Постанова 4875 № 922/1621/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2023 року м. Харків Справа № 922/1621/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М. за участю секретаря судового засідання Ламанової А.В. та за участю представників сторін: від позивача Сергєєва М.Ш. (ордер серії АЕ № 1196926 від 04.05.2023) поза межами приміщення суду; від відповідача не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (вх. № 614Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 (повний текст складено 13.03.2023), ухвалене у складі судді Кухар Н.М. у справі № 922/1621/22 за позовом Приватного підприємства «Харків-Полімер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» про стягнення 3 187 410,26 грн ВСТАНОВИВ: 21.09.2022 Приватне підприємство «Харків-Полімер» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 3 187 410, 26 грн, що складається з основного боргу у розмірі 2 516 085,00 грн, пені у розмірі 162683, 85 грн, 36% річних у сумі 240716, 95 грн, інфляційного збільшення заборгованості у розмірі 267924, 46 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов Договору купівлі-продажу № 25 від 01.02.2022 та приписів чинного законодавства, не розрахувався за отриманий 07.02.2022 та 11.02.2022 товар. Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» на користь Приватного підприємства «Харків-Полімер» заборгованість у розмірі 3 187 410, 26 грн (у тому числі: основний борг у розмірі 2 516 085,00 грн, пеня у розмірі 162683, 85 грн, 36% річних у розмірі 240716, 95 грн, інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 267924, 46 грн); витрати зі сплати судового збору в розмірі 47811, 15 грн. Не погодившись з рішенням, ухваленим судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак», яке просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вказує, що позивачем не доведено, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо доведеності факту поставки товару за видатковими накладними № 32 від 07.02.2022 та № 65 від 11.02.2022 за договором купівлі продажу № 25 від 01.02.2022, а надані документи не є належними та допустимими доказами поставки товару за договором, оскільки їх відомості не дають змогу дослідити та підтвердити факт постачання товару на умовах погоджених сторонами у договорі та ідентифікувати осіб, які приймали участь у господарській операції. Крім того, наголошує, що нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, відсотків річних та втрат від інфляції є необґрунтованими та безпідставними під час введення в Україні військового стану. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2023 у справі № 922/1621/22 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/1621/22. 10.04.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/1621/22. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (вх. № 614Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 залишено без руху. Встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 71716, 73 грн. 19.04.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» надійшла заява про усунення недоліків з додатками, а саме: доказами сплати судового збору у розмірі 71716, 73 грн. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (вх. № 614Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22. Встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії іншим учасникам справи. 10.05.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Харків-Полімер» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 залишити без змін. Вказаний відзив досліджено колегією суддів та приєднано до матеріалів справи. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (вх. № 614Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 призначено до розгляду на 04.07.2023 о 11:50 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132. 28.06.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Харків-Полімер» надійшло клопотання про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2023 задоволено клопотання Приватного підприємства «Харків-Полімер» про участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи 922/1621/22, в режимі відеоконференції. Судове засідання Східного апеляційного господарського суду з розгляду справи № 922/1621/22, яке відбудеться 04.07.2023 о 11:50 год., та наступні судові засідання, ухвалено провести за участю представника Приватного підприємства «Харків-Полімер» адвоката Сергєєвої М.Ш. в режимі відеоконференції поза межами приміщення, з використанням власних технічних засобів. Присутня у судовому засіданні представник позивача (в режимі відеоконференції) проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити та залишити рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Представник апелянта (відповідача) у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в електронний кабінет з відміткою про одержання 12.06.2023 о 20:34 год. Крім того, ухвала Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 була направлена на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак», проте повернулась до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». У відповідності до п. 5 ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до ч. 12 статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника апелянта (відповідача), у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті. У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як встановлено судом, 01.02.2022 між Приватним підприємством «Харків-Полімер» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 25, відповідно до умов якого, продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених цим договором, товар (партію товару) у кількості, асортименті і за цінами, вказаними в накладних на відпуск товару, що є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до Специфікації № 1 до договору № 25 від 02.02.2022, сторони погодили поставку поліетилену SАВІС 319 ВJ у кількості 41250 кг, на загальну суму 2516085, 00 грн. Також під час підписання зазначеної Специфікації сторони погодили, що на склад покупця товар має бути поставлений 08.02.2022 та 15.02.2022. Дати оплати були встановлені як 02.03.2022 та 10.03.2022. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору та вищевказаної Специфікації № 1 позивач 07.02.2022 поставив першу партію товару на суму 1258042, 50 грн та 11.02.2022 поставив другу партію товару також на суму 1258042, 50 грн. Разом із поставкою товару, на виконання вимог п. 2.5 договору позивачем були надані супровідні документи в оригіналах, зокрема, рахунки № 17 від 07.02.2022, №57 від 11.02.2022, видаткові накладні № 32 від 07.02.2022, № 65 від 11.02.2022. Однак, позивач вказує, що від відповідача підписані видаткові накладні на адресу ПП «Харків-Полімер» не повернулись, оскільки 24.02.2022 почалася війна, і Харків був у центрі активних бойових дій. Позивач зазначає, що отримав від перевізника тільки підписані відповідачем товарно-транспортні накладні №32 від 07.02.22 та № 65 від 11.02.2022. Водночас, під час поставок товару, позивачем були подані на реєстрацію, а в подальшому були зареєстровані у ЄРПН та прийняті контрагентом податкові накладні № 20 від 07.02.2022 та № 62 від 11.02.2022. Відповідно до п. 5.1 договору, покупець сплачує продавцеві поставлений товар на умовах відтермінування платежу протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару. Згідно з п. 5.2 договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця. Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок продавця. Відповідно до п. 5.4 договору, зміна сторонами умов оплати після підписання цього договору в межах терміну його дії, здійснюється за їх погодженням на підставі додаткової угоди до цього договору або в іншому порядку, передбаченому цим Договором та/або чинним в Україні законодавством. Відповідно до вищевказаної Специфікації № 1 до договору, сторони чітко передбачили строки оплати товару - як 02.03.2022 (сума 1258042,50 грн) та 10.03.2022 (сума 1258042,50 грн). Проте, відповідач за отриманий товар не розрахувався і станом на 14.06.2022 має основну заборгованість у розмірі 2516085, 00 грн. Вказані обставини і стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення основного боргу у розмірі 2516085 грн та у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару, позивачем також заявлено до стягнення, на підставі умов договору та відповідних положень чинного законодавства, 36 % процентів річних у сумі 240716,95 грн та інфляційне збільшення заборгованості в сумі 267924,46 грн. Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» на користь Приватного підприємства «Харків-Полімер» заборгованість у розмірі 3 187 410, 26 грн (у тому числі: основний борг у розмірі 2 516 085,00 грн, пеня у розмірі 162683, 85 грн, 36% річних у розмірі 240716, 95 грн, інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 267924, 46 грн); витрати зі сплати судового збору в розмірі 47811, 15 грн. Мотивуючи рішення у даній справі суд першої інстанції вказав, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар підтверджується матеріалами справи, а саме: Специфікацією № 1 до договору, товарно-транспортними накладними №32 від 07.02.22 та № 65 від 11.02.2022 та податковими накладними, строк оплати за якими є таким, що настав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позову. Щодо заперечень відповідача стосовно нарахування позивачем пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмір подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 162683,85 грн, відсотків річних у розмірі 240716,95 грн та втрат від інфляції у розмірі 267927,46 грн, під час настання форс-мажорних обставин у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, судом зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного. За приписами статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 ЦК України. У відповідності до ч. 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 статті 638 ЦК України). За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За змістом ч. 1-3 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Згідно з ч. 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату. Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №

363. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до ч. 1 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Надані позивачем накладні № 32 від 07.02.2022 на суму 1 258 042, 50 грн та № 65 від 14.02.2022 на суму 1 258 042, 50 грн не містять підпису та печатки відповідача. Позивач вказує, що разом з поставками, на виконання п. 2.5. договору, всі супроводні документи були надані в оригіналах відповідачу, проте від відповідача підписані видаткові накладні не повернулись, оскільки 24.02.2022 почалась війна, і місто Харків було у центрі активних бойових дій. Колегія суддів акцентує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18. У відповідності до ч. 1, 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. За приписами ч. 3, 8 статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни. Відповідно до п. 201.1 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань, платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно з п. 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 статті 201 цього Кодексу). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначила, що: - податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки; - підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст; - встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Колегія суддів зауважує, що податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарської операції з придбання товарно матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності. З матеріалів справи убачається, що позивачем виконано обов`язок зі складання та реєстрації податкових накладних, а саме: податкової накладної № 20 від 07.02.2022 та податкової накладної № 62 від 11.02.2022, які складені у відповідності до статті 187 ПК України. Судом першої інстанції правомірно зазначено, що за правилом «першої події», яким є поставка товару, позивачем були виписані податкові накладні № 20 від 07.02.2022 та № 62 від 11.02.2022 і подані на реєстрацію, а в подальшому були зареєстровані у ЄРПН та прийняті контрагентом, що підтверджується відміткою, сформованою автоматично після підтвердження з боку відповідача. А отже, зазначені податкові накладні підтверджують здійснення поставки позивачем та прийняття товару відповідачем. Крім того, позивач підтверджує постачання товару товарно-транспортними накладними № 32 від 07.02.2022, № 65 від 11.02.2022, а також укладеними позивачем договорами з перевізниками товару, рахунками на оплату, актами надання послуг №4 та № 255, та наданою перевізником навігацію маршруту його автомобіля. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відтиск печатки на товарно-транспортних накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними, за відсутності прізвищ та посад осіб, які прийняли товар, що спростовує сумнів чи дійсно відбувалася реальна здача-прийняття товару. Так, згідно з п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.5. Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. З матеріалів справи убачається, що у товарно-транспортних накладних № 32 від 07.02.2022 та № 65 від 11.02.22 не було зазначено посадових осіб відповідача, відповідальних за здійснення господарської операції з прийняття спірного товару та реквізитів довіреності на підставі яких ці особи діяли від імені відповідача, водночас, зазначені товарно-транспортні накладні містять такі обов`язкові реквізити як дати їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи уповноважених осіб сторін (підписи яких були засвідчені відтиском печатки товариств) тощо. Печатка не вибувала з володіння відповідача (доказів зворотного відповідачем не надано). Таким чином, надані в сукупності докази підтверджують факт поставки товару позивачем відповідачу на загальну суму 2 516 085, 00 грн. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що підписана Специфікація №1 до договору не є «замовленням» покупця на поставку товару, а є лише попереднім погодженням між сторонами обсягів поставки товару та строків поставки, а замовлення на поставку «партії товару» ТОВ «Атлант-Пак» не надавалось. У відповідності до п. 2.1.1 договору підставою щодо поставки кожної партії товару є замовлення покупця, узгоджене продавцем. Замовлення покупця узгоджується продавцем шляхом направлення покупцю відповідного підтвердження замовлення (поштою, факсом, електронною поштою або усно) або шляхом виконання продавцем дій, якi свідчать про узгодження замовлення (відвантаження товару). У Специфікації № 1 до договору № 25 від 02.02.2022, сторони погодили поставку поліетилену SABIC 319 BJ у кількості 41250 кг, на загальну суму 2516085 грн. Також під час підписання зазначеної Специфікації № 1 сторони погодили, що на склад покупця товар має бути поставлений 08.02.2022 та 15.02.2022. Отже, відповідно до вищевказаної Специфікації № 1 до договору, сторони чітко передбачили всі істотні умови, якi свідчать про узгодження замовлення (відвантаження товару). У відповідності до п. 5.1. договору покупець сплачує продавцеві поставлений товар на умовах відтерменування платежу протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару. Водночас, у відповідності до Специфікації № 1 до Договору № 25 від 02.02.2022 сторони погодили, що дати оплати є: 02.03.2022 та 10.03.2022. Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» на користь Приватного підприємства «Харків-Полімер» підлягає сума боргу у розмірі 2 516 085, 00 грн. Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 162683, 85 грн, колегія судів зазначає таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У відповідності до ч. 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано Згідно з п. 7.2. договору убачається, у випадку невиконання та/або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті по даному договору, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі 0, 1 % від вартості неоплаченого товару (партії товару), але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період її нарахування, за кожний день прострочення до дня фактичної оплати. За розрахунком позивача сума пені: 1) за вн № 32 за період з 03.03.2022 по 14.06.2022 становить 84099, 28 грн; 2) за вн № 65 період з 11.03.2022 по 14.06.2022 становить 78584, 57 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 162683, 85 грн за вищезазначені періоди, колегія суддів встановила, що дані нарахування здійснено арифметично вірно, він не суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає задоволенню. Щодо стягнення 36 % річних у розмірі 240716, 95 грн та інфляційних втрат у розмірі 267924, 46 грн, колегія судів зазначає наступне. У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, враховуючи положення статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до ч. 4 статті 236 ГПК України. Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку прострочення оплати товару більш, ніж на 3 (три) календарних дні, покупець зобов`язаний оплатити продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 36 % відсотків річних від вартості неоплаченого в установлений термін товару (партії товару) з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати. За розрахунком позивача сума 36 % річних: 1) за вн № 32 за період з 06.03.2022 по 14.06.2022 становить 125321, 71 грн; 2) за вн № 65 період з 14.03.2022 по 14.06.2022 становить 115395, 24 грн. За розрахунком позивача сума інфляційних втрат: 1) за вн № 32 за період з 06.03.2022 по 14.06.2022 становить 133962, 23 грн; 2) за вн № 65 період з 14.03.2022 по 14.06.2022 становить 133962, 23 грн. Перевіривши розрахунок 36 % річних у розмірі 240716, 95 грн та інфляційних втрат у розмірі 267924, 46 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що він не суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає задоволенню. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що нарахування пені, 36 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованим та безпідставним під час введення в Україні військового стану, виходячи з наступного. Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Відповідно до п. 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору. Верховний Суд у постанові від 30.05.2022 у справі №922/2475/21 констатував, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Тобто, відповідачу необхідно доводити факт невиконання зобов`язання саме у зв`язку з введенням воєнного стану. У даному випадку, відповідач отримав товар до введення на території України воєнного стану, тому твердження апелянта щодо звільнення від відповідальності з посиланням на воєнний стан, є безпідставними. Крім того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб. Такий лист не звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями. Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. А отже, само по собі введення воєнного стану в країні не свідчить про принципову неможливість оплати поставленого позивачем товару. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі № 922/1621/22 слід залишити без змін. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України Колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. За змістом ч. 1 статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Відповідно до положень п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «+11 посилань», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався, за останніми змінами відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01.05.2023 № 254/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб. Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ. На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (вх. № 614Х) залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 01.03.2023 у справі №922/1621/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України. У судовому засіданні апеляційної інстанції 04.07.2023 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 11.07.2023. Головуючий суддя І.А. Шутенко Суддя Н.В. Гребенюк Суддя М.М. Слободін