Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/2128/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року справа №360/2128/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 360/2128/22 (головуючий суддя І інстанції Захарова О.В.), складеного в повному обсязі 17 лютого 2023 року в м. Дніпро, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з такими вимогами: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.11.2022 № 122950002372 про відмову у призначенні пенсії; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 05.10.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах у відповідності до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши при цьому до пільгового стажу на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників періоди його роботи у ВП шахта «Карбоніт» ДП «Первомайськвугілля» з 18.03.2002 по 02.08.2002 учнем гірника очисного забою з повним робочим днем під землею, з 03.08.2002 по 17.03.2003 учнем машиніста підземної установки з повним робочим днем під землею, з 18.03.2003 по дату звернення за пенсією, тобто по 05.10.2022 гірником очисного забою з повним робочим днем під землею. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22 листопада 2022 року №122950002372 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 жовтня 2022 року про призначення пенсії на пільгових умовах за віком згідно частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у відповідності до вимог частини п`ятої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 360/2128/22 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що підприємства на яких працював позивач знаходяться на тимчасово окупованій території, відтак, уточнюючи довідки не можуть бути прийняті для підтвердження пільгового характеру роботи позивача Крім того, період роботи з 01.10.2021 по 31.03.2022 не враховано до пільгового стажу у зв`язку з відсутністю сплати страхових внесків. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу № 360/2128/22, однак листом року суд першої інстанції повідомив про відсутність справи в паперовому вигляді. Також повідомлено, що всі документи експортовано в комп`ютерну програму «Діловодство спеціалізованого суду». Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд» Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 05.10.2022 року звернувся через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 22.06.2022 № 122950002372 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ст114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи підтвердженого в установленому законодавством порядку. В рішенні зазначено, що загальний страховий стаж становить 21 рік 10 місяців 12 днів (з урахуванням кратності 40 років 3 місяці 10 днів), пільговий стаж роботи згідно відомостей по спеціальному стажу реєстру застрахованих осіб становить 19 років 04 місяці 25 днів. Період з 01.10.2021 по 31.03.2022 не враховано до пільгового стажу, оскільки сплата страхових внесків згідно даних СПОВ відсутня. Таким чином, спірним при розгляді даної справи є питання правомірності відмови у призначенні пенсії. Приймаючи спірне рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Пенсійного фонду підлягає скасуванню з повторним розглядом заяви з повним та всебічним розглядом всіх поданих документів, та, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення виключно в межах апеляційної скарги та зазначає наступне. Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок). Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Відповідачем не зараховано до пільгового стажу роботи позивача періоди праці на підприємствах, які знаходяться на тимчасово окупованій території та не взято до уваги уточнюючи довідки, видані вказаними підприємствами. Суд апеляційної інстанції вважає це незаконним, з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій. Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 4 Закону № 1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Згідно з ст. 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII. Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці. Отже, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв`язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області позивачу у реалізації його права на соціальне забезпечення не є пропорційною меті, якої намагалось досягти управління цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо призначення пенсії. Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії, виданих установами, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача. Відтак, не врахування поданих позивачем документів, виданих установами, що знаходять на тимчасово окупованій території, є протиправним. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції. Щодо незарахування періоду роботи позивача до пільгового стажу через несплату підприємством страхових внесків, суд зазначає наступне. Відповідно до частини шостої статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування(далі - Закон №1058-IV), страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Згідно із частиною дванадцятою статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Згідно із частиною третьою статті 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного Пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Згідно із частиною одинадцятою та дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Як вказано у частині другій статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного Пенсійного страхування. Разом з тим, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. З огляду на наведене, доводи відповідача про відсутність індивідуальних відомостей у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо сплати страхувальником за позивача соціальних внесків за спірні періоди є необґрунтованими. Суд зазначає, що працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску). Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу - позивача (форма Ок-5)) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію. Відтак, незарахування періоду роботи позивача до пільгового стажу через несплату страхових внесків є протиправним, доводи апеляційної скарги в цій частині є неприйнятними. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржене, тому у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України не є предметом апеляційного перегляду. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі № 360/2128/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 липня 2023 року. Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв І.Д. Компанієць