Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/23356/22

Справа № 127/23356/22 Провадження № 22-ц/801/1440/2023 №22-ц/801/1439/2023 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю.А. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 липня 2022 рокуСправа № 127/23356/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Денишенко Т.О., Рибчинського В.П., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/23356/22 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Люлика Романа Івановича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2023 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2023 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2023 року,які ухвалені суддею Шаміною Ю.А. у Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст рішення складено 15 травня 2023 року, повний текст додаткового рішення складено 18 травня 2023 року, в с т а н о в и в : В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи позовні вимоги тим, що 07 вересня 2013 року між сторонами було укладено шлюб, у якому народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року шлюб між сторонами розірвано. За час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі, сторонами було набуто наступне майно: квартира АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки Renault Logan, 2011 року випуску, VIN кузов НОМЕР_1 , який був зареєстрований за відповідачем та вибув з його володіння без згоди позивача 26 вересня 2019 року; транспортний засіб марки Dacia Logan, 2008 року випуску, VIN кузова НОМЕР_2 , який був зареєстрований за відповідачем та вибув з його володіння без згоди позивача 02 жовтня 2020 року. Враховуючи те, що спірні автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя, цінним майном, в той час, як відповідач розпорядився ними на власний розсуд без письмової згоди позивача, позивач має право на 1/2 грошової компенсації вартості спірних транспортних засобів. Крім того, враховуючи те, що спільна донька сторін постійно проживала та буде проживати з позивачем, яка утримує та забезпечує доньку всім необхідним, вважає що в даному випадку існують обставини, які мають істотне значення при вирішення питання поділу нерухомого майна сторін, та як на підставу відступу від засад рівності часток майна. З огляду на викладене, позивач просила визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майно, що придбано ними під час шлюбу, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки Renault Logan, 2011 року випуску, VIN кузов НОМЕР_1 , який був зареєстрований за відповідачем та вибув з його володіння без згоди позивачки 26 вересня 2019 року; транспортний засіб марки Dacia Logan, 2008 року випуску, VIN кузова НОМЕР_2 , який був зареєстрований за відповідачем та вибув з його володіння без згоди позивача 02 жовтня 2020 року. Здійснити поділ спільного майна сторін, наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право власності на спільно набуте під час шлюбу нерухоме майно, а саме: 1/2 квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на спільно набуте під час шлюбу нерухоме майно, а саме: 1/2 квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 198 132 грн, що складає 60% ринкової вартості належних сторонам транспортних засобів Renault Logan, 2011 року випуску, та Dacia Logan, 2008 року випуску, в рахунок компенсації від їх продажу. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2023 рокупозов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна. Визнано об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб марки Renault Logan, 2011 року випуску, VIN кузов НОМЕР_1 , та транспортний засіб марки Dacia Logan, 2008 року випуску, VIN кузова НОМЕР_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини транспортного засобу марки Dacia Logan, 2008 року випуску, VIN кузова НОМЕР_2 в розмірі 75515,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10544,25 грн (у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Представник ОСОБА_1 адвокат Люлик Р.І. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації в розмірі 89595 грн, за частку транспортного засобу марки Renault Logan, 2011 року випуску, та додаткове рішення в частині відмови в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17500 грн, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду, а тому рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи, є у цих частинах незаконними та необґрунтованими. Просив рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації в розмірі 89595 грн, за частку транспортного засобу марки Renault Logan, 2011 року випуску, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити в цій частині позовні вимоги. Додаткове рішення в частині відмови в стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17500 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 17500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, представник ОСОБА_2 адвокат Чернілевська Р.В. подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2023 року, оскільки вважає його необґрунтованим, розмір стягнутих судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 32500 грн є не співмірною із складністю справи та обсягом наданих позивачу правових послуг. Таким чином, просила суд додаткове рішення змінити в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, зменшивши розмір судових витрат стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 32500 грн до 8500 грн. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 червня 2023 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом встановлено, що 07 вересня 2013 року сторони, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрували шлюб. У шлюбі народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2020 року у справі №127/22374/20 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 жовтня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.7). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 листопада 2020 року у справі №127/22370/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.6). Рішенням суду було встановлено, що сторони не проживали разом та не вели спільного господарства з вересня 2020 року. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно листа ТСЦ №0541 від 25 квітня 2022 року №31/2-Л-37/аз за відповідачем ОСОБА_2 були зареєстровані транспортні засоби: Renault Logan, 2011 року випуску, в період з 19 квітня 2017 року по 26 вересня 2019 року; Dacia Logan, 2008 року випуску, в період з 19 квітня 2019 року по 02 жовтня 2020 року (а.с.13). Відмовляючи в частині стягнення компенсації в розмірі 89595 грн, за частку транспортного засобу марки Renault Logan, 2011 року випуску, суд першої інстанції виходив з того, що цей автомобіль був проданий у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Доказів того, що вказаний автомобіль був проданий без відома позивача ОСОБА_1 суду не надано, тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що отримані від продажу автомобіля грошові кошти були витрачені спільно сторонами в інтересах сім`ї. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідно до положень ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачені ст. 65 СК України. Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частини вартості автомобіля марки Renault Logan, 2011 року випуску, вартість якого становить 179190 грн. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки зазначений транспортний засіб був відчужений відповідачем 26 вересня 2019 року в період перебування сторін у шлюбних відносинах (за рік до припинення ведення спільного господарства, що встановлено рішенням про розірвання шлюбу). Позивач не надала суду доказів, а судом не встановлено, що кошти, отримані від продажу транспортного засобу, не були використані в інтересах сім`ї. Отже, за наявності факту перебування сторін у шлюбі та відсутності доказів використання коштів від продажу спільного майна не в інтересах сім`ї, вважається, що укладений одним із подружжя договір був в інтересах сім`ї. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 травня 2023 року у справі № 278/2482/21 (провадження № 61-12736св22). Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині визнання спірного майна спільною сумісною власністю з огляду на наступне. У пунктах 22, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого. Встановивши, що транспортні засоби: Renault Logan, 2011 року випуску; Dacia Logan, 2008 року випуску, які були об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужені відповідачем ОСОБА_2 без згоди позивачки, проте вона не оспорює правочини на відчуження цих транспортних засобів, а просить врахувати їх вартість при поділі спільного майна подружжя, тому суд першої інстанції зробив помилкові висновки про задоволення вимог щодо визнання вказаного майна об`єктом спільної сумісної власності. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 726/1388/16 (провадження № 61-10684св21), у якій зазначено, що встановлення належності спірного автомобіля до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановлення для вирішення заявленого спору, виходячи з його підстав та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення. Отже, встановлення належності вказаного спірного майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановленню для вирішення заявленого спору, виходячи з його підстав, та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішення та вказівки у резолютивній частині судового рішення. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в частині визнання об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортних засобів марки Renault Logan, 2011 року випуску, VIN кузов НОМЕР_1 , та Dacia Logan, 2008 року випуску, VIN кузова НОМЕР_2 , підлягає скасуванню. Щодо оскарження додаткового рішення суду. Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 32500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що витрати понесені сторонами у справі є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правову допомогу), розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, докази про їх не співмірність відсутні, клопотань про їх не співмірність не заявлялося. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Позивач ОСОБА_1 скористалася допомогою адвоката, про що свідчить договір №07-02/22про надання правової допомоги від 07 лютого 2022 року, укладений між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Люликом Р.І., предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справі щодо поділу спільного майна колишнього подружжя (п. 1 Договору). У пункті 4.1-4.2 вказаного договору сторонами погоджено, що вартість адвокатських послуг за комплекс послуг складає 50000 грн. Вартість послуг проводиться поетапно, по мірі надання адвокатських послуг. Згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу від 05 травня 2023 року адвокатом Люликом Р.І. надано ОСОБА_1 правову допомогу у Вінницькому міському суді Вінницької області при розгляді справи №127/23356/22 на загальну суму 40000,00 грн, з яких: 3000,00 грн (3 год.) - зустріч з клієнтом, надання консультації; 4000,00 (4 год.) - пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання стратегії представництва інтересів клієнта в судовому засіданні; 8000,00 грн (8 год.) - збір доказової бази в обґрунтування та підтвердження заявлених позовних вимог в справі про поділ спільного майна подружжя; 15000,00 грн (15 год.) - складання та подання позовної заяви про поділ спільного майна подружжя; 10000,00 грн (10 год.) - участь у судових засіданнях Вінницького міського суду Вінницької області при розгляді справи №127/23356/22. Надання зазначеного переліку вказаних послуг підтверджується актом наданих послуг згідно Договору №07-02/22 від 07 лютого 2022 року про надання правової допомоги від 05 травня 2023 року. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 сплатила адвокату Люлику Р.І., згідно договору про надання правничої допомоги №07-02/22 від 07 лютого 2022 року в сумі 40000 грн, що документально підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №05-05/23 від 05 травня 2023 року. Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд першої інстанції вважав, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 34000 грн. Крім того, відповідач ОСОБА_2 за надані йому послуги, згідно договору про надання правової допомоги від 07 грудня 2022 року, сплатив ОСОБА_6 10000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №01-05/23 від 09 травня 2023 року. Оскільки частково задоволені позовні вимоги, то суд першої інстанції вважав, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача 1500 грн. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції на підставі ч.10 ст.141 ЦПК України стягнув різницю витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно задоволеним вимогам) в розмірі 32500 грн (34000 грн 1500 грн). Крім того, у поданій адвокатом Люликом Р.І. заяві про ухвалення додаткового рішення, останній просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 40000 грн, надавши при цьому квитанцію до прибуткового касового ордера №05-05/23 від 05 травня 2023 року про сплату 40000 грн, а тому є безпідставними посилання в апеляційній скарзі щодо необхідності стягнути 50000 грн витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 адвоката Чернілевської Р.В., що витрати на професійну правничу допомогу адвоката Люлика Р.І. є не співмірними та не відповідають критерію розумності, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Таким чином, відсутні правові підстави для зменшення стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу з 32500 грн до 8500 грн. Разом з тим, враховуючи, що апеляційним судом рішення суду в частині визнання транспортних засобів об`єктами права спільної сумісної власності подружжя скасовано, колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення суду підлягає зміні в частині стягнутих витрат на професійну правничу шляхом їх зменшення з 32500 грн до 30000 грн, що буде відповідати співмірності з фактично наданим послугам адвоката. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Люлика Романа Івановича та представника ОСОБА_2 адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу марки Renault Logan, 2011 року випуску, VIN кузов НОМЕР_1 , та транспортного засобу марки Dacia Logan, 2008 року випуску, VIN кузова НОМЕР_2 , скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2023 року змінити, зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу з 32500 грн до 30000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 12 липня 2023 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Денишенко Т.О. Рибчинський В.П.