Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/6423/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/6423/23 пров. № А/857/7622/23 А/857/7623/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року (постановлену у м. Луцьку суддею Волдінером Ф. А.) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року про повернення заяви без розгляду в справі № 140/6423/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про встановлення факту, що має юридичне значення, В С Т А Н О В И В : У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01.01.2013 по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ОСОБА_1 також було подано заяву про забезпечення доказів шляхом витребування з Національного агентства з питань запобігання корупції копії декларації (витягу з декларації) ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , виданий Луцьким МУ УМВС України у Волинській області 12.06.2009, головного спеціаліста з внутрішньої безпеки та запобігання корупції Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області) в частині інформації про те, кого декларант вказує у графі "член сім`ї декларанта" при подачі щорічних декларацій за 2017 - 2021 роки. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з тих підстав, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз`яснено ОСОБА_1 , що заявлені ним вимоги відносяться до юрисдикції загальних судів та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів повернуто заявнику без розгляду, у зв`язку з тим, що у відкритті провадження у цій справі відмовлено. Не погодившись із цими ухвалами, їх оскаржила ОСОБА_1 , яка вважає, що суддя суду першої інстанції при постановленні ухвал допустив неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Тому просила скасувати вказані ухвали і направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що її вимоги пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, створенням та припиненням. Крім того, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги, пов`язані з публічно-правовими відносинами, заявлені з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Тож зазначає, що у спірних правовідносинах суд повинен був врахувати правову мету звернення заяви до суду, яка полягає у підтвердженні певного соціального статусу. Такий статус має правове значення у публічно-правових відносинах. Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.03.2023 № 290/289/22. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Зі змісту позовної заяви видно, що позивач просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01.01.2013 по день смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя суду першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За приписами пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно частин першої, другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Водночас такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту Кодекс адміністративного судочинства на відміну від Цивільного процесуального кодексу - не містить. Суд звертає увагу на те, що справи про встановлення юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору. У частині першій статті 1 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. В силу вимог статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV, що має назву "ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ". На відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Кодекс адміністративного судочинства України не містить жодних процесуальних норм про здійснення адміністративним судом судочинства в порядку окремого провадження, у вигляді непозовного судочинства про встановлення того чи іншого факту. Саме тому такі справи розглядаються в порядку окремого провадження в рамках цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом". Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Оскільки рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з цього питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ. Таким чином, у цьому випадку, адміністративний суд не є судом, встановленим законом щодо розгляду такої категорії справ. З цих підстав також не може бути взята судом до уваги постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц. Натомість, суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що саме у порядку окремого провадження (а відтак за правилами цивільного судочинства) розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Таким чином, у цій постанові роз`яснено механізм розгляду справи про встановлення юридичного факту у порядку окремого провадження чи загального провадження. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі №644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі №641/5187/20. Суд звертає увагу на те, що на противагу обставинам, досліджуваним Верховним Судом у справі № 290/289/22-ц, на висновки якого у в рамках цієї справи посилається позивач, ця позовна заява не містить доказів існування спору між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_3, Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про встановлення факту, який має юридичне значення, не пов`язана із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а стосується захисту приватних інтересів та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. За таких обставин, колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті провадження у справі в порядку адміністративного судочинства. З приводу оскарження ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 про повернення заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів без розгляду, то враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку, що встановлення факту, що має юридичне значення не повинно розглядатися за правилами адміністративного судочинства, то вказану ухвалу необхідно залишити без змін. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, судові рішення суду першої інстанції є законними, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни судових рішень суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та ухвалу судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року про повернення заяви без розгляду у справі № 140/6423/23 - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин