидається Мафія. Загони тітушок і будівельна техніка, масово знищують малий бізнес, поки його прості власники сплять.» «…Повністю все було розгромлено в 16:00-16:30. ОСОБА_4 особисто був присутнім, показував які бомбити, а які не бомбити…» . -Фразу

3. «…Підрахувати фінансові потоки з МАФів достатньо складно. Сума залежить від геолокації, квадратури і виду самої продукції. За наявності всіх дозвільних документів, підприємець сплачує в бюджет 8 000 - 11 000 тис.гривень у квартал. Якщо МАФ встановлюють, за певною згодою, незаконно, наприклад біля метро, його вартість стрімко зростає. В такому випадку підприємець буде сплачувати вже не у бюджет, а у кишеню «смотрящим» від 7 000 - 30 000 тис. гривень щомісяця. В Києві щонайменше 10 000 незаконно встановлених МАФів. За найменшими підрахунками, вони приносять «смотрящим» 840 000 000 гривень на рік. Майже мільярд гривень «чорного налу»! Вражені? Але це ще не все. За іншими підрахунками, каже авторитетний експерт, мова може йти про мільярд доларів…». -Фразу

4. «…Мільярд гривень це офіційно, а мільярд доларів не офіційно. Я не жартую - мільярд доларів.…І хто ж ці гроші адмініструє? Хто отримує наверху ввесь кеш, піднятий із землі, з МАФів? Кличко конкретно, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ...». -Фразу

5. «…Цього немає в декларації, але ми дізнались, що.... На дружині нардепа, ОСОБА_7 , ще дві квартири, також не задекларовані: в ЖК «Авіатор», де квадратний метр коштує майже 700 доларів, і одна в новобудові на Печерську, де вартість одного квадратного метру - близько 1200 доларів....». -Фразу

6. «Ми бачимо недостовірні дані в декларації і несвоєчасні відображення про суттєві зміни. Людина не відображала коли він придбав майно, квартири, домоволодіння. І чому, питання, незаконно отримував кошти на відшкодування на оренду житла…». Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» (місцезнаходження за адресою: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; код ЄДРПОУ 23729809) спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ) та ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) не пізніше семи днів з дня набрання рішенням суду законної сили у ефірі Телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «Гроші» шляхом оголошення резолютивної частини даного рішення суду. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1»: -видалити відеосюжет, поширений в ефірі програми « Гроші » (хронометраж запису 50 : 36 - 01 :04:00), який розміщено на офіційному сайті телеканалу « Телерадіоканал « Студія 1+1» » за адресою в мережі Інтернет:ІНФОРМАЦІЯ_1 , та за цією ж адресою в мережі Інтернет розмістити відеозапис зачитування диктором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви в програмі «Гроші»; -видалити відеозапис, що є на Youtube каналі телеканалу ««ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1 » за адресою в мережі Інтернет: «Телерадіокомпанія«Студія1+1» ІНФОРМАЦІЯ_2 та на Youtube каналі телеканалу «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» розмістити відеозапис зачитування диктором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» в програмі «Гроші» повного рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви. -видалити відеозапис, що розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «Гроші» за адресою в мережі інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3. та у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми «Гроші» за адресою в мережі інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 розмістити відеозапис зачитування диктором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» в програмі «Гроші» повного рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» (місцезнаходження за адресою: м. Київ, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 23; код ЄДРПОУ 23729809) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 50 000,0 грн. (п`ятдесят тисяч грн). В іншій частині позовних вимог - відмовлено. У листопаді 2020 року (26 листопада 2020 року) через канцелярію суду надійшла заява від представника позивачів - адвоката Біцюка В.С. про відшкодування суми судових витрат, в якій просить: - поновити строк для подання заяви про відшкодування суми судових витрат, - стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 200 786,40 грн. вартості професійної правничої допомоги та судового збору у розмірі 10 373,40 грн. Заяви обґрунтована тим, що у позовній заяві позивачі вказали про відшкодування судових витрат, які понесли та очікують понести під час розгляду цієї справи, а саме 10 373,40 грн. (оплата судового збору), також позивачі вказали, що очікують понести додаткові судові витрати у зв`язку із розглядом справи у розмірі 300 000,00 грн. Під час розгляду справи судом, позивач не міг з поважних причин надати докази підтвердження оплати адвокатських послуг, оскільки, відповідно до п.2 Додаткової угоди № 02 до Договору №22/07-19 від 22 липня 2019 року про надання правової допомоги, сторони узгодили , що ціна надання правової допомоги визначається виходячи з погодинної ставки адвоката 180 доларів США за 1 (одну) годину роботи адвоката Адвокатського Об`єднання . Оскільки АО «ОМП» не є платником податку на додану вартість (надалі - ПДВ), всі розрахунки за цим Договором проводяться без ПДВ. (пункт 5 Додаткової угоди №02 до Договору №22/07-19 від 22 липня 2019 року ). Окрім цього, 11 листопада 2020 року після судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у цій справі. Представник позивачів отримав копію вступної та резолютивної частини рішення, з якої дізнався про часткове задоволення позову. Відповідно до направлених позивачу ОСОБА_1 Адвокатським об`єднанням «ОМП» специфікації, рахунку, та підписаного сторонами Акту прийому-передачі наданої правової допомоги згідно Договору №22/07-19 від 22 липня 2019 року про надання правової допомоги, ціна наданої правової допомоги при розгляді справи №758/10327/19 у Подільському районному суді міста Києва склала, виходячи з погодинної ставки адвоката (180 доларів США за 1 (одну) годину роботи адвоката) та витраченого часу (39,5 годин) 200 786,40 грн (двісті тисяч сімсот вісімдесят шість грн 40 коп.) без ПДВ. (згідно офіційного курсу НБУ на дату підписання Акту прийому-передачі наданої правової допомоги). У зв`язку із зазначеною обставиною, представник позивача просить суд поновити строк для подачі зазначеної заяви та просить вирішити питання про судові витрати та ухвалити відповідне додаткове рішення. На адресу суду надійшла заява від представника позивача-1 про долучення доказів оплати правової допомоги до заяви про відшкодування суми судових витрат, в якій останній просить суд поновити строк на подачу доказів оплати правової допомоги, оскільки її оплата відбулася 01 грудня 2020 року . Представник відповідачів подав заперечення проти заяви про відшкодування суми судових витрат, в якій просить відмовити у задоволенні цієї заяви у зв`язку з пропуском позивачами строку на подачу вказаних заяв. Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року поновлено представнику позивачів - адвокату Біцюку В.С. - строк на подання заяви про відшкодування судових витрат. Заяву представника позивачів - адвоката Біцюка В.С. - про відшкодування судових витрат задоволено . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 23, код ЄДРПОУ 23729809) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 203 073,6 грн (двісті три тисячі сімдесят три грн 60 коп). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» (юридична адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 23, код ЄДРПОУ 23729809) на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 24805,2 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот п`ять грн). Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» подав апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду, додаткове рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, та відмовити у стягненні судових витрат. В апеляційні скарзі на рішення від 11 листопада 2020 року зазначив, що суд невірно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. На думку апелянта, суд проігнорував факт відсутності порушення прав позивача поширенням щодо нього інформації , яка містить лише допустимі оціночні судження, яка може бути віднесена до оціночної і не стосується тверджень про факти. В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 19 травня 2021 року зазначили, що суд першої інстанції безпідставно стягнув судові витрати на користь позивачів, огляду на ту обставину, що заява про стягнення витрат подана з порушенням строків. Додатков докази подані представником позивачів 20 квітня 2023 року, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги з огляду на те, що докази подані з пропуском строку на їх подання, і поважних причин для поновлення такого строку суд не вбачає. (т. 3 а.с. 25-83). У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів адвокат Клімушев Є.В. зазначив, що рішення суду є законними, постановленими з дотриманням вимог законодавства, підстави для їх скасування відсутні, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду , а лише зводяться до переоцінки висновків суду. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи протягом 2021 року , 2022 року, на 26 січня 2023 року, 20 квітня 2023 року, 27 квітня 2023 року, 06 липня 2023 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місцезнаходження від апелянта не надходило. Представниця позивачів приймала участь у судовому засіданні апеляційного суду. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи (більше 15 разів), за клопотанням представника відповідачів справа відкладалась розглядом більше десяти разів, доказів поважності неявки відповідач суду не надав, тому колегія суддів вважає, що причини неявки відповідача не можуть бути визнані судом поважними. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга на рішення суду від 11 листопада 2020 року не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що 24 червня 2019 року в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «СТУДІЯ 1+1» у програмі « Гроші », яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Телерадіокомпанія «СТУДІЯ 1+1» о 22 год. 45 хв., (хронометраж запису 50:36 - 01:04:00) було здійснено трансляцію сюжету з твердженнями, що позивачі займаються корупційними схемами та збирають чорний нелегальний кеш. В сюжеті також стверджується, що дружині ОСОБА_2 належать якісь квартири, які не відображені в деклараціях, та багато іншої негативної та недостовірної інформації щодо позивачів. Відеозапис вказаного сюжету програми збережено і міститься на офіційному сайті телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Youtube каналі телеканалу «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» - ІНФОРМАЦІЯ_2 та розміщений у соціальній мережі «Facebook» на сторінці програми « Гроші » за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 /. Суд першої інстанції ,за клопотанням представника позивачів досліджував інформацію розміщену в мережі Інтернет за адресою за адресою: АДРЕСА_3 /. За наслідками дослідження цієї сторінки суд встановив, що за зазначеною адресою міститься відеосюжет програми « Гроші » з назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_5 » де в правому верхньому куті зазначено « 1+1 ти не один » та зміст якого відповідає змісту, наведеному позивачами у роздруківки змісту інформації, що міститься у відеосюжеті, що додана до позовної заяви. Обставина поширення інформації підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. Висновок суду, що відповідачем не було надано жодних доказів на спростування обставини поширення ним інформації, яку позивачі просять визнати недостовірною, відповідає встановленим обставинам справи. Відповідно до ч. 3 ст. 32, ст. 34 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації та гарантовано право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Частиною 1 ст. 201 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, зокрема, є честь, гідність і ділова репутація особи. Одночасно, відповідно до змісту ч. 1 ст. 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Відповідно до ст. 61 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» Телеглядачі і радіослухачі мають право: приймати програми телерадіоорганізацій, які доступні для прийому на території України; одержувати інформацію про розклад передач; звертатися до телерадіоорганізації, її засновників, Національної ради, Державного комітету телебачення і радіомовлення України із зауваженнями та пропозиціями щодо змісту і технічної якості відповідних програм або передач і отримувати письмово або безпосередньо у передачах відповідь на звернення; у порядку, визначеному законом, спростовувати інформацію про них, поширену телерадіоорганізацією. Відповідно до ст. 67 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» Телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі: а) якщо ця інформація містилася в офіційних повідомленнях або одержана від органів державної влади, органів місцевого самоврядування у письмовій формі; б) якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів; в) якщо ця інформація розповсюджувалася без попереднього запису та містилася у виступах осіб, які не є працівниками телерадіоорганізації; г) якщо вона є дослівним відтворенням матеріалів, поширених іншим засобом масової інформації або інформаційним агентством, з посиланням на нього; ґ) якщо звільнення від відповідальності передбачено іншим законом. Гідність - це визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року ( справа № 761/6866/16-ц.). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації). Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В пунктах 1, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено , що, беручи до уваги положення ст.ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. В абзацах 37-39, 58 Рішення ЄСПЧ у справі Pvel Zarubin v. Lithuania № 69111/17 зазначив наступне: «01 липня 1993 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла резолюцію 1003 (1993) про етичні принципи журналістики, відповідні частини якої свідчать:

1. На додаток до законних прав і обов`язків, викладених у відповідних правових нормах, ЗМІ мають моральну відповідальність перед громадянами й суспільством, що слід підкреслити саме зараз, коли інформація та комунікація відіграють дуже важливу роль у формуванні особистих позицій громадян і в розвитку суспільства та демократичного життя.

2. Професія журналіста передбачає права й обов`язки, свободи та відповідальність....

25. У журналістській професії мета не виправдовує засоби, тому інформацію слід одержувати правовими та етичними способами....

36. Зважаючи на наведені вище необхідні умови й основні принципи, ЗМІ мають взяти на себе зобов`язання підкоритися жорстким етичним нормам, які гарантують свободу вираження поглядів і здійснення основного права громадян на одержання правдивої інформації та чесних міркувань.... " Парламентська асамблея Ради Європи 24 червня 2015 року прийняла резолюцію 2066 (2015) про відповідальність і етику ЗМІ в мінливому середовищі ЗМІ, відповідні частини якої свідчать: «1. Парламентська Асамблея нагадує про те, що свобода вираження думок в засобах масової інформації є необхідною попередньою умовою демократичного суспільства і необхідною умовою прогресу суспільства і розвитку кожної людини. Свобода вираження поглядів є всебічно прийнятною, за умови дотримання тільки умов і обмежень, передбачених у Європейській конвенції про права людини (ETS № 5).

2. Оскільки здійснення цієї свободи тягне за собою певні обов`язки і відповідальність, Асамблея схвалює Декларацію принципів поведінки журналістів, прийняту Міжнародною федерацією журналістів, а також кодекси етики, прийняті журналістами та засобами масової інформації на національному рівні у всіх державах-членах. Такі кодекси є добровільним виразом професійної старанності журналістів і засобів масової інформації, які прагнуть виправити свої помилки і притягнути до відповідальності громадськість.

3. Схвалюючи практичні ініціативи журналістів і їх професійні організацій щодо заохочення високих етичних стандартів, такі, як ініціатива Міжнародної федерації журналістів по етичній журналістиці, прийнята на її Всесвітньому конгресі в Москві в 2007 році і підтримана Європейським Союзом і Радою Європи, Асамблея нагадує про свою резолюції 1003 (1993) про етику журналістики і з стурбованістю відзначає, що мінливе середовище засобів масової інформації кидає виклик журналістській етиці і що кодекси етики не дотримуються суворо усіма журналістами ... "

39. Міжнародна федерація журналістів 05 травня 2003 року прийняла Декларацію принципів поведінки журналістів, відповідні частини якої свідчать: «Справжня міжнародна декларація проголошена стандартом професійної поведінки журналістів, що займаються збором, передачею, розповсюдженням і коментуванням новин та інформації при описі подій.

1. Повага до істини і до права громадськості на правду є першим обов`язком журналіста.

2. Виконуючи цей обов`язок, журналіст повинен завжди захищати принципи свободи в чесному зборі і публікації новин, а також права на справедливе коментування та критику.

3. Журналіст повинен повідомляти тільки у відповідності до фактів, походження яких йому відомо. Журналіст не повинен приховувати важливу інформацію або фальсифікувати документи.

4. Журналіст повинен використовувати тільки чесні методи для отримання новин, фотографій та документів.

9. Журналісти, гідні цього імені, вважають своїм обов`язком сумлінно дотримуватися викладених вище принципів. В рамках загального права кожної країни журналіст визнає в професійних питаннях юрисдикцію тільки колег, виключаючи будь-які види втручання з боку урядів або інших осіб". Нарешті, суд знову заявляє, що захист, що надається відповідно до статті 10 Конвенції журналістам, здійснюється за умови, що вони діють сумлінно з метою надання точної і достовірної інформації відповідно до принципів відповідальної журналістики. Поняття відповідальної журналістики, як професійної діяльності, яка користується захистом статті 10 Конвенції, не обмежується змістом інформації, яка збирається та / або поширюється журналістськими засобами. Воно також охоплює законність поведінки журналіста, і той факт, що журналіст порушив закон, є доречним, хоча і не вирішальним міркуванням при визначенні того, чи діяв він відповідально (див. Pentikainen, процитований вище, § 90, і Bedat V. Switzerland [GC ], no.56925 / 08, § 50, 29 березня 2016 року).» Абзацами 5, 8, 13, 17, Резолюції Парламентської асамблеї ради Європи 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики» встановлено наступне:

5. Висловлення міркувань може включати думки або коментарі стосовно загальних ідей чи зауваження відносно повідомлень, що стосуються поточних подій. Хоча міркування обов`язково є суб`єктивними, а тому не можуть і не повинні відповідати критерію вірогідності, слід вимагати, щоб міркування висловлювалися чесно й відповідно до етичних засад.

8. Право на інформацію - одне з основоположних прав, якому надається велике значення в практиці Європейсько комісії та Європейського суду з прав людини за статтею 10 Європейської конвенції з прав людини; воно закріплено й у статті 9 Європейської конвенції про транскордонне телебачення, а також в усіх демократичних конституціях. Власником права є громадянин, котрий також має право вимагати, щоб інформація, яку надають журналісти, подавалася правдиво, якщо мова йде про повідомлення, та чесно, якщо йдеться про міркування, без зовнішнього втручання з боку органів державної влади або приватних осіб.

13. В інформаційній організації видавці й журналісти мають співіснувати, пам`ятаючи, що законна повага до ідеологічної спрямованості видавців і власників обмежена абсолютною вимогою щодо достовірності повідомлень і моральності міркувань. Це важливо, якщо ми збираємося поважати основоположне право громадян на інформацію.

17. Інформація та комунікація, які передаються журналістами за допомогою засобів масової інформації та за могутньої підтримки нових технологій, мають вирішальне значення для розвитку людини й суспільства. Вони потрібні для демократичного життя, оскільки, якщо демократія має розвиватися й далі, вона повинна гарантувати громадянам участь у громадських справах. Досить сказати, що така участь була б неможливою, якби громадяни не одержували інформацію про суспільні справи, якої вони потребують та яку ЗМІ мають їм надавати. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною 2 даної статті встановлено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно зі ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема, у Рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети, або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання і свободою вираження думки. Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»). Вирішуючи спір, суд правильно виходив із того , що слід визначити чи є інформація, що міститься в сюжеті є: а) фактичними твердженнями чи оціночними судженнями; б) чи є вона достовірною. Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідачем не надано жодних доказів що підтверджують достовірність розповсюдженої інформації про позивачів. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги. Суд першої інстанції, дослідивши зміст інформації, яку позивачі просять визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію прийшов до правильного висновку, що ця інформація є фактичними твердженнями. Так ,досліджуючи питання достовірності тверджень, які наводяться у відеосюжеті, суд проаналізував Інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкта від 04 липня 2019 року відповідно до якого фізична особа з РНОКПП НОМЕР_3 ( дружина позивача ОСОБА_2 ) не має жодного нерухомого майна. ( вимога стосується «фрази 5») Посилання представника відповідача на ту обставину, що ця довідка видана після виходу сюжету, який є предметом спору, а отже може не відповідати інформації щодо нерухомого майна належного дружині позивача станом на дату виходу сюжету - судом правильно не взяв до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів, щодо належності майна нерухомого майна дружини позивача ОСОБА_2 . Що стосується позовних вимог в частині спростування фрази 1, фрази 2, фрази 3, фрази4, фрази 6, то слід зауважити ,що відповідач відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України жодного доказу на підтвердження цих висловлювань у відео сюжеті не надав ні суду першої інстанції , ні до апеляційної скарги . У самому відеосюжеті також відсутні будь-які посилання на докази . У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Відповідно до абзаців 21, 22, 23, 30 Резолюції Парламентської асамблеї ради Європи 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики»: - журналістика не повинна змінювати правдиву й неупереджену інформацію або чесні думки, використовувати їх на користь ЗМІ, намагаючись створити чи сформувати громадську думку, оскільки законність журналістики ґрунтується на ефективній повазі основоположного права громадян на інформацію як складовій поваги демократичних цінностей. Тому журналістика, пов`язана із законними розслідуваннями, обмежується достовірністю й чесністю інформації та думок і є несумісною з журналістськими кампаніями, що проводяться на підставі заздалегідь випрацюваних позицій і спеціальних інтересів. - журналістиці інформація та міркування мають поважати презумпцію невинуватості, зокрема коли ідеться про справи, що перебувають у провадженні, й утримуватися від проголошення рішень. - слід поважати право людини на приватне життя. Особи, які перебувають на державній службі, мають право на захист свого приватного життя, за винятком випадків, коли воно може впливати на публічне життя. Той факт, що людина обіймає державну посаду, не позбавляє її права на повагу до її приватного життя. - у журналістиці не можна змішувати дискусійні або сенсаційні теми з фактами, про які важливо дати інформацію. Під час здійснення професійних обов`язків журналісти не можуть ставити собі за головну мету здобуття престижу й особистого впливу. Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні від 04 листопада 2008 року у справі 42512/02 «Mihaiu v. Romania» зазначив, що у випадках, коли у поширеній інформації зазначається ім`я особи, його посада та звинувачення в конкретному злочині, розповсюджувач інформації повинен надати достатнє фактичне обґрунтування своїх висловлювань, інакше, він не може виправдовувати свою поведінку певним ступенем перебільшення, яка є допустимою при реалізації свободи слова. У зазначеній справі поширена заявником інформація не була підтверджена жодними доказами, тому Суд прийшов до висновку про відсутність порушення гарантованої ст. 10 Конвенції свободи слова. З огляду на положення зазначених вище Декларації і Резолюції та з огляду на ненадання відповідачем жодних доказів на підтвердження висловлювань, що є предметом дослідження в цій справі, суд вказує, про безпідставність доводів відповідача, викладених його представником, під час судових дебатів та у відзиві на позовну заяву, що та обставина, що позивачі є публічними особами дозволяє відповідачу, як засобу масової інформації, розповсюджувати гостру та сильну критику з приводу того, як позивачі виконували або виконують свої функції. Щодо встановлених обставин за яких поширення інформації порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачам повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, судом вірно визначився ,що розповсюджена інформація про позивачів виходить за межі права на свободу вираження поглядів та допустимої критики, і є надмірними навіть, якщо висловлені щодо публічних осіб. Суд також правильно звернув увагу ту обставину, що спірний сюжет вийшов під час обговорення у суспільстві питання призначення позачергових виборів Київського міського голови та позачергових виборів до Київської міської ради. Відповідно до етичних принципів журналістики журналістика не повинна змінювати правдиву й неупереджену інформацію або чесні думки, використовувати їх на користь ЗМІ, намагаючись створити чи сформувати громадську думку, оскільки законність журналістики ґрунтується на ефективній повазі основоположного права громадян на інформацію як складовій поваги демократичних цінностей. Тому журналістика, пов`язана із законними розслідуваннями, обмежується достовірністю й чесністю інформації та думок і є несумісною з журналістськими кампаніями, що проводяться на підставі заздалегідь випрацюваних позицій і спеціальних інтересів. Вирішуючи даний спір, суд дійшов правильного висновку , що сторона відповідача не довела достовірність поширеної відносно позивачів інформації у відеосюжеті, а також те, що вказана інформація носить характер оціночних суджень. Також відповідач не довів наявність обставин, що виключають його відповідальність відповідно до ст. 67 Закону України «Про телебачення та радіомовлення». Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може вказати органу масової інформації, щоб резолютивна частина судового рішення була зачитана диктором у тій самій передачі або циклі передач і в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили. Правильним є висновок суду першої інстанції про те ,що вимога щодо зачитування повного тексту рішення суду у прямому ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «Гроші» є надмірною та непропорційною, а тому не підлягає задоволенню За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що достатнім засобом відновлення прав позивачів буде задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача оголосити в ефірі телеканалу «Телерадіокомпанія «1+1» у програмі «Гроші» резолютивну частину цього рішення. З огляду на ступень порушення відповідачем прав позивачів , висновок про обґрунтованість вимог позивачів щодо видалення відеосюжету з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5 » за відповідними посиланнями в мережі Інтернет та розміщення за цими самими адресами в мережі Інтернет відеозапису оприлюднення диктором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «СТУДІЯ 1+1» повного тексту рішення суду, постановленого за результатами розгляду цієї позовної заяви в програмі «Гроші» є правильним . Вирішуючи вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, завданої розміщенням недостовірної інформації в сумі 1 500 000,0 грн, суд виходить з такого. Позивач ОСОБА_2 , обґрунтовуючи вимогу щодо стягнення моральної шкоди, зазначив , що розповсюджена відповідачем інформація мала негативний вплив на особисті немайнові права позивача, а шкода була заподіяна внаслідок навмисних намірів і дій відповідача. Також позивач посилається на ту обставину, що інформація була поширена серед великої кількості людей в прямому ефірі відповідача та в мережі Інтернет та виходячи з коментарів, які розміщені під відеосюжетом на відеохостинговому ресурсі Youtube та у соціальній мережі «Facebook», інформація вплинула на думку громадськості про позивача, тобто нашкодила його діловій репутації. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Проте наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки, така презумпція має визначатися лише законом, тому діє стаття 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування. Разом з тим цивільне законодавство ґрунтується на презумпції протиправності поведінки, яка призвела до шкоди, виходячи з принципу генерального делікту: спричинення шкоди особі або майну слід розглядати як протиправне, якщо законом не встановлено інше. Щодо змісту причинного зв`язку, то він полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди. Вина є суб`єктивним елементом. Тут діє презумпція заподіювача шкоди (за аналогією майнової шкоди). Ця презумпція полягає не у звільненні позивача від доведення вини заподіювача шкоди, а лише розподіляє обов`язки з доказування. Тому позивач може це доводити, але не зобов`язаний. Відсутність вини повинен довести відповідач. Згідно зі статтею 1167 ЦК України заподіювач моральної шкоди відповідає за свої дії (бездіяльність) при наявності його вини, за винятком випадків, коли вина відповідно до вимог закону не є необхідною умовою відповідальності за завдану шкоду. Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковим для держав-учасниць Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду). Беручи до уваги, що відновлення прав позивачів відбудеться шляхом зачитування резолютивної частини рішення в прямому ефірі, розміщення відповідачем на зазначених вище ресурсах в мережі Інтернет повного тексу рішення та приймаючи до уваги винну поведінку відповідача та те, що інформація, що шкодить діловій репутації позивача ОСОБА_2 була розповсюджена серед великої кількості людей найрейтинговішім телеканалом, суд правильно вважав ,що така шкода підлягає відшкодуванню. З урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань та беручи до уваги той факт, що позивач ОСОБА_2 є відомою політичною особою, народний депутат України VІІІ скликання, сума 50 000 грн, визначена судом першої інстанції є співмірною та такою, що відповідає принципу розумності, та відповідає вимогам ч. 3 ст.23 ЦК України. Відтак, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково. Доводи апеляційної скарги про скасування рішення від 11 листопада 2020 року є безпідставними , зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та переоцінки його висновків . Апеляційна скарга на додаткове рішення суду від 19 травня 2021 року підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву представника позивачів про стягнення судових витрат виходив із того , що заява ,хоч і подана з пропуском строку, однак такий строк підлягає поновленню. Апеляційний суд не погоджується з таким висновками з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, сторони були присутніми в судовому засіданні 11 листопада 2020 року (т. 1 а.с. 124). Не зважаючи на ту обставину, що під час проголошення вступної та резолютивної частині рішення, буди відсутні, сторонам було достеменно відомо, що резолютивна частина була проголошена саме 11 листопада 2020 року. Заява про стягнення судових витрат подана представником позивачів лише 26 листопада 2020 року. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як видно з матеріалів справи, до закінчення судових дебатів, не зважаючи на наявність у представника позивачів всіх необхідних документів на підтвердження понесення позивачами витрат на професійну правничу допомогу, такі документи не були подані і не заявлено про подання таких доказів протягом 5 днів після ухвалення рішення. Суд першої інстанції не врахував даної обставини і дійшов помилкового висновку щодо поновлення строку на подання заяви про стягнення судових витрат. Правова позиція щодо поновлення процесуальних строків, з дотриманням принципу юридичної визначеності висловлена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справ № 643/5369156. Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС. На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною. За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. 20 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України», у якому з огляду на свою практику у справах «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, від 3 квітня 2008 року) та «Устименко проти України» (заява № 32053/13, від 29 жовтня 2015 року) констатував порушення Україною, в тому числі і щодо позивача , пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з порушенням принципу юридичної визначеності (пункти 6, 7 рішення). ЄСПЛ вказав на те, що суди у справах заявників, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами. За абзацом дев`ятим частини першої статті 1 Закону № 3477-ІV виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо: - коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; - коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Якщо виходити з хронології, характеру (змісту) та послідовності здійснених апеляційним судом дій під час вирішення питання про поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження в цій справі, конкретний прояв яких був установлений Судом і знаходить своє відображення в сенсі фактичних обставин справи, то у вимірі сказаного рішення суду апеляційної інстанції про поновлення строку відповідачу на апеляційне оскарження, відкриття апеляційного провадження та про відмову в задоволенні позову, прийняті у формі ухвали від 2 лютого 2017 року та нової постанови від 22 лютого 2017 року відповідно, належить визнати такими, що постановлені з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, одним з яких є вимога про розгляд справи з дотриманням передбаченого статтею 6 КАС принципу верховенства права. Частиною п`ятою статті 368 КАС передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції. Констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог в аспекті цієї справи можуть бути усунуті в спосіб скасування рішень апеляційного суду, постановлених на етапі поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення за наслідками апеляційного провадження, з направленням справи до того самого суду для вирішення питань, пов`язаних з прийняттям апеляційної скарги УПФ, та постановлення рішень відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства. З огляду на висловлену правову позицію і сталу практику ЄСПЛ , подання заяви поза межами встановленого строку , і поновлення такого строку без належного обґрунтування буде порушенням юридичної визначеності . З огляду на те ,що представник позивачів був присутнім у судовому засіданні , відповідно до ст. 44 ЦПК України повинен добросовісно користуватися своїми процесуальними правами, належних і допустимих доказів причин пропуску подання заяви про стягнення судових витрат не надав , тому відсутні підстави для поновлення строку на подання заяви , який сплив 16 листопада 2020 року. З урахуванням викладеного , додаткове рішення від 19 травня 2021 року про стягнення судових витрат підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні заяви представника позивачів адвоката Біцюка В.С. про стягнення судових витрат. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду від 11 листопада 2020 року є законним і обґрунтованим, постановлене з дотриманням вимог законодавства, відсутні підстави для його скасування, додаткове рішення від 19 травня 2021 року підлягає скасуванню, з ухваленням рішення про відмову у задоволенні заяви про стягнення судових витрат Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,376,381 - 384 ЦПК України, суд ,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року залишити без змін. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року задовольнити. Додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Біцюка Валерія Сергійовича про стягнення судових витрат відмовити. Постанова апеляційного суду набиране законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення виготовлений 12 липня 2023 року. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4824 № 758/10327/19

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше