Постанова 4857 № 300/772/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/772/23 пров. № А/857/9334/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року, ухвалене суддею Шумей М.В. у м. Івано-Франківську за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у справі № 300/772/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд: - визнати протиправною відмову відповідача у здійсненні перерахунку заробітної плати позивача (за усіма видами нарахувань) за його заявою від 31.01.2023 року; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату заробітної плати позивача за період з 15.12.2020 року по 31.01.2023 року із врахуванням збільшеного на 25% розміру на підставі ч.1 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів», постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 11.08.1995 року "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах" посадового окладу позивача. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має право на підвищення посадового окладу на 25%, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 11.08.1995 року "Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах", оскільки позивач не працює постійно на робочому місці, яке знаходиться в населеному пункті, що має статус гірського. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає те, що у період з 15.12.2020 року по 31.01.2023 року відповідач визначив робоче місце позивача у місті Долина на вул. Грушевського,

16. Цей населений пункт належить до гірських населених пунктів, а тому позивача вважає, що має право підвищення посадового окладу на 25%. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що наказом №3-о від 15.12.2020 року начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області позивача було призначено на посаду старшого державного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення, експлуатації майна, зв`язку та транспортного забезпечення управління інфраструктури та бухгалтерського обліку, що підтверджується записом №48 у трудовій книжці. Наказом №131-о від 01.07.2022 року начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області позивача було переведено на посаду старшого державного інспектора відділу інфраструктури та господарського забезпечення, що підтверджується записом №49 у трудовій книжці. Наказом №21-о від 26.01.2023 року начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області позивача було звільнено з 31.01.2023 року з займаної посади за власним бажанням, що підтверджується записом №50 у трудовій книжці. З 24.01.2020 року позивач мав віддалене робоче місце у місті Долина на вул. Грушевського, 16. 25.01.2023 року представник позивача звернувся із запитом до відповідача про надання інформації про нараховану та виплачену заробітну позивачу за 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки на посадах у ГУ ДПС в Івано Франківській області, із зазначенням помісячно сум і видів нарахувань, та утримань заробітної плати. Із отриманої відповіді на запит представника позивача, позивач дізнався, що нарахування і виплата позивачу 25 відсотків до його посадового окладу за роботу у гірському населеному пункті відповідачем не проводилась. Нарахування усіх видів грошового забезпечення здійснювалось на посадовий оклад без його збільшення на 25%. 31 січня 2023 року позивач звернувся із заявою про перерахунок заробітної плати, однак відповідач листом від 20.02.2023 року відмовив у задоволенні цієї заяви через відсутність фактичних та правових підстав. Не погодившись із бездіяльністю відповідача позивач звернувся із цим позовом. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 та 2 статті 5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Громадяни, які мають статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського користується пільгами, що встановлені статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. На виконання цього законодавчого положення Кабінет Міністрів України 11.08.1995 року прийняв постанову № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах». Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 1 цієї постанови установлено, що на підприємствах, в установах, організаціях, територіальних органах, територіальних підрозділах та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків. У разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, тарифні ставки та посадові оклади працівників, які постійно в них працюють, також підлягають підвищенню у розмірі, передбаченому абзацом першим цього пункту. Відповідно до посадової інструкції старшого державного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення, що затверджена 24.01.2020 року і з якою того ж числа ознайомився позивач, робоче місце позивача визначено за адресою: вул. Грушевського, 16, м. Долина. Аналогічно визначено і в посадовій інструкції від 22.12.2020 року. Наказом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 22.01.2021 року № 171 за позивачем закріплено віддалене робоче місце за адресою: вул. Грушевського, 16, м. Долина. Аналогічно визначено і в наказі від 28.07.2022 року №

314. Сторони не заперечують того, що місто Долина належить до гірських населених пунктів, а тому ця обставина не підлягає доказуванню. Отже, робоче місце позивача визначено в населеному пункту, що має статус гірського. Водночас, для отримання підвищеного на 25% посадового окладу особа, робоче місце якої визначено в населеному пункту, що має статус гірського має там постійно працювати. Зокрема, відповідно до вказаних вище наказів про визначення віддалених робочих місць, за позивачем закріплене робоче місце у приміщенні Долинської ДПІ ГУ ДПС у Івано-Франківській області за адресою: вул. Грушевського, 16, м. Долина, Івано-Франківської області. Згідно із посадовою інструкцією старшого державного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення від 24.01.2020 року, основними обов`язками позивача є забезпечення адміністративно-господарської діяльності, забезпечення функціонування засобів зв`язку та телекомунікації, матеріально-технічний розвиток, здійснення управління об`єктами державної власності, забезпечення пожежної та техногенної безпеки, реалізація повноважень з охорони праці, здійснення управління об`єктами державної власності. Посадовою інструкцією від 22.12.2020 року та від 14.07.2022 року закріплено ті самі обов`язки лише в адміністративних приміщеннях Долинської, Рожнятівської, Калуської ДПІ ГУ ДПС у Івано-Франківській області. Таким чином позивач вважається таким, що постійно працює на визначеному йому робочому місці, яке знаходиться в населеному пункту, що має статус гірського, якщо не доведено протилежне. Відповідач, на спростування цієї обставини, надав акти приймання виконаних робіт з прибирання адміністративних приміщень територіальних податкових інспекцій Головного управління ДПС в Івано-Франківській області за спірний період. Відповідно до цих актів, позивач, як відповідальна особа в кінці місяця приймав роботи з прибирання адміністративних приміщень територіальних податкових інспекцій Головного управління ДПС в Івано-Франківській області. Однак, та обставина, що позивач в кінці місця здійснював вказані дії не свідчить про те, що позивач не працював постійно на визначеному йому робочому місці за адресою: вул. Грушевського, 16, м. Долина, Івано-Франківської області. Тобто, надані відповідачем акти прийняття робіт (послуг) не спростовують того факту, що позивач постійно працював в населеному пункті, що має статус гірського. Інших доказів на спростування того факту, що позивач постійно працював в населеному пункті, що має статус гірського, відповідач не надав. Таким чином апеляційний суд констатує той факт, що позивач має право на підвищення посадового окладу на 25% за період з 15.12.2020 року по 31.01.2023 року. Посилання відповідача на 4 абзац пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах», згідно із якою, підвищення тарифних ставок і посадових окладів працівникам бюджетних установ і організацій, здійснюється в межах асигнувань відповідних бюджетів, не спростовує обов`язку відповідача здійснити виплату позивачу заробітної плати виходячи із підвищеного на 25% посадового окладу, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати підвищеного посадового окладу не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність, не виконавши відповідний обов`язок, щодо виплати позивачу підвищеного посадового окладу. Цей висновок є підставою для задоволення позову. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржене рішення суду першої скасувати та прийняти постанову про задоволення позову. Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне. Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Апеляційний суд встановив те, що за подання позову позивач сплатив 1073,60 грн. судового збору, а за подання апеляційної скарги 1610,40 грн. Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2684 грн. Що стосується витрат на правову допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне. Як передбачено частиною 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною 3 та 4 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Апеляційний суд встановив те, що вартість правничих послуг, які надав адвокат складає 5000 грн. Згідно із актом приймання-передачі наданої правової допомоги від 23.03.2023 року адвокат надав позивачу такі послуги: - написання адвокатського запиту 500 грн.; - написання позовної заяви 3000 грн. - написання відповіді на відзив 1500 грн. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Згідно із частиною 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами Зважаючи на те, що відповідач не клопоче про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, то апеляційний суд позбавлений можливості надати оцінку співмірності понесених витрат на правничу допомогу. Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 5000 грн. витрат, які поніс позивача на правову допомогу. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року в справі № 300/772/23 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Івано-Франківській області щодо відмови у здійсненні перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 за його заявою від 31.01.2023 року. Зобов`язати Головне управління ДПС в Івано-Франківській області здійснити перерахунок і виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період з 15.12.2020 року по 31.01.2023 року із врахуванням збільшеного на 25% розміру посадового окладу ОСОБА_1 . Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області судовий збір в сумі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 10.07.2023 року