Постанова 4824 № 758/777/23

справа № 758/777/23 провадження № 22-ц/824/7732/2023 головуючий у суді І інстанції Лещенко О.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 липня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу «Чайка» про визнання членства в кооперативі, В С Т А Н О В И В: У січні 2023 року адвокат Скріжалєвська Л.П., в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовом до Автогаражного кооперативу «Чайка» про визнання членства в кооперативі. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року, було відмовлено у відкритті провадження. Не погоджуючись із указаною ухвалою представник ОСОБА_1 - адвокат Скріжалевська Л.П. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не погоджується із висновком суду, оскільки гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. В судове засідання ні позивач, ні відповідач не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну та поштову адресу, яка міститься в матеріалах справи (а.с.53-54). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та відповідача. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі ч. 1 п.1ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що в порядку цивільного судочинства не підлягають розгляду спори саме про визнання членства обслуговуючого кооперативу. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими з урахуванням наступного. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України). При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правомочності, передбачені законом і статутом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)). Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Згідно з частиною першої статтею 94 ГК України кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію». Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»). Основними принципами кооперації згідно із статтею 4 Закону України «Про кооперацію» є, зокрема, безпосередня участь членів кооперативної організації у її діяльності, рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос), соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва, демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно до статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних, інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»). Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Особи, які є членами створеного ними обслуговуючого кооперативу, правомочні брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19). Корпоративні права характеризуються, зокрема тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Отже, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини його членів з кооперативом, що пов`язані зі створенням, діяльністю, припиненням діяльності такої юридичної особи, а також з управлінням нею, є корпоративними (аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18). Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звертаючись до суду першої інстанції із позовом, просив визнати його членом Автогаражного кооперативу «Чайка» з 22 лютого 2006 року. Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив із того, що це спір підвідомчий суду господарської юрисдикції. Колегія суддів не погоджується з такими висновком суду першої інстанції, оскільки як убачається із змісту позову, його вимоги не стосуються реалізації права члена кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин. Тобто між сторонами не існувало спору з приводу правовідносин, які притаманні господарській діяльності. Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 334/375/22-ц. У справі, що переглядається позивач просить визнати його членом кооперативу з 22 лютого 2006 року з тих підстав, що він вважав себе включеним до членів кооперативу, ним були сплачені усі необхідні внески, він приймав активну участь у справах кооперативу, у тому числі матеріально. Позивачем укладались договори забудови приміщень, оплачувались будівельні роботи та в подальшому ним було зареєстровано право власності на вказані приміщення. При цьому право власності на побудовані за його рахунок приміщення було зареєстровано також на підставі виданих головою кооперативу довідок, у яких позивач був указаним як член кооперативу. В обгрунтування позову позивач також указує на порушення його цивільного та майнового права, а не корпоративного. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що відмовляючи у відкритті провадження у справі та вказавши на необхідність розгляду позову в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції не врахував особливостей правового статусу суб`єкта звернення та не визначився з предметом позовних вимог, а також зі змістом спірних правовідносин. Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є захист цивільних прав та/або охоронюваних законом інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Таким чином, розгляд спору у цій справі віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції за правилами ЦПК України. Наведене дає підстави для висновку, що доводи апеляційної скарг є обґрунтованими, а оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Таким чином, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 24 січня 2023 року скасувати, направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба