Постанова 4814 № 538/2185/14-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/2185/14-ц Номер провадження 22-ц/814/2403/23Головуючий у 1-й інстанції Савинський Г. Б. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одринської Т.В., суддів Абрамова П.С.,Панченка О.О., за участь секретаря: Сальної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (далі ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві), Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (далі Октябрський ВДВС Полтавського МУЮ), про визнання права власності і зняття арешту з майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар`ї Олександрівни на рішенняЛохвицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2014 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (далі ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві), Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (далі Октябрський ВДВС Полтавського МУЮ), про визнання права власності і зняття арешту з майна. Позов мотивувала тим, що 10 серпня 2010 року вона та ОСОБА_2 , від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_3 , уклали договір купівлі-продажу гаражу та жомової ями на АДРЕСА_1 . Цей договір купівлі-продажу посвідчив 10 серпня 2010 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Руденко Н. Ю. і зареєстрував у реєстрі за № 2693. Після укладення зазначеного договору купівлі-продажу на її ім`я Комунальне підприємство «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» виготовило технічний паспорт за № 1/151. Проте на належне їй майно, вже після укладення договору купівлі-продажу, у продавця ОСОБА_2 виникли зобов`язання перед третіми особами, внаслідок чого на належне їй спірне майно накладені такі обтяження: - Полтавською філією державного підприємства «Інформаційний центр «Міністерства юстиції України» (далі - Полтавська філія ДП «ІЦ «МЮУ») за реєстраційним номером 12621613, обтяжувач ВДВС ДарницькогоРУЮ у м. Києві, відповідно до постанов про відкриття виконавчого провадження від 22 березня 2011 року № 25309893, від 14 червня 2012 року № 33023047; - Першою Полтавською державною нотаріальною конторою від 12 жовтня 2011 року № 11710249; - Полтавською філією ДП «ІЦ «МЮУ» за реєстраційним номером 11895635 від 28 листопада 2011 року, обтяжувач - Октябрський ВДВС Полтавського МУЮ, відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28 листопада 2011 року. Ці обтяження належного їй майна позбавляють позивача права вільно розпоряджатися цим майном та порушують її право власності. Просила суд визнати за нею право власності на гараж, позначений на плані «А-1», загальною площею 394,5 кв. м, та жомову яму, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і звільнити це нерухоме майно з-під арешту. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області рішенням від 09 грудня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж, позначений на плані «А-1», загальною площею 394,5 кв. м, та жомову яму за адресою: АДРЕСА_1 , звільнено це нерухоме майно з-під арешту. Місцевий суд виходив із доведеності позовних вимог. На рішення місцевого суду адвокат Козій Д.О. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 повістки про судове засідання, під час якого прийнято оскаржуване рішення. Вказувала, що суд першої інстанції незаконно та необґрунтовано вважав власником майна ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 не мав волевиявлення на відчуження майна. Крім того, прохала застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. Полтавський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу задовольнив. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у позові. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання від 09 грудня 2014 року, на якому ухвалено рішення по суті спору. Відмовляючи у позові за недоведеністю, апеляційний суд виходив із того, що належним підтвердженням набуття права власності на спірне майно є відомості з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень. Дійшов висновку про те, що позивач не надала достатніх доказів на підтвердження її права власності на спірне нерухоме майно та доказів арешту цього майна державним виконавцем. Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року постанову Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд вказав, що суд апеляційної інстанції не дослідив питання щодо прав та інтересів ОСОБА_4 , яка на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції стала власником спірного майна. Крім того, Верховний суд вказав на необхідність дослідження наявних у справі правовстановчих документів та наданню належної оцінки правочину, що підтверджує право власності на спірне майно позивача та теперішнього власника спірного майна ОСОБА_4 . Заслухавши доповідь судді доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення ухвалене у справі не в повній мірі відповідає вказаним вимогам. Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_5 , 10 серпня 2010 року укладено договір купівлі-продажу гаражу та жомової ями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Після укладення договору купівлі-продажу, на ім`я ОСОБА_1 КП "Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" було виготовлено технічний паспорт за реєстровим номером 1/151. За твердженням ОСОБА_1 на нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу було накладено наступні обтяження: - Полтавською філією державного підприємства"Інформаційний центр "Міністерства юстиції України" за реєстраційним номером обтяження № 12621613, обтяжувач відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києвізгідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 25309893 від 22.03.2011 року та згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 33023047 від14.06.2012 року; - першою Полтавською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером обтяження № 11710249 від 12.10.2011 року; - Полтавською філією державного підприємства"Інформаційний центр "Міністерства юстиції України" за реєстраційним номером обтяження №11895635 від28.11.2011 року, обтяжувач Октябрський відділ державної виконавчої служби Полтавського МУЮ згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.11.2011 року. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання від 09 грудня 2014 року, на якому було ухвалено рішення по суті спору. Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Враховуючи те, що всупереч вимогам чинного цивільного процесуального законодавства на час розгляду справи місцевим судом відповідача не було повідомлено про час та місце судового засідання, колегія суддів вбачає наявність обов`язкової підстави для скасування оскаржуваного рішення суду. Судом встановлено, що на час розгляду справи ОСОБА_4 є власником спірного майна. Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_4 набула право власності на спірне майно на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 листопада 2019 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 лютого2023 року ОСОБА_4 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог до участі у справі, оскільки остання є власником спірного майна. Вирішуючи спір по суті заявлених ОСОБА_1 вимог, слід зазначити наступне. Згідно із частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. З огляду на статтю 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Такого висновку щодо застосування норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, а також Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15. На підставі частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час проведення реєстрації спірного майна) записи, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним і нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі. Встановлено, що матеріали справи містять договір купівлі-продажу гаражу та жомової ями, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_6 , 10 серпня 2010 року, який приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу посвідчив (а. с. 6) та належним чином зареєстрував у Державному реєстрі правочинів (а. с. 7). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) дійшла висновку про те, що чинна станом на 21 лютого 2011 року редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI). Отже, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Таким чином, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. Вищевказане узгоджується з висновками, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20). Застосовуючи до спірних правовідносин положення зазначеної норми, дослідивши наявні у справі правовстановчі документи, надавши оцінку обставинам набуття права власності на спірне майно ОСОБА_1 , та теперішнього власника спірного майна ОСОБА_4 , колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності за ОСОБА_1 з наступних підстав. Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумція правочину. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 стала власником спірного майна та набула право власності на спірне майно відповідно до діючого на той час законодавства. Додаткового визначення в судовому порядку права власності, що виникло на підставі дійсного правочину, законодавством не передбачено. Крім того, враховуючи, що з 2019 року право власності на спірне майноо у встановленому законом порядку зареєстроване за ОСОБА_4 , визнання на даний час права власності за попереднім власником ОСОБА_7 , призведе до порушення прав нового власника. Щодо вимоги ОСОБА_1 про звільнення нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з-під арешту, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до інформації, наданої Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Полтаві, на примусовому виконанню перебувало виконавче провадження ВП №29920968 з примусового виконання виконавчого листа №2-5032/2010 від 11.02.2011, виданого індустріальним районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 103 464,33 грн. Постанова про відкриття виконавчого провадження №29920968 винесена 18.11.2018, а також державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, обтяження внесено до відповідних реєстрів. У зв`язку з повною сплатою заборгованості 17.07.2018, державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з майна боржника. Згідно Витягу з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, обтяження нерухомого майна №11895635 від 28.11.2011 припинено 17.07.2018 та запис вилучено з відповідного реєстру. 20.02.2018 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Відповідно до інформації, наданої виконавчою службою, надати копію матеріалів виконавчого провадження неможливо у зв`язку з закінченням терміну зберігання в архіві та його знищенням. Враховуючи, що на час розгляду справи апеляційним судом арешт знятий, відсутні відомості про існування будь-якого обтяження на спірне нерухоме майно, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, та вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з ухваленням нового, яким слід відмовити у задоволенні позову Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Козій Дар`ї Олександрівни задовольнити частково. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 09 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове. У задоволенні позовних ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності і зняття арешту з майна відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 липня 2023 року. Головуючий суддя : ????? Т.В. Одринська Судді: ???????? П.С. Абрамов О.О. Панченко