Постанова 4857 № 380/16892/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/16892/22 пров. № А/857/9587/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевич Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 380/16892/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- суддя в 1-й інстанції -Клименко О.М., час ухвалення рішення - 10.05.2023 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 10.05.2023 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (Відповідач), в якому із урахуванням заяв від 27 січня 2023 року про зміну предмета позовних вимог просить суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-2469-51У від 22 листопада 2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8448,00 грн; - зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області видалити із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) запис про наявність боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8448,00 грн; - стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43143039) на мою користь судовий збір в розмірі 2065,40 грн. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю обрав форму здійснення адвокатської діяльності у вигляді здійснення адвокатської діяльності індивідуально. З 15 листопада 2012 року позивач перебував на обліку у податковому органі як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. 12 грудня 2017 року податковий орган провів державну реєстрацію припинення незалежної професійної діяльності позивача. Водночас ще 12 серпня 2016 року позивач разом з іншим адвокатом зареєстрував Адвокатське об`єднання "Бочуляк і Партнери", в якому позивач є засновником та учасником по сьогодні. Відповідно з 12 серпня 2016 року позивач здійснює адвокатську діяльність у формі адвокатського об`єднання, про що внесено відомості до Єдиного державного реєстру адвокатів. Окрім цього, з 09 вересня 2016 року і дотепер позивач перебуває у трудових відносинах з Адвокатським об`єднанням "Бочуляк і Партнери" на посаді Керуючого партнера, а отже з цієї дати зазначене адвокатське об`єднання, як податковий агент, сплачує за позивача єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - також єдиний внесок), що підтверджується відповідною звітністю. Разом з цим 24 січня 2018 року позивач подав до податкового органу Звітність про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік, а також Податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, з яких вбачається відсутність у позивача будь-якого доходу у 2017 році, як самозайнятої особи, що підтверджує відсутність бази для нарахування єдиного внеску, оскільки в цей час за нього, як працівника, уже сплачено єдиний внесок Адвокатським об`єднанням "Бочуляк і Партнери". З урахуванням наведеного позивач уважає, що винесена Головним управлінням ДПС у Львівській області вимога № Ф-2469-51У від 22 листопада 2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8448,00 грн (далі - також оскаржувана вимога) є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки нарахування контролюючим органом єдиного внеску позивачу, як самозайнятій особі, в період сплати за нього, як найманого працівника, єдиного внеску Адвокатським об`єднанням "Бочуляк і Партнери" є помилковим та призводить до подвійної сплати єдиного внеску, що у свою чергу суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задовольнити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 380/16892/22 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2469-51У від 22 листопада 2021 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що з 01 січня 2017 року, у разі якщо особи, які проводять незалежну професійну діяльність, не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Станом на 21 грудня 2022 року згідно з даними інформаційної системи ДПС України заборгованість позивача з єдиного внеску становить 8448,00 грн. Відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі цих даних податковий орган сформував оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки). Згадана вимога сформована відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовна вимога про визнання її протиправною та скасування задоволенню не підлягає. Відповідач зазначає, що дія спеціальних норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не зупинена пунктом 9-4 розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, отже їх дія розповсюджується на всіх платників єдиного внеску незалежно від місця їх перебування на обліку. Норми пункту 9-4 розділу VІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застосовуються до тих обов`язків, які платник не мав можливості виконати з об`єктивних обставин через провадження антитерористичної операції. У цій справі такі об`єктивні обставини відсутні, що унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску. Також, на думку відповідача, безпідставними є посилання позивача на Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та на постанову Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, як на підставу для скасування оскаржуваної вимоги, оскільки приписи вказаних нормативно-правових актів не звільняють органи доходів і зборів від обов`язку щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі наданої платником звітності. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 380/16892/22 та відмовити у задоволенні позовних вимог. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування (для подвійного нарахування) позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ, тому, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується Свідоцтвом № 1978 від 08 вересня 2012 року. З 15 листопада 2012 року позивача взято на облік платника податків у ДПІ у Залізничному районі м. Львова за № 6133, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 15 листопада 2012 року № 6133/10/18-2027. 12 серпня 2016 року проведено державну реєстрацію (запис № 1 415 102 0000 039652) Адвокатського об`єднання "Бочуляк і Партнери", керівником якого є ОСОБА_1 , що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18 жовтня 2017 року. Відповідно до наказу Адвокатського об`єднання "Бочуляк і Партнери" від 07 вересня 2016 року № 1К "Про призначення на посаду керуючого партнера" ОСОБА_1 приступив до виконання трудових обов`язків Керуючого партнера Адвокатського об`єднання "Бочуляк і Партнери" з правами та обов`язками згідно зі Статутом з 09 вересня 2016 року із занесенням запису до трудової книжки. 12 грудня 2017 року податковий орган провів державну реєстрацію припинення незалежної професійної діяльності позивача, що підтверджується листом Головного управління ДПС у Львівській області від 11 листопада 2022 року № 20575/6/13-01-13-03 "Про розгляд звернення". 22 листопада 2021 року Головне управління ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи податкових органів винесло вимогу № Ф-2469-51У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 8448,00 грн (за 2017 рік). Не погоджуючись із вказаною вимогою, уважаючи її протиправною, позивач оскаржив таку до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. За приписами ст. 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Незалежна професійна діяльність це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до підпункту 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно з ч.ч. 2, 3, 8 ст. 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Проаналізувавши наведені вище положення законодавства колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності. Законом України №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 внесено зміни до Закону України №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного соціального внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на встановлені обставини та зазначені нормативно-правові положення, колегія суддів дійшла висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, в постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, в постанові від 16.03.2021 у справі №500/2433/19. Апелянт зазначає, про необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах. Водночас такі твердження апелянта ґрунтуються на невірному тлумаченні норм Закону №2464-VI, оскільки сплата єдиного внеску безпосередньо особою та роботодавцем спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.02.2020 у справі №0440/5632/18. Як підтверджено матеріалами справи, оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивачу нараховано єдиний внесок за 2017 рік. У цей період, а саме з 01 січня 2017 року по 12 грудня 2017 року позивач перебував на обліку в податковому органі як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат). Водночас з 06 вересня 2016 року позивач відповідно до наказу Адвокатського об`єднання "Бочуляк і Партнери" від 07 вересня 2016 року № 1К "Про призначення на посаду керуючого партнера" приступив до виконання трудових обов`язків Керуючого партнера Адвокатського об`єднання "Бочуляк і Партнери" з правами та обов`язками згідно зі Статутом із занесенням запису до трудової книжки. Отже, з 06 вересня 2016 року позивач перебуває у трудових відносинах з Адвокатським об`єднанням "Бочуляк і Партнери", тобто є найманим працівником. У вказаний період, який включає строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою (2017 рік), роботодавець позивача здійснював відрахування єдиного внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів (Форма № Д4 (місячна)) за кожен з місяців 2017 року. Докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження іншої незалежної професійної діяльності (адвоката) у матеріалах справи відсутні. Наведена обставина підтверджується поданими позивачем до податкового органу Звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік (Форма № Д5 (річна)), а також Податковою декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, зі змісту яких вбачається відсутність у позивача будь-якого доходу у 2017 році, як самозайнятої особи. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 травня 2023 року у справі № 380/16892/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення складено 10.07.2023 року