Постанова Київський апеляційний суд № 755/13366/22

Постанова ІменемУкраїни Єдиний унікальний номер справи 755/13366/22 Номер провадження 22-ц/824/9589/2023 Головуючий у суді першої інстанції Т.В. Савлук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 11 липня 2023 року місто Київ Номер справи 755/13366/22 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів - Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Державне підприємство «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Даниленком Євгенієм Михайловичем , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року, постановлену у складі судді Савлук Т.В., в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, у с т а н о в и в: У грудні 2022 року ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суми доплати за інтенсивність, премії, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Ухвалою Дніпровського районного суду від 09.01.2023 позовну заяву повернуто позивачу. Постановою Київського апеляційного суду від 02.03.2023, ухвалу Дніпровського районного суду від 09.01.2023 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі контракту № 1 від 16.07.2019 укладеного з ДП «ЦОТІЗ» перебував на посаді директора Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження». 25.07.2022 Наказом № 73-22 Державного агентства України з управління зоною відчуження «Про ліквідацію Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» наказано припинити ДП «ЦОТІЗ» шляхом ліквідації. 06.09.2022 ОСОБА_1 , було вручено попередження від 25.07.2022 про наступне звільнення з посади директора ДП «ЦОТІЗ» за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 15.09.2022. 15.09.2022 ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з займаної посади директора у зв`язку з ліквідацією ДП «ЦОТІЗ» та скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України з 15.09.2022. Оскільки ДП «ЦОТІЗ» не здійснило розрахунку з позивачем в день його звільнення, просив суд: «Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 19 219, 63 грн. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , суму недорахованої та не виплаченої доплати за інтенсивність у розмірі 736,55 гривень. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , суму премії у розмірі 867 006,69 гривень. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , суму матеріальної допомоги у зв`язку зі звільнення внаслідок ліквідації підприємства у розмірі, що буде визначена після надання документів, витребуваних у відповідача. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки в рахунку у розмірі, що буде визначений на дату винесення рішення по справі виходячи з дати завершення розрахунків та документів, витребуваних у відповідача». Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 квітня 2023 позовну заяву ОСОБА_1 , до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суми доплати за інтенсивність, премії, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні працівника залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 позовну заяву визнано неподаною та повернуто заявнику. Не погоджуючись з ухвалою суду про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , через свого представника Даниленка Є.М. , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, не з`ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про повернення позову, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зазначено, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що порушує право на доступ до правосуддя. Апелянт зазначає, що всі заявлені до стягнення суми - це складові його заробітної плати, тому вимога про оплату судового збору за подання цієї позовної заяви є незаконною. Окрім того він не має можливості самостійно визначити точний розмір судового збору в зв`язку із тим, що підприємство ліквідовано. Відповіді на адвокатський запит щодо надання довідки з інформацією про середньоденну (годинну) заробітну плату ОСОБА_1 , та витяг з Табелю обліку робочого часу щодо ОСОБА_1 , за період з 01.01.2022 по 07.11.2022 відповідачем надано не було. Тому й було заявлено клопотання про витребування доказів, яке судом розглянуто не було. Водночас задля виконання ухвали від 04.05.2022 позивачем повторно були надані належним чином завірені копії документів. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідач не скористався. У відповідності до вимог п.13 ст.7, п. 6ч.1 ст. 353, ч.2 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки апеляційні скарги на ухвали суду про повернення заяви позивачеві розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України. Згідно з частиною четвертоюстатті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив суд: Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 19 219, 63 грн. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , суму недорахованої та не виплаченої доплати за інтенсивність у розмірі 736,55 гривень. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , суму премії у розмірі 867 006,69 гривень. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , суму матеріальної допомоги у зв`язку зі звільнення внаслідок ліквідації підприємства у розмірі, що буде визначена після надання документів, витребуваних у відповідача. Стягнути з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки в рахунку у розмірі, що буде визначений на дату винесення рішення по справі виходячи з дати завершення розрахунків та документів, витребуваних у відповідача». При цьому позивачем при подачі позову судовий збір не сплачено. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суми доплати за інтенсивність, премії, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні працівника залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали. Так, залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 , суд прийшов до висновку, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за дві позовні вимоги (про стягнення суми недорахованої та не виплаченої доплати за інтенсивність; про стягнення суми премії), як за позовну вимогу майнового характеру, у розмірі 1 відсоток від ціни позову, але не менше 04, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (992,40) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім того після визначення позивачем суми матеріальної допомоги у зв`язку із звільненням внаслідок ліквідації підприємства та суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку, позивач має надати докази сплати судового збору за дві вимоги майнового характеру (про стягнення суми матеріальної допомоги у зв`язку зі звільненням внаслідок ліквідації підприємства; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку), в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Окрім того додані до позовної заяви ОСОБА_1 , документи, всупереч вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України, не завірені належним чином. На виконання вимог ухвали суду від 05 квітня 2023 року, ОСОБА_1 , 25 квітня 2023 року до Дніпровського районного суду подано заяву та долучено копії документів завірені належним чином. Щодо вимоги про сплату судового збору позивачем зазначено, що всі заявлені до стягнення суми - це складові його заробітної плати, а отже судовий збір сплаті не підлягає. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 , до Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» про стягнення заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суми доплати за інтенсивність, премії, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні працівника визнано неподаною та повернуто позивачу у зв`язку із неусуненням недоліків. Повертаючи позовну заяву, суд виходив з того, що вимоги ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 25.04.2023 позивачем не виконано, оскільки не сплачено судовий збір за майнові та немайнові вимоги, заявлені у позові. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях175,177 ЦПК України. Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч. 1 ст. 185 ЦПК України). Частинами 2, 3 статті 185 ЦПК України визначено, щов ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Частиною 5 ст. 185 ЦПК України встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Згідно із ч. 2, 3 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Аналогічні положення викладено у статті 15 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Так основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплати належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат. Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку, що сума доплати за інтенсивність, сума премії, матеріальної допомоги входить до складу фонду оплати праці, а тому при пред`явленні зазначених вимог позивач звільняється від сплати судового збору. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на слідуюче. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зробила правовий висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палата Верховного Суду від 30.01.2019 прийнятій за результатами розгляду справи №910/4518/16. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Підсумовуючи викладене, позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір за вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Однак, у позовній заяві зазначено, що встановити точну суму заборгованості неможливо, оскільки відповідач не надає такої інформації, зокрема й на запити адвоката. А тому, адвокат Даниленко Є.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив суд першої інстанції під час підготовки справи до розгляду витребувати у відповідача відомості про заборгованість по заробітній платі перед позивачем, довідку з інформацією про середньоденну заробітну плату у липні та серпні 2022 року. Крім цього, адвокатом Даниленко Є.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , в заяві про усунення недоліків, ще раз наголошено про те, що надати відомості щодо точної суми заборгованості та середньоденного заробітку за затримку розрахунку при звільнені неможливо, оскільки відповідач не надає дані відомості. При цьому, судом першої інстанції клопотання щодо витребування інформації, яка необхідна була позивачу для встановлення точної суми заборгованості, та середньоденного заробітку за затримку розрахунку при звільнені, не вирішено по суті. Відповідно ч. 2 ст. 179 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Тобто, суд першої інстанції при відкритті провадження, якщо точна сума позову не встановлено, має право самостійно визначити розмір судового збору. Таким чином, відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції за відсутності точної суми заборгованості та суми середньоденного заробітку за затримку розрахунку при звільненні, повинен був повертати позивачу позовну заяву. За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Згідно з позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку що ухвала суду першої інстанції про повернення позову постановлена з порушенням норм процесуального права і таке порушення норм процесуального права перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки у суду не було законних підстав для повернення позову заявнику через неусунення недоліків, вказаних в ухвалі суду від 05.04.2022. Відповідно до п.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Даниленком Євгенієм Михайловичем , задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року скасувати, справу для продовження розгляду направити до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 11 липня 2023 року. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна