Постанова 4805 № 295/4764/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/4764/21 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І.Г. Категорія 82 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Галацевич О.М. за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/4764/21 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Оксі Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вердикт Капітал» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним кредитний договір №014/4708/73/135938 від 01 липня 2008 року, що укладений між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». В обґрунтування позову зазначає, що 01 липня 2008 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке перейменоване в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а на час направлення позову до суду АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір №014/4708/73/135938, за яким йому було надано кредит в сумі 28 480 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 13,80% річних за користування кредитними коштами на придбання рухомого майна, а саме легкового автомобіля, який відразу був переданий в заставу банку та на цей автомобіль накладено нотаріальне обтяження. Стверджує, що згідно п.1.2 договору цільове призначення кредиту на споживчі цілі (придбання транспортного засобу). Вказує, що станом на 19 жовтня 2011 року він сплатив в банк біля 15 тис доларів США. Стверджує, що ним була отримана пропозиція від представників банку про те, що у випадку реалізації автомобіля та сплати в касу банку виручених від цього коштів, він не буду мати будь-якої заборгованості перед банком, на що він погодився. Вказує, що на пропозицію працівників банку та за письмовою згодою банку було знято нотаріально накладене обтяження на легковий автомобіль і вказаний автомобіль було продано. Зазначає, що виручені від продажу кошти в сумі 15600 доларів США - 20 жовтня 2011 року ним було сплачено банку в рахунок погашення заборгованості за кредитом. Вважає, що він достроково погасив майже всю суму кредиту: тіло кредиту та відсотки (більше 30,5 тисяч доларів США), в той час як отримував 28 480 доларів США. Зазначає, що 23 листопада 2011 року Богунським районним судом м. Житомира було ухвалено заочне рішення по справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким даний позов задоволено та заочно зобов`язано його повернути банку 14 446,58 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на час винесення рішення 115 348,72 грн. Вважає, що станом на день ухвалення рішення він не мав простроченої заборгованості за кредитом, а малося навпаки дострокове погашення кредиту. Стверджує, що працівники банку шахрайським шляхом заволоділи більш як 4 600 доларів США із 15 600 доларів США, які сплачені ним - 20.10.2011, про що свідчать долучені до справи копії квитанцій та розрахунки за кредитом. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції полягає в неповноті та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а саме судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення помилкового рішення. Вказує, що він достроково погасив майже всю суму кредиту: тіло кредиту та відсотки (більше 30,5 тисяч доларів США), в той час як отримував 28 480 доларів США. Однак, зазначає, що банком було незаконно подано позов про стягнення з нього заборгованості. Вказує, що на день ухвалення рішення Богунським районним судом м. Житомира від 23.11.2011 він не мав простроченої заборгованості за кредитом. Стверджує, що матеріалами цивільної справи №2-3428/11 підтверджено, що працівники банку шахрайським шляхом заволоділи більш як 4600 доларів США із 15 600 доларів США, які сплачені ним 20.10.2011, про що свідчать долучені до даної справи копії квитанцій та розрахунок заборгованості за кредитом. Вказує, що згідно квитанції ним сплачено - 20 жовтня 2011 року 15600 доларів США, а згідно розрахунку заборгованості банком 20 жовтня 2011 року зараховано 3870,72 долара США та 21 жовтня 2011 року зараховано 7076,25 долара США, що становить 10946,97 долара США. Вважає, що банк не дотримав та грубо порушив вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого заставою, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що банк в умовах кредитного договору приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та, того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на його думку є ознаками введення банком його в оману. Зазначає, що розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту, відповідач не здійснював, в письмовій формі не викладав, до його відома не доводив та з ним не узгоджував. Вказує, що в змісті кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01 липня 2008 року відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення, а саме відповідач при укладанні спірного кредитного договору з позичальником: - не здійснив належно детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту згідно вимог п.2 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.3 «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»; - не зазначив належно вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості згідно вимогами п. 3.4 Правил; - не визначив належно реальну процентну ставку в порушення вимоги п.3.3 Правил; - не визначив та не вказав належно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді, згідно вимоги п.3.3 «Правил», шляхом підсумовування всіх платежів здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; - в порушення вимоги п.3.8 «Правил», банк не встановив застереження щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків; - всупереч вимоги п.3.4 «Правил», не зазначив про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, а також про всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; - всупереч вимоги п.8 ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не визначив порядок припинення дії кредитного договору; - в порушення вимоги п.6 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» не встановив істотної умови договору, про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожним з достроковим поверненням кредиту; - не визначив відповідальності кредитора при порушені умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту (зокрема, в разі зарахування коштів з каси банку на транзитні рахунки або на рахунки не зазначені в договорі) як того вимагає п.9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; - в порушення вимог ст.61 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення; - не встановив положення про інфляційне застереження та не узгодив домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки. Також стверджує, що в договорі про надання споживчого кредиту відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом, що не відповідає умовам п.3.2 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Вважає, що відповідач скористався тим, що йому об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Вердикт Капітал» просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 березня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначає, що при укладенні кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, і вони досягли згоди щодо істотних умов даного договору, що підтверджено власноручними підписами та печаткою сторін, правочин вчинений у формі, встановленій законом, був спрямований на отримання кредиту та на його погашення, згідно з умовами даного договору. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі відділення №8 Житомирської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке перейменоване в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а на час направлення позову до суду в АТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено кредитний договір №014/4708/73/135938, за яким ОСОБА_1 надано кредит в сумі 28 480 доларів США зі сплатою процентів в розмірі 13,80% річних за користування кредитними коштами, на придбання рухомого майна - легкового автомобіля. 02 липня 2008 року з метою забезпечення кредиту між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір застави, відповідно до п.2.1 якого цей договір забезпечує вимогу заставодержателя, що випливає з кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01.07.2008. П.2.2 вказаного договору в забезпечення своєчасного повернення кредиту, відсотків за користування ним, а також неустойки, заставодавець заставляє транспортний засіб: автомобіль марки Mitsubishi Grandis 2.4 Sport, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Згідно квитанції №0TRO5421 від 20.10.2011 ОСОБА_1 на погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором сплатив 15600 доларів США. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008 станом на 22 листопада 2011 року заборгованість ОСОБА_1 становить 155 993,26 грн. Також, вбачається, що 20 жовтня 2011 року на погашення боргу було зараховано 3 870,72 долара США та 21 жовтня 2011 року зараховано 7 076,25 долара США, що становить 10946,97 долара США. Неврахованими залишились 4 653,03 долара США. Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2011 року у справі №2-3428/11 було частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зобов`язано позичальника повернути банку 14 446,58 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на той час 115 348,72 грн. 18.12.2019 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк» укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-28, в т. ч. і за вищевказаним кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008. 18.12.2019 між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-28-1 в т. ч. і за кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008. 26.12.2019 між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та ТОВ «ФК «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги №2612-01 в т. ч. і за кредитним договором №014/4708/73/135938 від 01.07.2008. Розглядаючи даний спір колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша цієї статті у редакції, чинній на час укладення кредитного договору). За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України). Як на підставу для визнання оспорюваного договору про надання споживчого кредиту недійсним, ОСОБА_1 посилається на те, що такий договір укладений з порушенням статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживача», оскільки перед укладенням договору позивальник не був повідомлений про умови кредитування, валютні ризики, банк включив у договори несправедливі умови та ввів позивальника в оману, приховавши від нього інформацію про наявність більш вигідної системи кредитування. Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У частинах першій та другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відтак, відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №619/130/16-ц (провадження №61-20042св18). Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановлено, що оспорюваний кредитний договір №014/4708/73/135938 від 01 липня 2008 року про надання споживчого кредиту підписаний ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке перейменоване в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а на час направлення позову до суду в АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , які досягли згоди з приводу усіх істотних його умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Умови договору викладені чітко та з наявністю повної інформації стосовно умов кредитування, позивальник підписав кредитний договір, а саме кожну сторінку спірного договору та виконував його умови. Також колегією суддів встановлено факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів та внесення у подальшому платежів на виконання умов кредитного договору. При цьому, отримавши кредитні кошти в іноземній валюті, позичальник взяв на себе зобов`язання повернути їх саме в іноземній валюті, або в її гривневому еквіваленті, тим самим прийнявши на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу. Крім того, у п.13.4 спірного кредитного договору ОСОБА_1 засвідчив, що він усвідомлює та гарантує, що умови укладеного договору для нього є зрозумілі, відповідають його інтересам (інтересам його сім`ї), є розумними та справедливими. Також, в п. 13.7 ОСОБА_1 підтвердив, що перед укладенням спірного кредитного договору він був повідомлений в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та орієнтовну сукупну вартість кредиту та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана йому інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною. Таким чином, обставини, які б свідчили про здійснення банком нечесної підприємницької практики та про введення позичальника в оману, зокрема сам факт обману, наявність умислу в діях банку, спрямованого на введення позичальника в оману щодо умов кредитування, відповідач не довів. Такий висновок відповідає висновку викладеному Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 5 серпня 2022 року у справі №213/1305/20 (провадження №61-9223св21). Встановивши, що спірний договір про надання споживчого кредиту не суперечить нормам цивільного законодавства, а позивач не довів обставини, на які він посилався в позові, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору №014/4708/73/135938 від 01 липня 2008 року недійсним. Відтак, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 12 липня 2023 року. Головуючий Судді